РЕФЕРАТ

на тему:

„Панкреатити”

Хронічний запальний дегенеративний процес, кінцевою стадією якого може бути фіброз паренхіми підшлункової залози з подальшим зниженням зовнішньо- та внутрішньосекреторної функції. Захворювання розвивається поступово, рідко є наслідком гострого панкреатиту, може бути первинним, якщо процес розвивається первинно в ацинарній тканині підшлункової залози, але частіше буває вторинним, на фоні інших захворювань.

Етіологія та патогенез. Здебільшого причиною розвитку хронічного панкреатиту є тривалі захворювання органів травлення, в основному гастродуоденальної та гепатобіліарної систем. Велике значення мають аліментарні порушення: систематичний дефіцит у їжі білків і вітамінів, нерегулярне харчування, часте вживання гострої та жирної їжі.

Безперечне значення у розвитку хронічного панкреатиту мають бактеріальні та вірусні інфекції, наприклад, епідемічний паротит, вітряна віспа, грип, група ентеровірусних захворювань, кишкові інфекції тощо, а також алергічні захворювання та ендокринні порушення, які супроводжуються гіперліпопротеїнемією, та гіперкальціємією. Трапляються і спадкові форми хронічного панкреатиту, які проявляються з раннього дитинства.

Інколи етіологія хронічного панкреатиту залишається нез’ясованою.

Для правильного розуміння патогенезу захворювання всі причинні фактори можна умовно поділити на дві групи. До першої групи належать фактори, що спричинюють порушення відтоку панкреатичного соку, внаслідок чого підвищується ризик виникнення жовчнокам’яної хвороби, дуоденостазу, кіст, звуження дистального відділу загальної жовчної протоки. До другої групи належать причини, що призводять до безпосереднього ураження ацинозних клітин в умовах нормального тиску у протоках підшлункової залози (бактеріальні та вірусні інфекції, інтоксикації, аліментарні фактори).

В основі патогенезу лежить активація панкреатичних ферментів у протоках і тканині підшлункової залози, процес аутолізу перебігає за типом ланцюгової реакції та починається звичайно з виділення цитокінази, під дією якої трипсиноген перетворюється на трипсин, потім активуються амілаза, фосфоліпаза та інші біологічно активні речовини. Розвивається набряк залози з можливим некрозом і подальшим фіброзом, але завдяки наявності у підшлунковій залозі потужної інгібуючої ферментативної системи, патологічний процес у дітей, як правило, обмежується фазою набряку залози. Тривалий перебіг захворювання призводить до склерозу, який супроводжується зниженням зовнішньо- та внутрішньосекреторної функцій залози.

Клініка. Клінічна картина різноманітна, часто схожа на прояви при інших захворюваннях органів травлення. Найчастіше хворі скаржаться на біль у верхній частині живота — нападоподібний або постійний, ниючий. У 1/3 випадків біль може бути оперізувальним. Тривалість больового синдрому — від кількох годин до кількох днів. Біль посилюється у положенні на спині та дещо вщухає при нахилі вперед або у положенні на боці з підігнутими до живота ногами. Він частіше не залежить від прийому їжі, інколи з’являється після обіду та посилюється надвечір. Виникнення болю пов’язане з підвищенням тиску в панкреатичних протоках, розтягненням капсули підшлункової залози та подразненням сонячного сплетення. При пальпації живота характерна болісність у холедохо-панкреатичній ділянці (трикутник Шофара), епігастральній ділянці, лівому підребер’ї. Часто є позитивним симптом Кача (зона шкірної гіперестезії у лівому підребер’ї відповідно до іннервації VIII грудного сегмента зліва), симптом Мейо — Робсона (больова точка в лівому реберно-хребтовому куті). Рідко відмічають симптом Грота (зменшення товщини підшкірної жирової складки зліва в місці проекції підшлункової залози). Частіше виявляють симптом “повороту”, який дозволяє диференціювати біль при захворюваннях підшлункової залози від болю, який походить від кишечнику та шлунка. Для хронічного панкреатиту характерний постійний біль.

Другим важливим проявом хронічного панкреатиту є диспепсичні розлади: порушення апетиту, нудота, відрижка, метеоризм, підвищена салівація. Інколи при загостренні хвороби виникає блювання. Характерною ознакою є схильність до запорів, чергування запорів і проносів, зниження маси тіла, а також виражені астено-вегетативні прояви.

Діагностика. Найбільш інформативним методом вивчення зовнішньосекреторної функції підшлункової залози є визначення показників панкреатичної секреції в базальних умовах і після введення різноманітних подразників; аналізи одержують за допомогою двоканального дуоденального зонда. Важливе діагностичне значення має визначення рівня панкреатичних ферментів у сечі та крові. Найчастіше досліджують рівень ? -амілази, рідше — ліпази, трипсину та його інгібітора.

Однак нормальні показники рівня ферментів у крові та сечі хворих не виключають наявності хронічного панкреатиту. Тому для точнішої оцінки функціонального стану підшлункової залози використовують сироватковий “провокаційний” тест із прозерином.

Важливе значення в діагностиці недостатності зовнішньосекреторної функції підшлункової залози має виявлення у випорожненнях неперетравлених м’язових волокон, крапель нейтрального жиру, що звичайно відмічається при тяжкому перебігу хронічного панкреатиту; інколи копрограма може бути не змінена.

Широко розповсюдженим методом дослідження підшлункової залози є метод ультразвукової діагностики. У деяких випадках за підозри на захворювання підшлункової залози доцільно провести направлене рентгенологічне дослідження, томографію.

Диференційний діагноз проводять із захворюваннями гастродуоденальної та гепатобіліарної систем.

Лікування. У період загострення призначають постільний режим, холод на живіт, седативні засоби, дієту. У перші 2–3 дн утримуються від прийому їжі при одночасному споживанні великого об’єму рідини. Парантерально вводять плазму, кровозамінні розчини та розчини амінокислот. Зі зменшенням болю та симптомів інтоксикації дієту розширюють.

Для ліквідації больового синдрому найбільш ефективні атропін, но-шпа, папаверин, галідор у комплексі з аналгетиками. При симптомах недостатності підшлункової залози показана замісна терапія ферментативними препаратами (креон, неопампур, ораза, панцитрат, панкурмен, пангрол-400, кадистал, катазим-форте та ін.).

Відновна терапія включає реабілітаційні засоби на поліклінічному етапі спостереження та санаторно-курортне лікування (Трускавець, Єсентуки).

Потрібне диспансерне спостереження.