Так, на Хіросіму була кинута бомба, вибух якої був джерелом нейтронів та г-опромінення (уранова бомба), а на Нагасакі скинули плутонієву бомбу, після вибуху якої виділялося тільки г-опромінення. У Хіросімі частота лейкозів суттєво збільшилась вже при поглинутій дозі 0,5 Гр, в той же час як у Нагасакі навіть при дозі 1 Гр частота лейкозів не зростала.

У теперішній час усі ми є свідками та учасниками ще одного „експерименту” – Чорнобильського. Отримана в ньому інформація, безпечно, розширить наші уявлення про роль іонізуючого випромінювання і, зокрема, радіонуклідів у виникненні лейкозів.

Роль хімічних чинників у виникненні лейкозів.

Індукція лейкозів у тварин (миші, щури, кури) за допомогою хімічних канцерогенів (ПАВ, нітрозосполук).

Виникнення лейкозів у людей після тривалої інтоксикації бензолом та його похідними; після прийому цитостатичних препаратів, що використовувалися з лікувальною метою.

Значення вірусів у виникненні лейкозів.

В 1908 році Елерман та Банг вперше отримали лейкоз у курей після введення їм без клітинних фільтратів лейкозних клітин. У 1950 році Гросс аналогічним чином індукував лейкоз у ссавців (новонароджених мишей). Ці експерименти довели значення вірусів у виникненні лейкозів.

У теперішній час відомо багато вірусів, які здатні викликати трансформацію кровотворних клітин у опухові. Їх можна поділити на 2 групи:

1. Онкогенні віруси тварин. Викликають лейкози у різних видів тварин – птахів, мишей щурів, котів, мавп. Більшість їх належить до РНК-вмісних вірусів - ретровірусів. В залежності від характеру онкогенного впливу їх підрозділяють на:

Гочтротрансформуючі віруси – викликають розвиток пухлин після короткого латентного періода (віруси гострих лейкозів тварин). Ці віруси містять у своїй структурі онкоген.

Повільнотрансформуючі віруси – викликають розвиток пухлин після тривалого латетного періоду (віруси хронічних лімфолейозів). Геном цих вірусів не містить онкоген.

2. Онкогенні віруси людини. На сьогодні виявлено 2 таких віруси:

Вірус Ейнштейна-Барр – ДНК-вмісний вірус сімейства герпес-вірусів. Викликає розвиток лімфоми Беркітта у дітей у віці від 2-14 років у деяких крїнах Центральної Африки. Лімфома Беркітта не є в буквальному розумінні лейкозом оскільки перебігає без первинного ураження червоного кісткового мозку. Джерелом цієї пухлини є підщелепні лімфатичні вузли. Пухлина росте дуже швидко, збільшуючись у масі у два рази через кожні 2 години. Через 6-12 тижнів дитина гине.

Вірус Т-клітинної лімфоми – лейкемії людини. Є ретровірусом, відноситься до так званих Т-лімфотропних вірусів (HTLV0-вірусів). Викликає розвиток та клітинного лейкозу в Японії, країнах басейну Карійського моря в Пд.. Америці, на Алясці. За своїми властивостями подібний ВІЛ, який викликає СНІД.

Роль спадкового фактору у виникненні лейкозів.

У людей з хромосомними хворобами значно зростає частота виникнення лейкозів та у осіб з хворобою Дауна (трисомія по 21-й хромосомі) частота розвитку гострих лейкозів зростає у 18-20 разів. Аналогічна закономірність виявлена і серед хворих на синдром Клайнфельтера, Шеришевського-Тернера, Фанконі.

Майже при всіх видах лейкозів у опухових клітинах виявляються ознаки хромосомних аберацій: делеція, транслокаці, інверсія. Дуже характерною ознакою хронічного мієлолейкозу є поява так званої „філадельфійської” хромосоми. (вона виявляється у 92% хворих на даний тип лейкозу). Ця хромосома являє собою одну із 22 – пари хромосом, у якої відбулася делеція приблизно половини довгого плеча. Дуже часто цей фрагмент приєднується до 9-ої хромосоми.

багаторазово у літературі описано випадки так званої сімейної форми хронічних лейкозів.

виведені чисті лінії тварин (мишей), у яких спостерігається висока ураженість спонтанними лейкозами.

Вплив імунних факторів на виникнення лейкозів.

Показано, що виникненню лейкозів сприяють стани імунологічної недостатності.

Так при спадково зумовлених імунодифіцитних станах, що пов’язані з ураженням В- і Т-лімфоцитіів (синдроми Бутона, Луї-Бр, Віскота-Олдрача), значно розростає частота розвитку гострого лімфобластного лейкозу та лімфосарком.

Застосування цитостатиків, що викликають розвиток імунодепресивного стану (вторинних імунодефіцитів), супроводжується збільшенням частоти ракових пухлин у 2,5 рази, а лімфоцитарних пухлин у 35 разів.

Патогенез лейкозів. Стадії розвитку лейкозу.

Пді впливом онкогенних вірусів іонізуючого випрмінення хімічних речовин відбувається мутація генів або епігеномні порушення регуляції процесу розмноження та дозрівання кровотворних клітин. При цьому в кістковому мозку утворюється клон опухових клітин для яких характерний безмежний ріст та понижена здатність до диференціонвання. Швидкий ріст лейкозних клітин призводить до розповсюдження (метастазування) їх по всій системі крові включаючи кровотворні органи та кров. У клітинах, що утворились і циркулюють у крові, визначаються однакові хромосомні маркери. Для хронічного мієлолейкозу таким маркером слугує „філадельфійська” хромосома.

Нестабільність генотипу лейкозних клітин призводить до виникнення мутацій, як спонтанних так і зумовлених триваючим впливом концентрогенних факторів, як наслідок утворюються нові опухові клони.

Таким чином лейкоз проходить 2 стадії свого розвитку:

моноклонову (відносно більш доброякісну)

поліклонову (злоякісну, термінальну).

Перехід із однієї стадії в другу є показником опухової прогресії – лейкозні клітини набувають більшої злоякості. Вони стають морфологічно та то хімічно не диференційованими у кровотворних органах і крові збільшується кількість бластних клітин з дегенеративними змінами ядра і цитоплазми. Лейкозні клітини розповсюджуються за межі кровотворних органів утворюючи лейкозні інфільтрати у самих різних органах. Внаслідок відбору знищуються ті клітини, на які впливала імунна система та гомони організму, цитостатичні середники (хімічні, гормональні, променеві). Домінують клони опухових клітин, найбільш стійкі до цих впливів.

Синдроми, якими проявляються лейкози.

Все різномаїття клінічних ознак лейкозів можна поділити на 3 групи.

Гематологічні синдроми, що пов’язані із заміщенням кровотворної тканини лейкозною та пригніченням у зв’язку з цим нормального кровотворення.

Панцитоенія – зменшення вмісту всіх формених елементів крові. Особливо виражена при гострих лейкозах.

Анемія – основу її патогенезу складає порушення еритропоезу. Однак при деяких