У залі Яновський підійшов до дисертанта, підбадьорив його, розшукав очима колегу, з яким після засідання повинен був їхати на чергову консультацію й пройшов на своє місце.

Усе було гаразд. Та раптом Яновського хитнуло. На кілька хвилин знепритомнів. Отямившись, він побачив, що захист намагаються припинити ... "Це через мене", — зрозумів Феофіл Гаврилович. Як міг, дав знати — зупинки робити не слід. Лише після оголошення про те, що вчена рада присуджує дисертантові вчений ступінь, Феофіл Гаврилович попрохав співробітників перенести його в іншу кімнату. Він засвідчив, що в нього паралізовано праву половину тіла. Мова та свідомість зберігалися ... На шосту добу розвинулося різке погіршення. Та свідомість залишалася ясною до останніх годин ...".

Перед нами справді взірець людської і водночас професійної моралі. Приблизно так само виглядав фінал життя катеринославського педіатра військового лікаря Івана Васильовича Лешка-Попеля. Долаючи епідемію дифтерії, він сам заразився. Відчув себе недобре: "Ось і нагода, трохи відпочину", — такими були його передостанні слова.

Процитуємо також уривок з нарису П. Бейліна "Олексій Крилов" про видатного київського хірурга, легендарну особистість, який був одним з добродійників в українській медицині

"Було в нього двоє діточок. Обидва водночас захворіли на скарлатину Батько не залишав їх три дні й три ночі Ввечері четвертого дня в квартиру постукали. Черговий ординатор надіслав записку, що в клініку поступив хворий у дуже тяжкому стані. Операцію повинен зробити досвідченіший хірург

Зійшлися в протиборстві обов'язок батьківський та лікарський.

Крилов викликав педіатра, а сам пішов до клініки Чітко й досконало виконав операцію, хоча до цього знесилився фізично й духовно . .

Повернувся додому Було дуже тихо й тривожно Назустріч Крилову вийшов лікар По його погляду все стало зрозумілим. Трапилося непоправне .

Якось я провів з Олексієм Петровичем день на Аскольдовій могилі. Крилов показав на пагорбки. Десь тут вони поховані Адже цвинтар зруйновано . "

Ось вони, диво-самоцвіти лікарської совісті!

Та повернімося до теоретичних обґрунтувань. Лікарська етика — це наукова дисципліна, яка вивчає специфіку появи І розвитку лікарської моралі у зв'язку з конкретними Історичними умовами, а також нові моральні проблеми, які висуваються сучасним суспільством І науково-технічним прогресом, вона мобілізує волю І зусилля медиків на виконання актуальних завдань охорони здоров'я

Вивчаючи об'єктивні закономірності удосконалювання моралі лікаря, її норми, принципи І поняття, лікарська етика визначає тенденцію динаміки моральних поглядів І проблем, активно впливає на виховання належних деонтологічних якостей лікаря

Необхідно також уточнити поняття лікарської І медичної етики. З методологічної точки зору поняття лікарської етики виражає сутність, а поняття медичної етики — зміст аспекту професійної етики У пропонованій роботі переважно вживається поняття лікарської етики, через яке виявляються суттєві риси медичної професії, тому що лікар є центральною фігурою охорони здоров'я І медицини Це положення зовсім не означає приниження ролі середнього медичного персоналу. Адже вихідними вимогами етики лікаря є одночасно І вимоги медичної етики, тобто на них орієнтовані всі медичні професії, діяльність усього медичного персоналу. Структура медичної етики включає в себе конкретизовані вимоги щодо спеціальностей усіх трьох рівнів медичної професії, які доцільніше вивчати у розділі науки деонтології. Вона вивчає моральне, етичне І Інтелектуальне обличчя медичного працівника, взаємини медичного персоналу з хворими та їх родичами, а також колегами у медичному колективі. Таким чином, коли йдеться про розроблення загальних проблем етики професії, поняття лікарської І медичної етики стають тотожними. Медичну етику слід розглядати як специфічний прояв загальної етики саме в діяльності медичного персоналу Вона включає питання лікарського гуманізму, проблеми обов'язку, часто І совісті медичних працівників у процесі лікування, профілактики захворювань І проведенні організаційних заходів Медична етика відображає моральні норми у таких системах, як "лікар — хворий", "лікар — медичний колектив", "лікар — науковий керівник", "лікар — суспільство" та Ін.

Наведені вище психологічні варіанти спілкування між лікарем та пацієнтом повсякчасно найвиразніші в ургентній хірурги, анестезіології І реанімації У таких випадках Існує декілька вирішальних моментів у хроніці лікарських дій І настанов період невідкладної госпіталізації хворого у реанімаційне відділення, констатація необхідності термінового або ендоскопічного втручання, раптова зупинка дихання та кровообігу, переведення пацієнта, після певної стабілізації його стану, з реанімаційного відділення до профільної клініки.

У дотриманні етичних та деонтологічних вимог в екстремальних ситуаціях, і перш за все, в емоційній напрузі, яка передує операції, особливу роль "янгола-захисника" хворого і його рідних грає лікар-анестезіолог. Воно і зрозуміло, з погляду патофізіології маємо класичний емоційний стрес, коли як прояв адаптаційних реакцій збільшується синтез катехоламінів, підвищується артеріальний тиск, прискорюється пульс, змінюються інші показники нейроендокринної регуляції.

Зрозуміло, головне завдання фахівця на цьому відповідальному етапі лікування, поряд з вербальним впливом, — здійснення ефективної медикаментозної корекції. І тут вкрай потрібна "моральна асептика" (за висловом Й. Кассирського). Анестезіолог стикається з некерованим страхом хворого щодо застосування наркозу, хибним передчуттям фізичного дискомфорту чи навіть раптової смерті. Відтак, його тактика — то вдумлива деонтологічна праця з хворою людиною, а не просто з організмом у стадії вираженої патології. Зокрема, в пацієнта може переважати синдром іпохондричної чи тривожної депресії або, навпаки, анозогнозія — демонстративне нехтування відчуттям страху, переоцінка сили характеру та Індивідуальної больової витривалості, що аж ніяк не виключає шоку на операційному столі, зазначають А. Бунятян та співавтори. Відтак, лікар-анестезіолог ще до операції аж ніяк не повинен Ігнорувати вказані психологічні реакції, до того ж