Токсикоз — це неспецифічна реакція на інфекційний агент, в основі якої лежить генералізоване ураження термінального судинного русла з розладами обміну речовин, клінічними ознаками ураження всіх систем на фоні неврологічних. Для початкового періоду токсикозу характерними е нейротоксикоз, кардіоваскулярні та респіраторні порушення, недостатність гостра ниркова та надниркових залоз, гостра коронарна недостатність, токсикоз із зневодненням. Клінічно нейротоксикоз проявляється розладами периферичного кровообігу, гіпертермією (блідість шкіри, мармуровий рисунок, тахікардія), судорогами, серцево-судинними розладами (недостатність кровообігу).

Тривалість і закінчення пневмонії залежать від її етіології та реактивності організму. У дітей із збільшеною загрудинною залозою, анемією, рахітом, ексудативним діатезом перебіг пневмонії триваліший. Особливістю пневмонії у дітей раннього віку є схильність до рецидивуючого перебігу.

Сегментарна пневмонія. За даними рентгенологічного дослідження, вогнищеву пневмонію, коли охоплюється сегмент або кілька сегментів, називають сегментарною. Клінічна картина відповідає наведеній вище вогнищевій пневмонії у дітей дошкільного і шкільного віку, іноді ускладнюється абсцецуванням. Сегментарна пневмонія може мати клініку, аналогічну крупозній пневмонії. Для неї характерними є біль у животі, грудній клітці.

Крупозна пневмонія буває у дітей дошкільного та шкільного, рідко — раннього віку. В патогенезі крупозної пневмонії основну роль відіграє алергічна реактивність, що розвивається в сенсибілізованому пневмококами організмі. У дітей при крупозній пневмонії запальне вогнище може спостерігатися в кількох сегментах, іноді уражується вся частка.

Клініка. Захворювання починається гостро: раптово підвищується температура тіла до 39—40 °С, порушується загальний стан. Більшість хворих скаржаться спочатку на біль у животі Появляються блювання, здуття живота, пронос. Такий перебіг пневмонії характерний для локалізації її в нижній частці правої легені і зумовлений вісцеро-вісцеральним рефлексом. У частин· хворих на початку захворювання спостерігаються клонічні судороги (менінгеальна форма початку крупозної пневмонії).

Під час огляду хворих відмічають блідість шкіри з рум'янцем щік, сухі губи, герпес на губах та крилах носа, задишку. При обстеженні виявляють відставання однієї половини грудної клітки в акті дихання, послаблення голосового дрижання, посилену бронхофонію, скорочений тимпанічний звук над вогнищем ураження. Кашель короткий і болючий з невеликою кількістю в'язкого скловидного харкотиння. Надалі утримується висока температура тіла, кашель посилюється, стає менш болючим, вологим, збільшується задишка, з'являється ціаноз губ і обличчя. З 2—3-го дня захворювання перкуторний звук скорочується, аускультативно в легенях вислуховується бронхіальне дихання, є непостійні крепітаційні хрипи, у частини хворих — шум тертя плеври. В періоді розвитку крупозної пневмонії виявляють ураження серцево-судинної (приглушення серцевих тонів, ніжний систолічний шум) та нервової систем, печінки, нирок.

В аналізі крові виявляють значний лейкоцитоз, нейтрофільоз зі зсувом вліво, збільшену ШОЕ.

При рентгенологічному дослідженні спостерігається вогнище інфільтрації, що охоплює всю частку легені або її частину.

Тривалість крупозної пневмонії у дітей залежить від терапії та реактивності організму. Без застосування антибіотиків перебіг циклічний: на 5—9-й день захворювання висока температура тіла знижується критично або літично. Якщо лікують антибіотиками, температура знижується на 2—4-й день хвороби. Стан хворого поступово поліпшується, кашель стає вологим. У легенях зникають крепітаційні хрипи, потім вони знову з'являються наприкінці пневмонії. Ускладнення крупозної пневмонії (плеврит, абсцес легені, менінгіт тощо) у дітей розвиваються рідко.

Лікування. Госпіталізації підлягають діти з пневмонією, яким потрібна інтенсивна терапія, реанімаційні заходи, а також діти грудного віку. Лікування повинно бути індивідуальним і включати такі заходи:

Організація режиму, догляду, харчування. Дітей розміщують в окремих боксах або двомісних палатах, щоб запобігти перехресному інфікуванню. В палаті повітря повинно бути завжди чистим, свіжим, мати постійну температуру (22—23 °С для новорождених та 18—20 °С для дітей старшого віку) і достатню вологість; постіль — зручною, чистою і теплою. В ліжку злегка піднімають головний кінець. Дитина повинна бути з непокритою головою та вільними руками. Треба частіше змінювати положення дитини і брати її на руки. Одяг має бути легким, зручним і не обмежувати рухів та дихання дитини.

Особливу увагу слід приділяти догляду за шкірою та слизовими оболонками. Дитину, якщо вона не перебуває в тяжкому стані, треба регулярно купати (температура води 37—38 °С, З— 5 хв), прочищати носові ходи ватним тампоном, змоченим у розчині фурациліну. В будь-яких умовах (лікарняних чи домашніх) дитині треба забезпечити спокій, достатню тривалість сну. Вона повинна відчувати тепле, доброзичливе ставлення навколишніх.

Велику увагу треба приділяти раціональному харчуванню. Дитина в перші місяці після народження повинна одержувати грудне молоко. При пневмонії з токсичними проявами на 1—2-й день призначають зціджене грудне молоко дрібними порціями (добова кількість зменшується на 50—60%) з послідовним переходом через 3—4 дні на звичайний режим харчування. У разі різко вираженої недостатності дихання, коли порушуються ссання та ковтання, годувати треба через зонд (перед цим відсмоктати слиз з носа та рота). Хворій дитині слід давати достатню кількість рідини (чай, 5—10 % розчин глюкози, розчин Рінгера, ізотонічний розчин натрію хлориду, морс, фруктові та овочеві соки). Дітям, старшим за 1 рік, рекомендується на 1— 2 дні дещо зменшити кількість їжі і ввести більш засвоювані страви (фруктове, овочеве пюре, кефір) з швидким переходом на звичайний режим харчування.

2. Антибіотикотерапія — основний вид лікування, спрямований на боротьбу з інфекцією в гострому періоді пневмонії. Призначаючи антибіотики, керуються такими правилами: дітям старше 6 міс з гострою пневмонією призначають бензилпеніцилін у добовій дозі 100000—150000 ОД/кг; дітям, в яких пеніцилін зумовлює алергію, або тим, хто недавно його одержував, призначають цефалоспорини (цепорин, цефазолін) або макроліди (еритроміцин), лінкоміцин.

Лікування новонароджених та дітей першого півріччя життя починають з ампіоксу або цефалоспоринів у