3. Лікування недостатності дихання (див. гл. 9, с. 389).

4. Лікування токсикозу. Загальні принципи лікування токсикозу такі: нормалізація розладів периферичного кровообігу — введення піпольфену кожні 8 годин (0,15 мл 2,5 % розчину на рік життя), дроперидолу (по 0,05—0,1 мл/кг 0,25 % розчину кожні 6—8 год), еуфіліну (1 мл/рік життя 2,4 % розчину кожні 8 год). При судорогах вводять седуксен (0,05—0,1 мл/кг 0,5% розчину) або натрію оксибутират внутрішньовенне або внутрішньом'язово (100—150 мг/кг), фенобарбітал внутрішньом'язово (5 мг/кг кожні 6 год), магнію сульфат виутрішньом'язово (0,2 мл/кг 25% розчину).

5. Дезинтоксифікаційна терапія. Кислотно-основний стан (КОС), водно-сольовий баланс коригують краплинним введенням гемодезу, 5—10 % розчину альбуміну (10 мг/кг маси), 10 % розчину глюкози з відповідним коригуванням сольового складу за даними дослідження крові, натрію гідрокарбонату (при лабораторному контролі КОС). Загальна добова кількість рідини становить 100—75 мл/кг (під захистом сечогінних засобів — лазиксу). Кількість рідини кожного разу визначають залежно від стану серцево-судинної системи дитини, наявності ознак зневоднення, враховуючи патологічні втрати (блювання, понос).

6. Лікування серцево-судинної недостатності. При енергетично-динамічній недостатності серця вводять панангін, оротат калію, кокарбоксилазу, поляризуючу суміш раз на день (10 мл/кг 10 % розчину глюкози з домішкою на кожні 100 мл 2 од інсуліну та 4 мл 7,5 % розчину калію хлориду краплинко). При недостатності серця 1 ступеня показаною є оксигенотерапія, корглікон у поєднанні з панангіном та кокарбоксилазою, підвищеними дозами аскорбінової кислоти та піридоксину гідрохлориду.

Про лікування тяжкого ступеня недостатності серця див. у гл. 9, с. 397.

7. Профілактика та терапія дисемінованого внутрішньо судинного зсідання крові. Застосовують внутрішньовенне введення гепарину з розрахунку 100-400 од/кг маси на добу під контролем часу зсідання крові за Лі-Уайтом (6—9 хв).

8. Симптоматична терапія. Кортикостероїди та інгібітори протеаз (трасилол, контрикал) застосовують при токсикозі як протизапальні та протинабрякові препарати, а також при гострій недостатності надниркових залоз, колапсі, шоку. Призначають внутрішньовенно преднізолон (1—2 мг/кг на добу) або гідрокортизон (5—15 мг/кг кожні 8—12 год) в поєднанні з трасилолом або контрикалом (500 од/кг внутрішньовенно краплинне в 50—100 мл ізотонічного розчину натрію хлориду кожні 8 год.

9. Фізіотерапія. В гострому періоді пневмонії призначають УВЧ (5-6 - сеансів) або мікрохвильову терапію — НВЧ (10—·12 сеансів). Після курсу УВЧ на НВЧ проводять 10—12 сеансів електрофорезу з магнію сульфатом або кальцію хлоридом, міді сульфатом, нікотиновою кислотою, калію йодидом. Показаними є також гірчичники на всю поверхню грудної клітки або гірчичні обгортанню, лужні інгаляції.

10. Лікувальна фізкультура. Масаж та гімнастику призначають при гострій пневмонії відразу після нормалізації температури тіла і виходу дитини з токсикозу.

Ррофілактика пневмонії повинна починатися ще в період вагітності. Основою її є бережливе ведення пологів. Потрібно дотримуватися епідеміологічного режиму, запобігати охолодженню, перегріванню. Показаною є рання госпіталізація дітей з пневмонією в спеціальні бокси або окремі відділення патології новонароджених. Передбачається організація правильного вигодовування, профілактика та лікування рахіту, широке використання свіжого повітря, проведення загартовуючих процедур (водні, повітряні, сонячні ванни, масаж, гімнастика), профілактика грипу, гострої респіраторної вірусної інфекції, кору, широка санітарно-освітня робота серед населення.

Диспансеризація. Діти, що перехворіли на гостру пневмонію нагляду та оздоровленню за планом, який складає педіатр. Реабілітацію хворого на гостру пневмонію здійснюють у поліклініці протягом 3 міс у дітей до З років та 2 міс у старших. У кабінеті відновного лікування проводять лікувальну фізкультуру, масаж грудної клітки, аерозольтерапію, апаратну фізіотерапію, введення вітамінів.

Хронічна пневмонія

Хронічна пневмонія — неспецифічне захворювання легень, яке проявляється рецидивами інфекційного запалення в бронхо-легеневій системі і ґрунтується на незворотних морфологічних змінах (деформація бронхів та пневмосклероз). Розрізняють первинну та вторинну хронічну пневмонію. Вторинна хронічна пневмонія виникає на фоні вродженої та спадкової патології.

Етіологія та патогенез. Хронічна пневмонія найчастіше розвивається у дітей першого року життя, які перенесли гостру тяжку пневмонію (сегментарну, деструктивну). Затяжний ускладнений перебіг гострої пневмонії — основна причина формування хронічної. Загострення хронічної пневмонії зумовлюється змішаною, вірусно-бактеріальною, мікоплазмово-бактеріальною та іншою комбінованою флорою.

Для хронічної пневмонії обов'язковими є пневмосклероз та деформація бронхів. Вирішальне значення у формуванні хронічної пневмонії має порушення дренажної функції бронхів. Велику роль у цьому відіграє інфікування бронхопульмональних вузлів, що призводить до розладу кровообігу легень та дренажної функції стиснених ними бронхів. При хронічній пневмонії порушується функція багатьох органів, і насамперед легень. Навіть ери обмеженому пневмосклерозі спостерігається недостатність зовнішнього дихання різного ступеня. При загостреннях хронічної пневмонії швидко розвиваються гіпоксемія та гіперкапнія. Гіпоксемія спричинює порушення трофіки серцевого м'яза, звуження артеріол і прекапілярів, сприяючи таким чином розвитку легеневої гіпертензії.

При хронічній пневмонії у дітей розвивається полігіповітаміноз (дефіцит аскорбінової кислоти, тіаміну, рибофлавіну, ретинолу), розлад білкового, вуглеводного та жирового обміну, кислотно-основної рівноваги. Класифікація хронічної пневмонії у дітей подається в табл. 29.

У діагнозі необхідно відмітити супутні захворювання, ускладнення (недостатність дихання, емфізема легень, легеневе серце, ателектаз, легеневе абсцедування), локалізацію