каріорексис;

цитоліз.

Дегенеративні зміни найбільш часто спостерігаються в нейтрофільних гранулоцитах та моноцитах.

Причиною їх виникнення є:

продукція L з порушеним обміном речовин, що і зумовлює структурні аномалії (при лейкозі, спадковій ензимопатії);

а також ушкодження L у кровотворних органах та крові під впливом різноманітних патогенних факторів (бактерій, вірусів, антитіл).

Гемобластози – це опухові захворювання системи крові. Ці злоякісні пухлини, що ростуть із кровотворних клітин. В залежності від того, що ушкоджуються первинно кістковий мозок, гемобластози підрозділяються на дві великі групи: лейкози та гемобластози, що мають первинну локалізацію аоза червоного мозку. Найбільш часто місцем локалізації останніх є лімфатичні вузли.

Лейкоз – це пухлина, що виникає із кровотворних клітин з первинним ураженням кісткового мозку і появою вогнищ екстрамедулярного кровотворення.

Докази опухової природи лейкозів.

При лейкозах, як і при злоякісних пухлинах, відбувається безмежний та нерегульований поділ клітин.

Лейкоз, як і будь-яка злоякісна пухлина виникає із однієї-єдиної первинно зміненої, трансформованої клітини. Усі лейкозні клітини, якими би різними вони не були, походять із однієї клітини.

Для лейкозів, як і для інших злоякісних пухлин, характерно явище анаполоедії – поява морфо-фізіологічних, біохімічних та інших властивостей, які наближають лейкозні клітини до ембріональних.

Для лейкозних клітин, як і для інших злоякісних пухлин, характерна опухова прогресія, а саме набуття із плином часу лейкозними клітинами все більш та більш злоякісних властивостей.

Спільність причин розвитку лейкозів та злоякісних пухлин ті ж самі етіологічні фактори (фізичні, хімічні, біологічні) здатні викликати виникнення як лейкозів, так і інших злоякісних пухлин.

Відмінність лейкозів від інших злоякісних пухлин.

У випадку лейкозу неможливо встановити первинну локалізацію пухлини, та відповідно, радикально видалити її вже на ранніх етапах розвитку.

Лейкози – це пухлини, які із самого початку метастазують. Лейкозні клітини легко проникають у кров і розносяться нею по організму. Вони заселяють все нові та нові ділянки, де виникають вторинні лейкозні інфільтрати.

Для лейкозів характерна системність ураження. У зв’язку із раннім метастазуванням уражається вся система крові: червоний кістковий мозок, лімфатичні вузли, селезінка, печінка

При лейкозах пригнічується нормальне кровотворення. Це пов’язано із витісненням нормальної кровотворної тканини лейкозними клітинами. З іншої сторони, має значення токсична дія продуктів лейкозних клітин на клітини гемопоезу.

Лейкози – це різновид пухлин, які уражають людину переважно в дитячому та молодому віці.

Класи кровотворних клітин.

І клас – стовбурові поліпотентні клітини. Ці клітини дають початок всім клітинам крові.

ІІ клас – частково детерміновані поліпотентні клітини-попередники. Складаються із двох груп клітин: клітин-попередників лімфоцитарного ряду та клітин попередників мієлоцитів.

ІІІ клас – цніпотентні клітини-попередники. Клітини цього ряду дають дають початок певному росту крові. До них відносяться клітини попередники Т-лімфоцитів, клітин-попередників В-лімфоцитів, колонієутворюючі, еритропоетинчутливі клітини.

Клітини перших трьох класів неможливо розрізнити за допомогою існуючих морфологічних та цитохімічних методів дослідження, тому їх об’єднюють під загальною назвою морфологічно недиференційовані клітини.

IV клас – проліферюючі клітини. Клітини цього класу мають специфічні морфологічні та цитохімічні ознаки. Сюди входять бласти (плазмобласти, лімфобласти, монобласти, еритробласти, мегакаріобласти, мієлобласти) і так звані цитні форми (мієлоцити, нормоцити, мегакаріоцити).

V клас – дозріваючі клітини. До них відносяться метамієлоцити, паличкоядерні гранулоцити, ретикулоцити. Загальною властивістю цих клітин є втрата ними здатності до ділення.

VI клас – зрілі клітини крові.

Кровотворні клітини, що можуть бути джерелом лейкозу.

Люба пухлина може розвиватись тільки із тих клітин, які володіють першопочатковою здатністю до ділення. Не є виключенням і лейкози.

Джерелом лейкозів можуть бути клітини I-IV класів, а саме клітини, які здатні до проліферації. Клітини V та VI класів (дозріваючі та зрілі) трансформуватися в лейкозні не можуть, оскільки втратили структури, необхідні для здійснення клітинного поділу.

Класифікація лейкозів.

В залежності від особливостей патогенезу та пов’язаною з ними гематологієною кортиною лейкози поділяють на:

гострі;

хронічні.

В залежності від того, які кровотворні клітини залучаються в опуховий процес, лейкози поділяють на:

лімфолейкози (уражується лімфоцитарний розток);

мієланйкози (уражується гранулоцитарний розток);

еритромієлози та ін.

В залежності від вмісту лейкоцитів у периферичній крові лейкози бувають:ї

лейкемічними (виражений лейкоцитоз від 20•109/л - 100•109/л);

сублекемічними (помірний лейкоцитоз – до 20•109/л);

алейкемічними (вміст L не змінюється);

лейкопенічними (кількість лейкоцитів зменшується).

Відмінність між гострими і хронічними лейкозами.

Основною рисою патогенезу гострих лейкозів є те, що лейкозні клітини, набуваючи здатність до безмежного неконтрольованого росту, повністю втратили властивість дозрівати, а саме диференціюватися у наступні форми.

У той же час при хронічних лейкозах лейкозні клітини поряд із здатністю до безмежного росту зберігають властивість дозрівати та давати наступні форми.

Таким чином, при – гострих лейкозах опухові клітини тільки діляться і не дозрівають;

при хронічних – діляться і дозрівають.

З урахунком цієї обставини гострі лейкози слід рахувати більш злоякісним видом захворювання.

Види гострих лейкозів.

Джерелом гострих лейкозів можуть бути кровотворні клітини перших чотирьох класів.

Якщо лейкоз розвивається із клітини І-ІІІ класів, що не мають специфічних морфологічних та цитохімічних ознак, та такий лейкоз називають недеферинційованим.

Якщо лейкоз розвивається із клітин IV класу, то за допомогою морфологічних та цитохімічних методів можна встановити клітину, від якої походить пухлина. Для цього використовують сім цитохімічних реакцій:

реакцію на пероксидазу;

реакцію із суданом чорним (на ліпіди);

реакцію на кислу фосфатазу;

PAS – реакцію (на глікоген);

реакцію на б – нафтилацетатестеразу;

реакцію на флорацтатестеразу;

реакцію на сульфатировані глікозаміноглікани.

Якщо джерелом лейкозних клітин є лімфобласт, то такий лейкоз називається гострим лімфобластним, якщо мієлобласт – гострим мієлобластним, якщо монобласт – гострим монобластним і т.д.

Характеристика картини крові при гострих лейкозах

Для гострих лейкозів характерний алейкемічний та лейкопенічний варіанти перебігу.

Як приклад, розглянемо два найбільш часто зустрічаючихся виду гострих лейкозів:

гострий мієлобластний;

гострий лімфобластний.

Гострий мієлоблатний лейкоз розвивається переважно у молодих людей та людей середнього віку. Назва лейкозу свідчить про те, що