РЕФЕРАТ

на тему:

„Старість, як заключний стан онтогенезу. Основні завдання онтогенезу”

Геронтологія – (з грец. мови геронтос – старіння і логос – наука) – це наука про старість і старіння, що вивчає процеси старіння із загальнобіологічних позицій, а також досліджує суть старості та вплив її приходу на людину і суспільство.

Необхідно чітко розрізняти поняття старіння і старість.

Старість – закономірно наступаючий заключний період вікового індивідуального розвитку.

Старіння – це руйнівний процес, що призводить до зниження фізіологічних функцій організму. Старіння представляє собою постійно розвиваючі і незворотні зміни структур і функцій живої системи. Старіння – це перш за все функція часу, його не можна зупинити. Старість і смерть – неминучі.

Основні поняття геронтології – вік, старіння, старість, довголіття, безсмертя – відображають людські уявлення про життєві процеси, об’єктивні закони життя, а також сильне бажання жити довго.

Закономірності – це стійкі, повторювані, об’єктивно існуючі суттєві зв’язки у даному явищі.

Старіння пов’язане зі змінами, що проходять на всіх рівнях організації життєвої матерії.

Закономірні вікові зміни організму називають гомеорезом. Визначення гомеореза дозволяє прогнозувати темп старіння – природний, прихований чи повільний.

Існує дві традиційні точки зору на причини розвитку старіння (закономірності):

1. Старіння – генетично запрограмований процес, результат закономірної реалізації програми, закладеної у генетичному апараті.

2. Старіння – результат руйнування організму, викликаний різними факторами, дія яких повторюється і накопичується на протязі всього життя.

У даний час є більш як 200 різних теорій процесу старіння.

На думку болгарського геронтолога Г. Стойнева, найбільш близькі до істини теорії і концепції, які представляють старіння як біосоціальні явища, на динаміку яких впливають генетичні, соціальні, економічні фактори.

По суті, кожна із вказаних характеристик старіння є функцією часу, що представляє конкретний вид і форму хронопатології інволюційного процесу.

Види старіння:

Природнє (фізіологічне, нормальне) старіння характеризується визначеним типом і послідовністю вікових змін, що відповідають біологічним, адаптаційно-регулятивним можливостям даної людської популяції.

Сповільнене (ретардіроване) старіння відмічається більш повільним, темпом вікових змін. Проявом цього типу старіння є феномен довголіття.

Передчасне (патологічне, прискорене) старіння характеризується раннім розвитком вікових змін чи більш вираженим їх проявом в цей чи інший віковий період.

Їх розвиток.

Феномен старіння цікавив людей дуже давно. Міфи і легенди про вічну молодість, довголіття і безсмертя супроводжували людство на протязі всієї історії. З впевненістю можна сказати, що вчення про старість бере свій початок з моменту виникнення медицини.

Основоположник американської геронтології – лікар І. Нашер вважав, що старість є хвороба, перед якою медицина безсила. Під його керівництвом у 1912 р. в Нью-Йорку було створено перше наукове товариство.

Основоположником радянської геронтології вважають О. О. Богомольця. У 1938 році під його керівництвом була проведена одна із перших в світі наукових конференцій, присвячених проблемам старіння і довголіття.

Свій вклад у вивчення проблем геронтології і активного довголіття внесли З. Г. Френкель, В.І. Нікітін, І. А. Аршавський, І. В. Давидовський, О. В. Нагорний. та ін.

Старість представляє собою стадію індивідуального розвитку по досягненню котрої в організмі спостерігаються закономірні зміни в фізичному стані, зовнішньому вигляді, емоційній сфері.

Старечі зміни стають очевидними і наростають пострепродуктивному періоді онтогенезу. Однак початок згасання репродуктивної функції або навіть її повна утрата не можуть слугувати нижньою границею старості. Дійсно, менопауза у жінок, яка заключається у закінчені виходу зрілих яйцеклітин із яєчника і закінчені місячної кровотечі, визначає закінчення репродуктивного періоду життя. Разом з тим к моменту досягнення менопаузи більшість функцій та зовнішніх ознак далеко не досягають стану, характерного для старих людей. З іншого боку, багато змін, котрі ми пов’язуємо зі старінням, починаються до зниження репродуктивної функції. Це відноситься як до фізичних ознак, так і к функціям різних органів. Наприклад, у чоловіків зниження виділення чоловічих полових гормонів половими железами і повищення виділення гонадотропних гормонів гіпофізом, що характерно для старого організму, починається близько від 25 років.

Розрізняють хронологічний та біологічний вік. Згідно сучасній класифікації, основаної на оцінці багатьох середніх показників стану організму, людей, хронологічний вік яких досяг 60 – 74 роки, називають літнім, 75 – 89 років – старими, вище 90 років – довгожителями. Точне визначення біологічного віку утруднено тим, що окремі ознаки старості виявляються в ранньому хронологічному віці і характеризуються різною швидкістю наростання. Крім того, вікові зміни навіть однієї ознаки підтверджені значним половим та індивідуальним колебанням.

Розглянемо таку ознаку, як еластичність шкіри. Один і той самий біологічний від досягається в цьому випадку жінкою приблизно в 30 років, а чоловіком – в 80. саме тому перед усім жінкам необхідний розумний і постійний догляд за шкірою. З метою визначення біологічного віку, що необхідно для судження старіння, використовують батареї тестів.

Основу таких батарей складають складні функціональні показники, стан яких залежить від погодженої діяльності декількох систем організму. Прості тести зазвичай бувають менш інформативні. Наприклад, швидкість поширення нервового імпульсу, яка залежить від стану нервових волокон, знижається в віковому інтервалі 20 – 90 років на 10%, тоді як життєва ємність легенів, визначаюча координованою роботою дихаючої, нервової та мишечної систем, – на 50%.

Стан старості досягається завдяки змінам, які складають зміст процесу старіння. Цей процес охоплює всі рівні структурної організації особи – молекулярний, субклітинний, клітинний, тканинний, органний. Сумарний результат багато численних приватних проявів старіння на рівні цілісного організму заключається в наростаючому з віком зниженню життєздатності особи. Показано, наприклад, що молоді криси після занурення в льодяну воду на 3 хвилини відновлюють температуру тіла