У пацієнтів із пародонтитом другого ступеня патологічні зміни виражені більшою мірою: пародонтальна кишеня глибиною до 5 мм, резорбція кісткової тканини міжзубних перегородок на 1/3-1/2, патологічна рухомість зубів І-ІІ ступеня. Можливе переміщення зубів, з'являються треми, травматична оклюзія. Ясна зазвичай кровоточать під час вживання жорсткої їжі та чищення зубів

За наявності пародонтиту третього ступеня клінічна симптоматика досить різноманітна: глибина пародонтальних кишень досягає 5-6 мм і більше, відзначають ІІ-ІІІ ступінь патологічної рухомості зубів, резорбцію альвеолярної кістки на висоту понад 1/2 довжини кореня, інколи повне розсмоктування міжзубних перегородок, зміщення зубів, виражену травматичну оклюзію, значні треми, дефекти зубних рядів.

У пацієнтів з пародонтитом другого і третього ступеня часто спостерігають виділення гною із пародонтальних кишень та абсцедування і, крім цього, спонтанні кровотечі.

Відносно рідко в клінічній практиці (4-5% від усіх хвороб пародонта), переважно в осіб зрілого віку, розвивається пародонтоз - дистрофічне ураження тканин пародонта. У разі цієї форми захворювання відсутні запальні явища та пародонтальні кишені. Зуби добре фіксовані в альвеолярній кістці, спостерігається незначна кількість назубних відкладень, ретракція ясен, оголення шийок зубів, можлива патологія твердих тканин зубів некаріозного походження (клиноподібні дефекти, ерозії). Крім підвищеної чутливості шийок зубів до температурних і хімічних подразників (гіперестезія твердих тканин зуба), у хворих бувають скарги на печію та свербіж в яснах. Пародонтоз може поєднуватися із запальними явищами, обумовлюючи клінічну картину пародонтиту. Діагностику проводять на підставі даних клінічного та рентгенологічного обстеження.

Лікування захворювань пародонта слід проводити комплексно, цілеспрямовано й суто індивідуально із урахуванням загального та стоматологічного стану пацієнта. Комплексна терапія передбачає місцеве і загальне лікування. Її метою є усунення найвірогідніших патологічних чинників та місцевих подразників у ротовій порожнині, ліквідація запалення в тканинах пародонта, призупинення дистрофічного процесу в альвеолярній кістці, відновлення порушеної функції тканин пародонта, стимуляція процесу регенерації, збереження зубного ряду як єдиної функціональної динамічної системи, підвищення місцевих та загальних чинників захисту.

Залежно від обізнаності про характер патологічного процесу в тканинах пародонта, причини і механізм його розвитку лікування може бути етіотропним (усунення причин захворювання), патогенетичним (вплив на різні ланки патогенезу), симптоматичним (лікування окремих симптомів захворювання) або поєднувати в собі елементи патогенетичної і симптоматичної терапії.

Оскільки клініку хвороб пародонта визначають не тільки за різноманітністю патологічних проявів у тканинах, а й загальним станом організму, його реактивністю, для кожного хворого складають індивідуальний план лікування і обирають найраціональнішу тактику комплексної терапії.

Незалежно від причин, які зумовили зміни в тканинах пародонта, місцеве та загальне лікування має єдину спрямованість і здійснюється в певній послідовності: знеболювання тканин пародонта, усунення місцевих подразників, клінічних симптомів захворювання (підвищеної чутливості твердих тканин зубів, симптоматичного гінгівіту, травматичної оклюзії, пародонтальних кишень), патогенетична терапія (нормалізація обмінних і мікроциркуляторних процесів), стимуляція регенерації тканин. Для цього використовують ефективні медикаментозні, хірургічні, ортопедичні, ортодонтичні, фізіотерапевтичні методи, тісно пов'язані між собою.

Комплексну терапію починають з ретельного видалення назубних відкладень, санації ротової порожнини, усунення травматичної оклюзії, дефектів пломбування та протезування, професійної гігієни, мотивації хворого до раціональної гігієни ротової порожнини.

Навчання раціональній гігієні і контроль за її проведенням забезпечує успіх інших видів лікування. Більше того, високий рівень гігієни ротової порожнини знижує захворюваність тканин пародонта до 40%, збільшує період ремісії після курсу лікування, прискорює процеси загоювання після хірургічних втручань.

Після початкового етапу лікування приступають до інших видів комплексної терапії. Згідно з показаннями здійснюють місцеву протизапальну терапію із використанням адекватних медикаментозних засобів для ліквідації симптоматичного гінгівіту (катарального, виразкового, гіпертрофічного), пригнічення умовно-патогенної мікрофлори, нормалізації стану мікроциркуляторного русла, підвищення місцевої опірності тканин, ліквідації гіпоксії, стимуляції репаративних процесів. Під час її проведення враховують вид запального процесу, характер перебігу, загальний стан організму.

Місцеву протизапальну терапію проводять за допомогою широкого арсеналу лікарських засобів: антисептиків, антибіотиків, рослинних препаратів, нестероїдних протизапальних препаратів, склерозувальних засобів, ферментів, гормонів, вітамінів. Медикаменти цих груп використовують у вигляді аплікацій, інстиляцій (введення в пародонтальні кишені), лікувальних пов'язок, ін'єкцій, ротових ванночок, зрошень, фізіотерапевтичних методів.

Консервативна терапія пародонтальних кишень неефективна через стійкість вегетуючого в кишенях епітелію до впливу лікарських засобів. Медикаментозне лікування здійснюють лише за умови неможливості виконання хірургічних втручань (кюретаж, вакуум-кюретаж, гінгівотомія та ін.).

Значну роль у комплексному лікуванні хвороб пародонта відіграють фізіотерапевтичні методи лікування. Вони показані майже при всіх формах і стадіях захворювань. Фізичні чинники використовують з метою впливу на окремі патогенетичні ланки патологічного процесу в пародонті і для симптоматичного лікування.

Низка фізичних чинників виявляє безпосередній вплив на клітини і тканини. Подразнюючи рецепторне поле слизової оболонки, вони справляють рефлекторну дію, сприятливо впливають на вегетативну нервову систему, геодинаміку. Завдяки цьому нормалізується кровообіг в тканинах пародонта, трофіка та обмін речовин, підвищується місцевий імунітет, прискорюються процеси регенерації.

Якщо діагностовано захворювання пародонта, широко використовують електролікування, гідротерапію, світлолікування, різні види масажу та ін.

Враховуючи, що патологічні зміни в тканинах пародонта розвиваються на тлі загальних порушень в організмі хворого, для боротьби з інфекцією, інтоксикацією, а також з метою активізації імунітету хворого, нормалізації порушених функцій органів і систем, стимуляції регенеративних процесів у пародонті проводять загальне лікування. Для цього використовують антибактеріальну, інфузійну, дезінтоксикаційну терапію, стимулювальне лікування, гормонотерапію, вітамінотерапію, гіпосенсибілізувальне лікування, корекцію психосоматичних порушень.

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Данилевский Н.Ф.,