Поняття позитивного лікувального комплаенсу стосується не тільки методів медикаментозної терапії, а й хірургічного лікування хворих. Наприклад, виявлення у хворого хронічного калькульозного холециститу є абсолютним показанням до оперативного втручання. Спроби лікувати такого хворого консервативним шляхом, у тому числі застосовуючи препарати урсо- та хемодезоксихолієвої кислоти, уже є негативним комплаенсом. Внаслідок такого “лікування” виникає небезпека загострення хвороби з розвитком деструктивних форм холециститу та його ускладнень (механічної жовтяниці, хронічного панкреатиту тощо). Оперативне втручання в даному випадку, як правило, буває більш складним, травматичним та об’ємним, а післяопераційний період перебігає на фоні серйозних морфологічних та функціональних розладів з боку органів, пов’язаних з жовчовивідною системою фізіологічно та анатомічно.

Резюмуючи зазначене вище, наведемо результати власних досліджень. На кафедрі госпітальної хірургії № 1 Національного медичного університету ім. О. О. Богомольця з 1988 по 2004 рр. лікувався 1071 хворий на ускладнену виразкову хворобу шлунка та 12-палої кишки. Було прооперовано 870 (81,2 %) хворих. Пріоритетним у хірургічному лікуванні хворих з гастродуоденальними виразками був органозберігаючий підхід без виконання ваготомії. Згідно з сучасною концепцією патогенезу, при ускладнених кровотечею, стенозом, перфорацією пілородуоденальних виразках видаляли морфологічний субстрат виразки, відновлювали прохідність гастродуоденального переходу (дуодено- або гастродуоденопластика) (506 хворих). З метою зниження кислотної продукції у ранньому післяопераційному періоді хворим призначали курс протирецидивного медикаментозного лікування, який включав сучасні схеми антисекреторної терапії та, за показаннями, антихелікобактерну терапію. Однак 17 % хворих, яким було радикально видалено виразку, пройшли неповний курс медикаментозного лікування, а 8 % — взагалі відмовилися від будь-якого прийому протирецидивних препаратів з різних причин.

Аналізуючи результати хірургічного лікування ускладнених гастродуоденальних виразок протягом 5 років, було встановлено, що найкращими вони були у хворих, яким було видалено морфологічний субстрат виразки та проведено курс протирецидивного медикаментозного лікування (позитивний комплаенс) — рецидивна виразка виникла в 4 % випадків. Після нерегулярного прийому протирецидивних препаратів (недостатній комплаенс) зазначене ускладнення спостерігалося у 15 % хворих. Найгіршими були результати у хворих, які відмовилися від будь-якого консервативного лікування (негативний комплаенс) — Visick IV склав 30 %.

Нами також було проаналізовано строки тимчасової втрати працездатності у хворих зазначених груп. Слід зазначити, що терміни перебування у хірургічному стаціонарі хворих з різними видами комплаенсу суттєво не відрізнялися між собою — (11,2 ё 0,18 ліжко-днів) (p > 0,05). При відмові від консервативного лікування хворі приступали до роботи навіть раніше, ніж при проведенні повноцінного лікування. Однак загальна тимчасова непрацездатність при виконанні пілорокорегуючих та пілорозберігаючих втручань без ваготомії при позитивному лікувальному комплаенсі становила 30 ё 0,3 днів, тоді як нерегулярний прийом протирецидивних препаратів призвів до збільшення строків непрацездатності до 60 ё 0,2 днів, а негативний комплаенс — до 107,1 ё 0,15 днів (p < 0,05). Це пояснювалося тим, що більшість хворих у найближчий період після виписки з хірургічного стаціонару потрапляли до терапевтичного відділення з приводу диспептичного синдрому та проходили курс протирецидивного медикаментозного лікування (в середньому 25,2 ё 0,12 ліжко-днів) з приводу рецидивної виразки шлунка.

Отже, проблема лікувального комплаенсу є соціально-економічною. Негативний комплаенс пов’язаний з впливом ряду чинників, основними з яких є:

n недотримання хворими призначень лікаря внаслідок складності схем терапії;

n некритичне ставлення хворого до стану свого здоров’я та лікування;

n неможливість приймати призначені препарати з економічних причин, а також заміна їх генериками або заміна консервативного лікування фітотерапією та методами нетрадиційної медицини;

n менталітет лікаря-клініциста (призначення традиційних, але застарілих схем терапії або шаблонний підхід до лікування хворого, використання препаратів з сумнівним терапевтичним ефектом).

Нижче представлені можливі шляхи формування позитивного комплаенсу:

1. Схема терапії не повинна бути перенасичена великою кількістю препаратів взагалі та на один прийом зокрема.

2. По можливості призначати препарати однієї лікарської форми (таблетки або розчини).

3. Кратність прийомів не повинна бути великою (чотири і більше).

4. По можливості призначати комбінації препаратів з урахуванням подібності їх фармакокінетики.

5. Роз’яснення хворому доцільності застосування саме цієї схеми терапії, а також можливих наслідків та ускладнень при її припиненні.

6. Відмова від лікарських засобів з сумнівним терапевтичним ефектом, що не відповідають вимогам доказової медицини.

7. По можливості застосовувати комбіновані форми лікарських препаратів.

8. Відхід від старих малоефективних схем лікування і водночас уникнення шаблонного підходу до фармакотерапії без чітких показань до її застосування.

9. Використання препаратів, що відповідають тезі “поєднання ціни та якості”, відмова від генериків (препаратів-копій).

10. Диференційований підхід до лікування захворювань травного тракту, враховуючи особливості конкретного регіону, а також вік хворих.

11. Визначення чітких показань до консервативного або хірургічного лікування хворих та своєчасність такого лікування.

Таким чином, саме формування позитивного комплаенсу, на нашу думку, дозволить покращити результати лікування хворих з патологією органів травлення та зменшити частоту розвитку рецидивів захворювання, а також його ускладнень.