Оцінку якості суспензій проводять відповідно до ДФ XI. Перевіряють однорідність часток дисперсної фази, час відстоювання, ресуспендованість, сухий залишок.

Однорідність часток дисперсної фази. Визначають при мікроскопуванні. Не повинно бути неоднорідних великих часток. Розмір часток повинен відповідати зазначеному в приватних статтях.

Час відстоювання. За величиною відстояного шару при зберіганні судять про стійкість суспензій. Чим менша висота відстояного шару, тим стійкість більша.

Ресуспендованість. При порушенні стійкості суспензій вони повинні відновлювати рівномірний розподіл часток по всьому об'єму після 24 годин зберігання при збовтуванні протягом 15-20 секунд, після 3 доби зберігання - протягом 40-60 секунд.

Сухий залишок. Визначають з метою перевірки точності дозування суспензій. Для цього відмірюють необхідну кількість суспензії, висушують і встановлюють масу су-хого залишку.

Відхилення у вмісті діючих речовин у 1 г (мл) суспензії не повинне перевищувати ±10%.

Усі суспензії відпускають у флаконах з безбарвного скла, щоб можна було бачити результати збовтування, з додатковою етикеткою «Перед уживанням збовтувати». Зберігають мікстури-суспензії в прохолодному місці.

В даний час перспективним є виготовлення «сухих суспензій» (у вигляді порошків або гранул), що представляють суміш лікарських речовин зі стабілізатором, іноді з додаванням консерванту. Готують їх у заводських умовах. Сухі суспензії зручні для транспортування, можуть зберігатися тривалий час.

До основних напрямків удосконалювання суспензій відносяться: пошук нових стабілізаторів, консервантів; впровадження інструментальних методів оцінки якості; розробка засобів малої механізації.

Емульсії - однорідна за зовнішнім виглядом лікарська форма, що скла-дається із взаємно нерозчинних тонко диспергованих рідин, призначе-на для внутрішнього, зовнішнього або парентерального застосування.

Для виготовлення емульсій використовують персикову, маслинову, соняшникову, касторову ефірні олії, вазелінове масло, а також риб'ячий жир, бальзами та інші незмішувані з водою рідини. Емульсії повинні бути стабілізовані емульгаторами.

Розмір часток (крапельок) дисперсної фази в емульсіях коливається в межах від 1 до 50 мкм. Але можуть бути приготовлені і більш високодисперсні системи.

Емульсії як лікарська форма мають свої позитивні і негативні якості.

До позитивних якостей емульсій відносяться:

- можливість призначати в одних ліках незмішувані рідини, що дуже важливо для точності їх дозування;

- з подрібненням олії збільшується її вільна поверхня; це сприяє швидшій дії розчинених у ній лікарських речовин, а також прискорює процес гідролізу жирів ферментами шлунково-кишкового тракту, що дає швидкий терапевтичний ефект;

- в емульсіях є можливість пом'якшити подразнюючу дію деяких лікарських речовин на слизову оболонку шлунка;

- можна маскувати неприємні смаки і запахи жирних і ефірних олій, смол, бальзамів і деяких лікарських засобів, полегшується прийом в'язких олій, що погано дозуються;

- емульсії є цінними ліками в дитячій фармакотерапії.

До негативних якостей емульсій відносяться:

- мала стійкість, оскільки вони швидко руйнуються під впливом різних факторів;

- емульсії є сприятливим середовищем для розвитку мікроорганізмів;

- відносна тривалість виготовлення (при цьому вимагаються відповідні технологічні прийоми, практичний досвід);

- необхідність застосування емульгаторів, щоб утримати фазу в диспергованому стані.

У зв'язку з тим, що емульсії являють собою нестійку гетерогенну дисперсну систему, яка легко руйнується під впливом різних факторів, їх готують тільки на короткий термін.

Типи емульсій. Дві незмішувані рідини можуть утворювати два типи емульсій залежно від того, яка з рідин буде перетворена в дисперсну фазу і дисперсійне середо-вище. Розрізняють емульсії типу олія-вода (О/В) і вода-олія (В/О).

В емульсіях О/В дисперсійним середовищем є вода, а дисперсною фазою - олії жирні чи ефірні, бальзами та інші гідрофобні рідини. В емульсіях В/О дисперсійним середовищем є олія, а дисперсною фазою – вода.

Емульсії типу О/В використовуються для внутрішнього чи парентерального застосування. Для зовнішнього застосування використовуються емульсії як О/В, так і В/О.

Емульсії типу О/В також називаються прямими, чи першого роду (водозмивні), а емульсії типу В/О - зворотними, чи другого роду (незмивні водою). Ці два типи емульсій істотно відрізняються за своїми властивостях і умовами утворення. Крім того, розрізняють ще і множинні емульсії, в О/В; б - емульсія В/О яких у краплі дисперсної фази диспергована рідина, що є дисперсійним середовищем. Вони можуть бути типу В/О/В чи О/В/О.

Існує кілька способів визначення типу емульсій.

Метод розведення заснований на тому, що емульсії типу О/В зберігають свою стійкість при розведенні водою і втрачають стійкість при розведенні олією. Емульсії зворотного типу В/О зберігають свою стійкість при додаванні олії і стають негомогенними при додаванні води.

Краплю випробовуваної емульсії поміщають на предметне скло і поруч поміщають краплю води - злиття крапель буде в тому випадку, якщо емульсія типу О/В. В іншому досліді поруч із краплею емульсії наносять краплю олії. Краплі зіллються, якщо випробовувана емульсія буде типу В/О. Можна цей дослід проробити в пробірках.

Метод фарбування заснований на фарбуванні дисперсійного середовища розчинним барвником, що вибірково розчиняється або у воді, або в олії.

На краплю випробовуваної емульсії наносять крупинку фарби, розчинної у воді (наприклад, метиленовий синій), і спостерігають під мікроскопом. Якщо емульсія типу О/В, тоді дисперсійне середовище забарвиться в блакитний колір і буде видно незабарвлені краплі олії - «вічка». А якщо емульсія типу В/О, тоді крупинки метиленового синього залишаться лежати на поверхні краплі, бо фарба не може проникнути в крапельки води, через те що в олії вона нерозчинна. Якщо застосовувати фарбу, розчинну в олії (наприклад, судан