Неонатологія — молода наука, галузь педіатрії, яка вивчає фізіологію та патологію новонароджених та ґрунтується на знаннях:

- особливостей внутрішньоутробного розвитку плода;

- факторів ризику, які негативно впливають на перебіг вагітності та пологів;

- фізіології та патології пологів;

-·компенсаторно-пристосувальних механізмів постнатальної адаптації новонароджених;

- клініки та діагностики патологічних станів у новонароджених;

- патофізіології критичних станів у новонароджених;

- ефективної медичної допомоги новонародженим з перинатальною патологією;

- фізіології та патології передчасно народжених дітей.

Відомо, що здоров'я людини починає формуватися протягом періоду внутрішньоутробного розвитку на підґрунті оптимального репродуктивного, імунобіологічного, мікробіологічного та соматичного здоров'я подружньої пари. Перинатальний період — неперевершений феномен життя людини, перебіг якого впливає на подальше соматичне, імунобіологічне та психо-емоційне здоров'я людини, тобто взагалі визначає якість життя людини.

У 1998 році Європейське регіональне представництво ВООЗ розробило концепцію "Здоров'я для всіх у ХХІ столітті". Важливою складовою цієї концепції є забезпечення ефективної перинатальної допомоги.

Експертами ВООЗ визначено, що ефективна перинатальна допомога забезпечується шляхом:

- фізіологічного ведення вагітності та пологів з обмеженням медикаментозних та акушерських втручань;

- присутності близької людини на пологах;

- раннього необмеженого контакту матері та дитини після народження;

- грудного вигодовування, спільного перебування матері та дитини;

- ефективної первинної реанімації новонародженого;

- надання, за необхідності, спеціалізованої висококваліфікованої цілеспрямованої медичної допомоги вагітним, породіллям, новонародженим;

- профілактики інфекцій.

Серед глобальних проблем медицини та збереження здоров'я людини є інфекції, рівень та тяжкість яких значною мірою визначають захворюваність та смертність населення. Особливо актуальною є проблема інфекцій для вагітних жінок, новонароджених та дітей раннього віку. Так, доведено, що в структурі перинатальної смертності внутрішньоутробні інфекції становлять 65-70 % [5, 6, 8]. Інфекції є провідною причиною летальності новонароджених з тяжкою перинатальною патологією [2].

Результати проведених мікробіологічних, імунологічних та вірусологічних досліджень дозволили у 72,5 % новонароджених з перинатальною патологією визначити антигени вірусів або специфічні антитіла класів Ig G та Ig M, зокрема герпес вірусів І, ІІ типів, ротавірусів, респіраторних вірусів, вірусів Коксакі А, В, вірусу гепатиту В [11, 13].

Мікробіологія та клінічна медицина обрали стратегію взаємовідносин зі світом мікроорганізмів як переважну боротьбу зі збудниками інфекційних захворювань, водночас не враховуючи складні взаємовідносини між мікроорганізмами та організмом людини, що склалися в процесі еволюції. Так, розробка і впровадження до клінічної практики все нових і нових антибіотиків тільки на деякий час вирішує проблему лікування, зокрема нозокоміальних інфекцій.

Особливо актуальним є питання ендомікроекологічного статусу вагітної, плода та новонародженої дитини з погляду профілактики інфекцій шляхом забезпечення фізіологічного, імунобіологічного та мікробіологічного станів вагітної та немовляти [12].

В усьому світі спостерігається підвищення частоти інфекцій, що поширюються статевим шляхом, які не завжди реєструються, але мають провідне значення серед факторів ризику та причин внутрішньоутробної інфекції [3, 10].

Водночас на сьогодні існують певні протиріччя та не повністю з'ясовані питання щодо ведення вагітності у жінок груп ризику з внутрішньоутробної інфекції плода, доцільності та показань для обстеження вагітних груп ризику на певні представники перинатальних TORCH-інфекцій, діагностики стану плода та порушень його розвитку, ведення пологів, показань до акушерських втручань, лікування і обстеження новонароджених з перинатальною патологією, зокрема з внутрішньоутробними інфекціями.

Багато дискусійних питань в акушерстві, перинатології та неонатології виникає щодо доказової діагностики внутрішньоутробних інфекцій у плода та новонароджених.

Сучасний розвиток неонатології характеризується впровадженням нових перинатальних технологій, ефективних методів лікування, інтенсивної терапії та виходжування новонароджених. Протягом останніх років усе більше уваги приділяється репродуктивному здоров'ю людини, в тому числі його мікроекологічному аспекту, впровадженню програм планування вагітності, грудного вигодовування, безпечного материнства з метою профілактики інфекцій та перинатальної патології. Сформовано новий напрям перинатальної медицини — "медицина плода".

З позицій доказової медицини вітчизняними і зарубіжними дослідниками доведено, що здоров'я новонародженої дитини визначається станом здоров'я матері, особливостями перебігу вагітності та пологів, фізіологічним перебігом неонатального періоду, оптимальною організацією надання спеціалізованої медичної допомоги вагітним, породіллям та новонародженим [3, 4].

Протягом останніх років серед причин захворюваності та смертності новонароджених зростає питома вага інфекцій. Так, протягом останніх років у структурі захворюваності новонароджених інфекції посідають одне з провідних місць.

Водночас достовірні дані щодо поширеності, частоти та етіологічної структури внутрішньоутробних інфекцій в Україні та країнах СНД відсутні через складність діагностики, відсутність у переважній більшості випадків ранніх специфічних проявів внутрішньоутробної інфекції у плода і новонародженого в перші дні життя, недостатній рівень упровадження сучасних методів обстеження вагітних та клініко-лабораторного обстеження новонароджених, які дозволили б достовірно підтвердити діагноз внутрішньоутробної інфекції у новонародженого.

Слід зазначити, що внутрішньоутробна інфекція має діагностуватися у плода при проведенні своєчасної інформативної пренатальної діагностики (переважно неінвазивної, за показаннями — інвазивної).

Діагноз "внутрішньоутробна інфекція" у новонароджених у відділеннях інтенсивної терапії, патології новонароджених та виходжування недоношених дітей є одним із найбільш поширених. Частота цього діагнозу конкурує з частотою діагнозу "гіпоксично-ішемічне ураження ЦНС". Проте чи завжди лікар має можливості підтвердження цього вкрай серйозного діагнозу? Чи завжди потрібно проводити специфічну противірусну або антибактеріальну терапію у дитини зі станом внутрішньоутробного інфікування?

По-перше, чому вкрай важливим є підтвердження діагнозу "внутрішньоутробна інфекція" з визначенням етіологічного фактора захворювання?

Відомо, що саме своєчасна специфічна противірусна або антибактеріальна терапія підвищує рівень виживання хворих новонароджених, особливо у відділеннях інтенсивної терапії, знижує ризик тяжких ускладнень септичного процесу та генералізованої вірусної інфекції, які можуть призводити до формування інвалідності з дитинства [11, 13]. З позицій доказової медицини доведена необхідність застосування деескалаційної антибактеріальної терапії у новонароджених та дітей раннього віку в відділеннях