Для одержання стійких емульсій типу В/О необхідно застосовувати олеофільні емуль-гатори (із ГЛБ 3-6) - ланолін, похідні холестерину, фітостерин, природні солі, цетиловий і мирициловий спирти, магнієві й алюмінієві мила, окислені рослинні олії, пентол, емуль-гатор Т-2, моногліцериди дистильовані (МГД), багато синтетичних речовин. Ці емуль-гатори знаходять застосування в аптечній практиці тільки при виготовленні ліків для зовнішнього застосування.

Доведено, що найбільш стійкі емульсії утворюються емульгаторами, які мають здатність утворювати драглисті або в'язкі плівки.

Синергізм і антагонізм емульгаторів. Обернення фаз. При одержанні емульсій іноді застосовуються комбіновані емульгатори. Наприклад, суміш аравійської камеді і трагаканту. У цьому випадку вдається досягти підвищення ступеня дисперсності і стійкості емульсій, тобто спостерігається синергізм емульгаторів (одна речовина підси-лює дію іншої). Проте слід враховувати, що в залежності від властивостей емульгатора емульсії можуть руйнуватися, тоді емульгатори діють як антагоністи.

Якщо до емульсії типу О/В додати емульгатор протилежного типу, то один тип емульсії може перейти в інший, тобто емульсія типу О/В може перетворитися в емуль-сію типу В/О. Те ж може відбутися і при значному надлишку емульгованої фази. Таке явище називають оберненням фаз емульсій. При цьому спочатку утворюються обидва типи емульсій, але потім залишається або переважає одна, стійкіша система. Для підвищення стійкості (стабільності) емульсій іноді сполучають емульгатори протилежного типу. Наприклад, в емульсію типу О/В, стабілізовану олеатом натрію, додають до 1% хлориду кальцію чи алюмінію. При цьому в результаті реакції обміну частина іонів натрію в олеаті натрію заміщається на іони кальцію чи алюмінію з утворенням емуль-гатора протилежного типу і тому поряд з емульсією прямого типу О/В утворюється емульсія протилежного типу В/О, тобто в емульсії типу О/В частки олії будуть пред-ставляти не чисту олію, а емульсію типу В/О, що рівномірно розподілена у водній фазі. Через малу кількість емульгатора протилежного типу обернення фаз тут не спостері-гається, однак значно підвищується стабільність таких емульсій і їх стійкість до висихання. Класичним прикладом стійкості емульсій за рахунок присутності емульгатора прямого і протилежного типів є молоко і вершкове масло.

Застосовувані для виготовлення аптечних емульсій колоїдні емульгатори, як прави-ло, дають міцні плівки гелеподібної структури, механічні властивості якої здатні пере-шкоджати її прориву, необхідному для коалесценції.

Фактори, що впливають на стабільність емульсій. Емульсії повинні мати фізичну, хімічну і мікробіологічну стабільність.

Для фізичної стабільності емульсії дуже важлива достатня кількість емульгато-ра. Необхідно мати на увазі, що визначена кількість емульгатора може наситити лише визначену поверхню. Це означає, що при недостатній кількості емульгатора буде невеликий і ступінь дисперсності. Кульки олії в цьому випадку виходять настільки велики-ми, що плівка не витримує ваги кульки і проривається. Тому необхідно, щоб для кожно-го емульгатора й олії були відомі оптимальні співвідношення, які б забезпечили необхід-ний ступінь дисперсності і стабільність емульсії. Стійкість емульсії залежить не тільки від властивостей застосовуваного емульгатора, але і від ступеня дисперсності фази. Чим ближча щільність дисперсної фази до щільності дисперсійного середовища, тим менший міжфазний поверхневий натяг, тим вища в'язкість дисперсійного середовища, тим стійкіша емульсія.

Розмір крапельок дисперсної фази залежить від величини зниження поверхневого натягу на межі розподілу фаз і від величини енергії, витраченої на подрібнення часток дисперсної фази. Особливо велику стійкість емульсії одержують у результаті гомогені-зації, тобто при додатковому енергійному механічному впливі на готову емульсію. При гомогенізації не тільки підвищується дис-персність емульсії, але вона стає монодис-персною, що значно підвищує її стійкість.

Гомогенізація емульсії проводиться за допомогою спеціального приладу - гомоге-нізатора. Для цього грубодисперсну емульсію пропускають під великим тис-ком крізь наявні в гомогенізаторі вузькі канали. У цьому випадку великі краплі дисперсної фази руйнуються і виходить тонкодисперсна емульсія. При цьому діаметр кра-пель може зменшитися в десятки разів у порівнянні з початковим.

Хімічна стабільність емульсій визначається стабільністю лікарських речовин, відсутністю хімічних реакцій між інгредієнтами емульсій.

Хімічна нестійкість може відбиватися на фізичній стабільності емульсій (руйнуван-ня внаслідок омилення, окислювання, гідролізу, складових компонентів, їх взаємодії між собою та матеріалом упаковки).

З метою хімічної стабілізації емульсій їх зберігають в упаковці з інертних матеріалів у прохолодному місці, захищеному від впливу світла і повітря, вводять антиоксиданти (бутил окситолуол, бутилоксианузол, пропілгаллат та ін.).

Мікробіологічна стабільність емульсій є важливою вимогою, що визначає їх якість. При виготовленні емульсій (як і інших лікарських форм) необхідно дотримувати всіх заходів для забезпечення мікробної чистоти лікарських і допоміжних речовин.

Готування олійних емульсій регламентується ДФХІ (с. 161). Олійні емульсії готують шляхом розтирання в ступці емульгатора з емульгованою рідиною і водою. При цьому на 10,0 г олії беруть 5,0 г желатози і 7,5 г води. Якщо емульгатор у рецепті не зазначений, то фармацевти на свій розсуд, з огляду на призначення емульсії, фізико-хімічні властивості вхідних інгредієнтів, підбирають відповідний емульгатор. Слід вра-ховувати, що емульгатор буде надавати належну емульгуючу дію лише тоді, коли емуль-гатор, вода й олія будуть взяті у визначених кількостях.

При відсутності вказання олії в емульсії використовують персикову, оливкову чи со-няшникову. При відсутності вказівок про концентрацію для виготовлення 100,0 г емульсії беруть 10,0 голії.

У разі потреби до складу емульсії вводять консерванти (ніпагін, ніпазол, сорбінова кислота та інші), дозволені до медичного застосування.

Готування олійних емульсій складається з двох стадій:

одержання первинної емульсії (корпусу);

розведення первинної емульсії необхідною кількістю води.

Одержання первинної емульсії - найбільш відповідальний момент виготовлення емульсії. Якщо емульсія не вийшла і після додавання води видно великі краплі олії, то не слід виправляти таку емульсію. її треба