Лекція „Патологія білої крові”

(стомат. ф-т).

Загальна характеристика порушень системи лейкоцитів.

Патологія зміни лейкоцитів проявляється:

в порушенні їх утворення у кровотворній тканині;

кількісних та якісних змінах лейкоцитів крові.

Ці зміни можуть бути наслідком первинного ураження клітин гранулоцитарного, лімфоцитарного, моноцитарного рядів при порушенні їх утворення, дозрівання або руйнування у кровотворній тканині або у кровотворному руслі під впливом різноманітних причинних факторів.

Вторинні зміни лейкоцитів виникають як у відповідь, часто захисна, реакція організму на патологічні процеси, що відбуваються не в самій системі крові, а у органах та системах тканинах інших систем.

Головною ланкою в патогенезі порушень при патології лейкоцитів є зміни реактивності організму, в тому числі імунологічної та алергічної, що пов’язано з функціональними особливостями L: - їх участю у процесах:

фагоцитозу;

антитіло утворення;

інактивації біологічно активних речовин (гістаміну, брадикініну, серотоніну).

Патологічні зміни лейкоцитів можуть супроводжуватися трофічним порушенням тканин, місцевими мікроциркуляторними розладами. Це зумовлено тим, що однією із функцій лейкоцитів є постачання регенеруючи тканин поживними речовинами та стимуляторами поділу клітин.

Гранулоцити беруть участь у розвитку судинних порушень як переносник вазоактивних речовин (базофільні, еозинофільні) або впливають на їх синтез та вивільнення із тканих базофілів (нейтрофільні).

Розділ лейкоцитів в організмі

Лейкоцити містяться в організмі у трьох „відсіках” (секторах):

червоному кістковому мозку;

периферичній крові;

периферичних тканинах.

І. Червоний кістковий мозок. Тут лейкоцити складають 4 пули:

пул стовбурових клітин, що побувають у стані спокою. Він дуже незначний являє собою резерв кровотворення;

мітотичний пул. Це клітини, що перебувають у стані мітотичного поділу. Від стовбурової клітини до утворення дозріваючих клітин зазвичай – проходить від 4 до 11 поділів;

дозріваючий пул. Містить клітини, дозрівання яких продовжується в середньому 3-5 діб;

резервний пул. Складається із зрілих клітин, які можуть переходити у кров.

ІІ. Периферична кров:

пул циркулюючих L (біля 50%)

пристінковий (маргінальний) пул (біля 50%)

ІІІ. Периферичні тканини:

мігруючі лейкоцити;

лейкоцити у стані спокою.

Підраховано, що загальна маса L периферичної крові складає біля 10 г, червоно кісткового мозку – 500 г, периферичних тканин – 600 г.

Показники, що використовуються для характеристики стану системи лейкоцитів

Вміст лейкоцитів у одиниці об’єму крові. В нормі цей показник складає від 4•109/л до 9•109/л. Збільшення вмісту L у крові дістало назву – лейкоцитозу, зменшення – лейкопенії.

Лейкоцитарна формула. Це кількісне (відсоткове) співвідношення різних форм лейкоцитів у периферичній крові.

Для норми характерні наступні значення:

базофіли – 0-1%

еозинофіли – 2-4%

мієлоцити – 0%

метаміелоцити (юні) – 0-1%

паличкоядерні нейтрофіли – 3-5%

сигментоядерні нейтрофіли – 50-70%

лімфоцити – 20-35%

моноцити – 2-8%

Абсолютний вміст кожної форми L у одиниці об’му крові

Цей показник розраховується виходячи із загальної кількості лейкоцитів та лейкоцитарної формули.

Якісні характеристики L. Їх визначають на основі вивчення мазків периферичної крові. В умовах патології можлива поява різноманітних дегенеративних форм лейкоцитів.

Мієлограма. Цей показник, який характеризує кількість та якісний склад клітин червоного кісткового мозку.

Кількісні та якісні зміни лейкоцитів, якими можуть появлятися патологічні процеси в організмі:

лейкоцитоз;

лейкопенія;

порушення співвідношення між зрілими та незрілими формами лейкоцитів (зсуви лейкоцитарної формули);

дегенеративні зміни L.

Визначення поняття „лейкоцитоз”. Класифікація лейкоцитозів.

