Тривалість гіпноседативної дії барбітуратів визначається, по-перше, інтенсивністю і повнотою їх біотрансформації, по-друге, швидкістю екскреції нирками і, по-третє, перерозподілом в організмі. Метаболізм цих лікарських засобів забезпечуюоть мікросомальні ферменти печінки шляхом гідроксилювання радикалів при С5, з різною швидкістю Так, барбітал майже не гідроксилюється, тому виділяється нирками в незміненій формі, фенобарбітал метаболізується частково, а етаміналнатрій - значною мірою. При патології печінки, яка супроводжується недостатністю мікросомальних ферментів, дія барбітуратів зростає і пролонгується.

При повторному прийомі деякі барбітурати викликають індукцію цих ферментів, наприклад, фенобарбітал, що призводить до більш енергійного метаболізму багатьох лікарських засобів, в тому числі самих барбітуратів. Дія їх зменшується, розвивається звикання4, навіть упродовж перших 2 тижнів щоденного прийому.

Екскреція різних похідних барбітурової кислоти і їх метаболітів нирками відбувається з різною інтенсивністю. Вона може різко сповільнюватись при тих захворюваннях нирок, які супроводжуються їх функціональною недостатністю. В таких умовах дія барбітуратів зростає. Можлива поява ознак матеріальної кумуляції, особливо зі сторони препаратів, які повільно виділяються з організму (фенобарбітал).

Для барбітуратів характерне також явище перерозподілу. Після введення в організм вони спочатку в значних кількостях накопичуються в мозковій тканині, проявляючи центральну дію. Згодом вміст їх у мозку зменшується за рахунок депонування в жировій тканині. Інтенсивність цього процесу визначається ступенем ліпофільності препаратів.

Усі ці процеси тією чи іншою мірою позначаються на післядії барбітуратів. Навіть після одноразового прийому, наступного дня після пробудження відмічається відчуття в'ялості, розбитості, порушення психомоторних реакцій, уваги тощо. Найбільше це характерно для тих засобів, які повільно метаболізуються і виводяться з організму, тобто препаратів зі значним періодом напіввиведен-ня. Оскільки Т для фенобарбіталу складає близько 3,5 діб. Післядія у нього спостерігається набагато частіше, ніж в етаміналу-натрію (Т = 30-40 год)

Крім звикання, при тривалому застосуванні барбітуратів може розвинутись психічна і фізична залежність. Швидкість її появи значною мірою залежить від дози препарату. При використанні його у великих дозах залежність розвивається упродовж перших 1-3 міс. Відміна препарату в такій ситуації призводить до появи синдрому абстиненції. Він проявляється неспокоєм, дратівливістю, страхом, порушенням зору, судомами, блюванням, ортостатичною гіпотензією тощо. Похідні барбітурової кислоти (фенобарбітал, етаміналнатрій) за характером впливу на ЦНС близькі до наркозних засобів і спирту етилового. В їх дії на головний мозок можна також виділити три стадії: сон, наркоз і агональний стан. Характер резорбтивної дії снодійних речовин барбітурового ряду визначається, перш за все, дозою препарату, а також залежить від шляху введення в організм. У невеликих дозах вони викликають седативний ефект, в середніх - снодійний, у великих - наркоз. Але як засоби для наркозу вони не використовуються через невелику наркозну широту і значну тривалість дії, за винятком таких похідних барбітурової кислоти, як тіопенталнатрій і гексенал. Ці препарати відрізняються короткочасною дією, але є дуже активними щодо впливу на ЦНС. Інші похідні барбітурової кислоти - фенобарбітал, етамінал-натрій та ін. - використовуються лише як снодійні, заспокійливі і протисудомні засоби. Вони відрізняються один від одного, перш за все. швидкістю настання сну і його тривалістю, що зумовлено інтенсивністю всмоктування, метаболізму і виділення з організму.

Фенобарбітал - це етил-феніл-барбітурова кислота, має седативну, снодійну і протисудомну дії. Порівняно з іншими барбітуратами, сильніше знижує збудливість рухових центрів головного мозку, тому має перевагу у використанні при епілепсії, хореї і спастичних паралічах. Крім того, фенобарбітал підвищує активність білірубінглюкуронілтрансферази, тому використовується для профілактики і лікування гемолітичної хвороби новонароджених і деяких спадкових жовтяниць.

Як седативний засіб фенобарбітал призначають (усередину по 0,01- 0.03-0.05 г 2-3 рази на день) у початкових стадіях гіпертонічної хвороби і при судинних спазмах (часто в поєднанні з антигіпертензивними засобами), а як снодійний препарат - по 0.1-0.2 г за 1/2-1 год перед сном. Ця дія його триває 6-8 год. Для лікування епілепсії фенобарбітал призначають, починаючи з дози 0.05 г, поступово підвищуючи її. поки не зникнуть напади (але не більше 0.6 г на добу). Відміна препарату проводиться поступово, бо може розвинутися синдром відміни V вигляді нападів, навіть епілептичного статусу.

При лікуванні фенобарбіталом, особливо тривалому, може розвинутись, загальне пригнічення, постійна сонливість, атаксія, знизитись артеріальний тиск, з'явитись шкірна висипка тощо.

Препарат не можна призначати при захворюваннях печінки і нирок, які супроводжуються порушеннями їх функції.

Етаміналнатрій, на відміну від фенобарбіталу, всмоктується швидше, тому після неморального введення снодійна дія з'являється раніше, але зона недовготривала. Краще переноситься хворими. Завдяки цьому він признача-ється тим особам, у яких безсоння пов'язане з утрудненням засинання (по 0.1-0.2 г ':п 20-Ю хв до сну). Застосовують етамінал-натрій також для усунєння судом. Для цього вводять його у вену по 5-10мл. 5% розчину.

У наш час похідні барбітурової кислоти використовуються як снодійні засоби рідко. Здебільшого при безсонні віддають перевагу похідним бензоді-азепіну.

До снодійних засобів аліфатичного ряду відносять хлоралгідрат - перший із синтетичних препаратів такої дії, який у свій час застосовувався дуже часто. Гіпнотичні властивості проявляються значною мірою. У великих дозах може викликати наркоз, але як