Фторотан випускають у темних флаконах ємкістю 50 мл із стабілізатором (0,01 % тимол). Під впливом світла розпадається, утворюючи бромистоводневу кис-лоту. Фторотан справляє у 7 разів сильніший вплив, ніж ефір, у 2 рази і у 50 разів сильніший, ніж хлороформ і азоту закис. Не вступає в реакцію з хімічним поглина-чем. При інгаляції концентрація фторотану в артеріаль-ній крові швидко наростає і анестетик накопичується в жировій тканині, головним чином у навколонирковій клітковині. Виділяється із організму легенями, переваж-но в незміненому вигляді. Сліди виявляються в крові на-віть у кінці 2-ї доби після наркозу. В організмі частко-во зазнає дехлорування та дебромування. Метаболізується в печінці. Біотрансформація стимулюється фенобар-біталом.

Не подразнює дихальні шляхи, пригнічує секрецію бронхіальних залоз, розширює бронхи, пригнічує гортан-ні і глоточні рефлекси, що дає можливість проводити й інтубацію трахеї без застосування релаксантів. Пригні-чує дихання залежно від глибини наркозу. При цьому зменшується об'єм вдиху, компенсований прискоренням дихання в початковій стадії наркозу

Фторотан розслабляє міометрій, легко проникає через плацентарний бар'єр, спричинює атонію кишечника вна-слідок блокади гангліїв.

Через 1—2 хв після вдихування 2—3 об.% фторотапу хворий непритомніє, а через 3—5 хв настає глибокий наркоз. Пробудження відзначається через 5—15 хв. Післянаркозна депресія триває 30—60 хв.

Переваги:

а) забезпечує швидке входження і вихід із наркозу без неприємних відчуттів,

б) не подразнює верхні дихальні шляхи;

в) розслаблює гортань та бронхи,

г) не вибухонебезпечний,

д) дає можливість використовувати високі концен-трації кисню,

е) забезпечує добру релаксацію м'язів;

є) дає помірний гангліоблокуючий ефект. Недоліки: а) має незначну широту терапевтичної дії (небезпека передозування); б) негативно впливає на міокард (знижує скоротливу здатність та серцевий ви-кид), в) підвищує чутливість до катехоламінів, г) при-гнічує дихання, д) зумовлює артеріальну гіпотензію, е) гепатотоксичний; є) дає слабкий анальгетичний ефект, ж) у післяопераційний період можуть відзначатись метаболічний ацидоз і озноб.

Показання: фторотан застосовують у таких ви-падках: а) при інтубації трахеї у разі неможливості використання релаксантів, б) при операціях з викорис-танням електрообладнання, в) при легеневих захворю-ваннях та операціях на легенях, г) як основний анесте-тик або в поєднанні з азоту закисом, д) в амбулаторних умовах; е) при короткочасних оперативних втручаннях на кінцівках, органах черевної порожнини, хірургічних маніпуляціях.

Протипоказання:

а) захворювання печінки;

б) виражена серцева недостатність з гіпотензією;

в) при операціях з приводу феохромоцитоми;

г) гіповолемія;

д) відсутність спеціальних випарників і наркозної апа-ратури;

е) недостатня кваліфікація анестезіолога.

Фторотан найдоцільніше використовувати в поєд-нанні з азоту закисом і наркотичними анальгетиками, у разі необхідності— з м'язовими релаксантами Така так-тика дозволяє використовувати малі концентрації анес-тетика (0,5—1 об %), що нівелює багато його негатив-них властивостей

Азоту закис (N20). Газ без кольору і запаху, із со-лодкуватим присмаком. Маса 1 л газу становить 1,977г, відносна густість—1,527, критична температура— 36,5 °С Ця речовина добре розчиняється у воді. В орга-нізмі ні в які сполуки не вступає, не розкладається, швидко в незміненому вигляді виділяється легенями. Не займається, не підтримує горіння. Суміші азоту закису з ефіром, киснем, хлоретилом вибухонебезпечні Азоту закис може використовуватися з хімічним поглиначем. При його концентрації 35—45 об.% у вдихуваній сумі-ші викликає анестезію, 60—80 % — виключення свідо-мості (для фізично дужих людей ця концентрація недо-статня) .

Для попередження дифузійної гіпоксії після припи-нення його інгаляції подачу кисню продовжують протя-гом 4—5 хв Пробудження настає через 3—5 хв

У концентрації не вище 80 об % азоту закис не впли-ває на функції життєво важливих органів і систем орга-нізму. Незначно подовжується час зсідання крові .

Адекватна анестезія під час операції забезпечується її компонентами. За-лежно від характеру втручання і стану хворого вони можуть використовуватися окремо або разом.

1. Анестезія досягається при застосуванні інгаляційних або неінгаляційних анестетиків.

У дітей виключення свідомості під час операції або болісної маніпуляції обов'язкове!

2. Аналгезія — усунення больової чутливості. Цент-ральна забезпечується при введенні загальних анестети-ків і наркотичних анальгетиків. Периферична — при за-стосуванні місцевих анестетиків.

3. Нейровегетативна блокада забезпечується засто-суванням гангліоблокаторів, нейроплегіків, центральних та периферичних холіно- і адренолітиків, регіонарної міс-цевої анестезії. Певною мірою її викликають анестетики і анальгетики.

4. Міорелаксація — використовують м'язові релак-санти.

5. Підтримання адекватного газообміну забезпечує-ться за рахунок вільної прохідності дихальних шляхів, запобігання збільшенню «мертвого простору», розвитку гіпоксії та гіперкапнії, правильно вибраного методу ане-стезії (спонтанне або кероване дихання).

6. Регуляція процесів обміну (водно-сольового, енер-гетичного, кислотно основного та ін.).

1. Премедикація—комплекс підготовчих заходів, на-правлених на забезпечення безпеки наркозу та операції.

а) лікувальна — нормалізація життєво важливих функцій організму, яка провадиться лікуючим хірургом сумісно з анестезіологом;

б) профілактична—її проводить анестезіолог, і во-на складається з психологічної, механічної та медика-ментозної підготовки.

Медикаментозна підготовка повинна забезпечити се-дативний ефект, зменшити вживання анестетиків та по-силити їх анальгетичну і анестетичну дію, зменшити ви-ділення слини, попередити ваговагальні рефлекси. Од-ночасно вона не повинна пригнічувати дихання. Для цієї мети використовують нейролептики, транквілізатори, снодійні, центральні анальгетики, антигістамінні та ан-тихолінергічні засоби. В екстрених випадках препарати для премедикації вводять в вену.

Не можна проводити наркоз, не вводячи атропіну сульфат (метацин)!

Після премедикації хворий не повинен вставати з ліжка!

Доставляти в операційну його слід тільки на возику!

2. Ввідний наркоз — етап комбінованого загального обезболювання, що забезпечує плавне введення в нар-коз без стадії збудження.

Використовують як інгаляційні (фторотан, азоту за-кис), так і неінгаляційні анестетики (гексенал, тіопентал-натрій, натрію оксибутират, пропанідид, кетамін), або їх комбінації. Проведення ввідного наркозу потребує особливої уваги анестезіолога. Адекватність його пере-віряють, визначаючи пригнічення больових рефлексів з шкіри. Для цього здавлюють пальцями мочку вуха. Від-сутність розширення зіниць свідчить про достатність анестезії.

3. Наркоз періоду підтримання — наркоз,