Лейкоцитоз – це збільшення кількості лейкоцитів у одиниці об’єму крові більше 10•109/л.

Лейкоцитоз немає самостійного значення, він є всього лише симптомом, що супроводжує розвиток багатьох захворювань.

Класифікація лейкоцитів

І. В залежності від причин розвитку виділяють

фізіологічний

патологічний (при патологічних станах)

ІІ. Лейкоцитоз може бути:

абсолютним

відносним

Для абсолютного лейкоцитозу характерне збільшення абсолютної кількості лейкоцитів у одиниці об’му крові.

Про відносний лейкоцитоз мова йде в тому випадку, коли збільшується відносний вміст окремих форм L у периферичній крові.

ІІІ. За механізмом розвитку лейкоцитоз буває:

а) реактивний;

б) перерозподільний;

в) пухлинного походження.

IV. В залежності від видів лейкоцитів, вміст яких в крові збільшений, виділяють:

а) нейтрофільний лейкоцитоз (нейтрофільоз);

б) еозинофільний лейкоцитоз (еозинофілія);

в) базофільний лейкоцитоз;

г) лімфоцитарний лейкоцитоз (лімфоцитоз);

д) моноцитарний лейкоцитоз (моноцитоз).

Фізіологічний лейкоцитоз є фізіологічною реакцією організму на ті чи інші впливи

До різновидів відносяться:

а) аліментарний – після прийому їжі;

б) міогенний – виникає під час інтенсивної м’язової роботи;

в) лейкоцитоз у вагітних;

г) лейкоцитоз у новонароджених.

Деякі автори виділяють:

емоціогений лейкоцитоз – виникає під час силиних емоцій

статичний – характерний для переходу (ортостатичний) людини із горизонтальний у вертикальний стан положення.

Патологічний лейкоцитоз – пов’язаний із перебігом в організмі патологічного процесу.

Розвивається при:

а) інфекційних процесах;

б) запальних і алергічних процесах;

в) інтоксикаціях екзо- та ендогенного походження.

Реактивний лейкоцитоз. Механізми його розвитку.

Реактивне називають лейкоцитоз, який виникає як реакція червоного кісткового мозку на патогенні впливи. Він закономірно розвивається при інфекційних захворюваннях, запаленні, дії низьких доз токсичних речовин.

В основі розвитку реактивного лейкоцитозу можуть лежати два механізми:

Посилення проліферації та дозрівання L в червоному кістковому мозку. Це може бути пов’язано:

або із збільшенням утворення в організмі лейкопоетинів – речовин, що стимулюють утворення лейкоцитів;

або із зменшенням вмісту інгібіторів лейкоцитозу.

Серед лейкопоетинів найбільш вивченим у теперішній час є колонієстимулюючий фактор – речовина, що декретується активованими макрофагами та стимулює утворення гранулоцитів у червоному кістковому мозку.

На роль інгібіторів лейкопоезу претендують високомолекулярний інгібітор сироватки крові – ліпопротеїн, нейлони, лактоферин.

Збільшення переходу резервних L із червоного кісткового мозку у кров. Цьому сприяють – інтерлейкін-1 та бактеріальні ендотоксини.

Особливості перерозподільного лейкоцитозу

Перерозподільним називають лейкойкоцитоз, який виникає внаслідок переходу L із пристінкового пулу в циркулюючий.

Його особливості:

короткочасний (тривалий характер) із швидким поверненням кількості L до норми після закінчення дії причини;

збереження нормального кількісного співвідношення різних видів лейкоцитів (лейкоцитарна формула не змінюється);

відсутність дегенеративних форм лейкоцитів.

Більшість форм фізіологічних лейкоцитозів за механізмом свого розвитку є перерозподільними.

Нейтрофільний лейкоцитоз характерний для:

гнійно-запальних процесів, що викликані гноєрідними бактеріями (абсцеси, флегмони, сепсис);

тяжкого кисневого голодування (велика швидка крововтрата, гострий гемоліз);

ендогенної інтоксикації (уремія).

Еозинофільний лейкоцитоз розвивається при:

алергічних реакціях І типу за класифікацією Кумбса і Джелла;

гельмінтозах;

хронічному мієлолейкозі.

Базофільний лейкоцитоз буває