ПОНЯТТЯ ПРО ПУХЛИНИ.

ЇХ ПОШИРЕННЯ ТА ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ВЧЕННЯ

Пухлина, новоутворення, чи нео-плазма — патологічне неконтрольоване розростання клітин будь-яких тка-нин організму. Спостерігається у всіх представників тваринного світу — від комахи до людини, і навіть у рослин. Пухлини розвиваються у більшості хребетних тварин.

Точне визначення пухлини поки що дати неможливо, оскільки ми не знаємо глибинних, безпосередніх при-чин перетворення нормальної кліти-ни на пухлинну. Тому пухлину зви-чайно визначають як розростання клітин, що супроводжується характер-ними ознаками. З огляду на це пух-лину можна визначити як патологіч-не реактивне розростання клітин, якому притаманні незакінчений ріст, автономність (не залежить від впливу на нього регуляторних механізмів організму), морфологічний та біохі-мічний атипізм та повна функціональ-на неспроможність. У цьому визна-ченні віддзеркалюється, по-перше, та особливість росту пухлинних клітин, що він не носить фізіологічного, ком-пенсаторного чи пристосувального ха-рактеру. По-друге, на відміну від фізіологічного росту (регенеративно-го чи репаративного, який триває до певних меж і закінчується після замі-щення втрачених клітин чи заповнен-ня тканинного дефекту, себто регу-люється організмом), пухлинний, хоч і має різний темп — то швидкий, то дуже повільний, але ніколи не закін-чується і триває до кінця життя орга-нізму та практично не регулюється ним.

Клітини пухлини мають різний ступінь диференціації — від високо-го, коли вони мало відрізняються від аналогічних клітин здорових тканин, навіть продукують нормальні секрети (наприклад паратгормон, меланін, АКТГ, інсулін), до дуже низького, коли важко визначити, до якої ткани-ни належать клітини пухлин, оскіль-ки вони несхожі з первинними кліти-нами. Проте всі пухлини мають ниж-чу організацію, порівняно з нормаль-ними тканинами, тобто вони атипові як за своєю структурою, так і за функ-цією. Від справжніх пухлин треба відрізняти припухлості, збільшення об'єму ділянок тканин за рахунок на-бряку, гематом, ретенційних кіст, гіпертрофії та гіперплазії клітин тощо.

Галузь медицини, яка вивчає пи-тання виникнення, поширення, ліку-вання та профілактики пухлин, на-зивається онкологією ( onkos — пух-лина, logos — наука).

З клінічного боку, розрізняють доб-роякісні та злоякісні пухлини. Останні пов'язані із загрозою для життя люди-ни незалежно від локалізації пухлини та походження. Доброякісні пухлини також можуть становити загрозу для життя людини за певної локалізації (на-приклад, порожнина черепа, кишки) — внаслідок механічного впливу на органи, з яких вони ростуть, або на сусідні органи та структури.

Доброякісні пухлини можна вияви-ти практично у кожної людини, але їх статистика відсутня, бо вони не реєструються. У більшості країн світу реєструють винятково злоякісні пух-лини, поширення яких у промислове розвинутих країнах коливається у ме-жах 200—400 на 100 000 населення. Тому, коли йдеться про онкологічні захворювання, мають на увазі прак-тично злоякісні пухлини, які назива-ють загальним терміном "рак", "канцер", "карцинома", хоча в суто нау-ковому плані раком називають зло-якісні пухлини, що походять з епіте-лію будь-якого органа (слизових обо-лонок шлунка, кишок, бронхів, епі-телію екзокринних та ендокринних залоз тощо). Злоякісну ж пухлину з мезенхімних тканин — сполучної тка-нини, м'язів, кісток тощо, назива-ють саркомою ( sarkos — м'язи).

Для означення пухлини (як добро-якісної, так і злоякісної) широко ви-користовують загальний термін "ту-мор" (лат. tumor — пухлина).

Пошуки шляхів боротьби з пухлин-ними захворюваннями провадяться повсякчас. Учені шукають відповідей на запитання, які цікавлять усе люд-ство: у чому все-таки причина виник-нення раку? Що сприяє розвитку зло-якісних новоутворень? Чи є такі на-роди, що не хворіють на рак? На жаль, є лише градація за кількісни-ми співвідношеннями захворювання на той чи той вид раку. В одних краї-нах частіше хворіють на рак шкіри, в інших — на рак порожнини рота, ще в інших — на рак шлунка. Це певною мірою пояснюється умовами та спосо-бом життя людей, їх звичаями та звич-ками. Міста Англії, наприклад, пе-ренасичені смогом, внаслідок чого там найбільше поширений рак легень. Для Африки характерним є первинний рак печінки, як наслідок споживання де-лікатесних коржиків, вкритих плісня-вою, яка містить велику кількість кан-церогенних речовин, та ін.

Історія вивчення злоякісних пухлин сягає у глибину віків. Перші повідом-лення про рак ми знаходимо у старо-давньому "Папірусі Едвіна Сміта" (2500 років до н.е.). На скелетах старо-давніх єгиптян, які жили за 2700 років до н.е., помітно сліди злоякісної пухлини.

Матеріали вивчення раку як за-хворювання ми знаходимо у старо-давніх манускриптах. У них розгляда-ються проблеми класифікації пухлин, причини їх виникнення.

Стародавні індуси першими поді-лили пухлини на доброякісні і зло-якісні. Вони ж вказували і на те, що пухлини треба видаляти.

Першість уведення у медичну прак-тику понять "рак" та "саркома" нале-жить Гіппократу і Авіценні. Терміни ці збереглися протягом багатьох віків. "Рак", "канцер" — різні назви одно-го й того ж поняття. Сьогодні понад сто захворювань об'єднано під загаль-ною назвою "рак".

Чому уявлення про злоякісні пух-лини пов'язане із зображенням раку або краба?

У стародавні часи, коли ще не вміли розпізнавати ранні стадії зло-якісних пухлин і зовсім не знали, як їх лікувати, дуже багато хворих звер-талися до лікарів лише в пізніх стадіях захворювання. Глибоко розташовані пухлини були тоді недоступні оку ліка-ря, операції не проводилися. Ліка-рям вдавалося спостерігати лише зовнішні задавнені пухлини. Так, рак молочної залози має вигляд великого, щільного вузла темно-червоного або багряного кольору, що виступає над поверхнею шкіри, від нього в боки відходять тяжі у вигляді щупалець або лапок. За кольором і контурами пух-лина нагадує краба або рака.

Базу для розвитку вчення про пух-лини заклали в своїх працях Цельз, Гален, Моргані, Парацельс.

Опис перебігу злоякісних пухлин ми знаходимо в стародавніх джерелах, знайдених на території Русі. Так, у