Крім цього, стафілококи і стрептококи в 80-90% випадків є причиною вторинного інфікування різних дерматозів, особливо у хворих екземою і атопічним дерматитом. У ХІХ і на початку ХХ століття гнійничкові хвороби лікували зовнішнім застосуванням, в основному білої ртутної (2%), жовтої ртутної (1%), сірчано-саліцилової (2%), борно-дехтіярної та інших мазей. У середині 30-х років для лікування імпетиго почали застосовувати різні анілінові барвники. У другій половині 30-х років поруч із місцевою терапією застосовували препарати системної дії: стрептоцид, сульфідин та ін. У середині 40-х років для лікування гнійничкових захворювань широко використовували пеніцилін, а з кінця 50-60-х років почали застосовувати оральні антибіотики в основному тетрациклінового ряду, макроліди та цефалоспорини.

Застосування оральних антибіотиків стало основним напрямом терапії піодермій легкого і середнього рівня важкості. Місцеве застосування лікарських препаратів було обмеженим, так як воно сприймалося менш ефективним порівняно з ентеральним прийомом антибактеріальних препаратів.

Системний червоний вовчак (СВЧ) — одне з найтяжчих та розповсюджених форм ДЗСТ. Це хронічне системне автоімунне захворювання сполучної тканини і судин, яке характеризується антитільною реактивністю з широким варіантом антигенів (ДНК, клітинні поверхневі антитіла, внутрішньоклітинні матриксні білки та ін.). Активацію В-клітин обумовлюють варіабельність клінічних проявів і поліорганність, що відбиває багаточисельність етіологічних і патогенетичних компонентів.

Ураження шкіри спостерігається у 80–85 % хворих. Шкірний синдром може бути найпершою ознакою хвороби або з’явитися на різних її етапах. Описано близько 28 варіантів шкірних симптомів при СЧВ. Найбільш типовий — еритематозний висип на обличчі, переніссі, щоках і виличних дугах за типом “метелика”. Такий “метелик” може рецидувати, повторюватися в різних варіантах і стійко зберігати характер запалення, що має велике діагностичне значення. Ураження шкіри може мати різний характер, виникати на будь-якій частині тіла, але частіше на відкритих — шия, “декольте”, руки та ін.

Уражується і червона облямівка губ — “люпус-хейліт” (застійна гіперемія зі щільними, сухими, сіруватими лусками, іноді кірками й ерозіями, після яких залишаються атрофічні рубчики).Часто виникають трофічні порушення: деформація та ламкість нігтів, сухість шкіри, алопеція з ураженням не тільки волосся голови, але й брів, вій тощо. Характерні телеангіектазії, капілярити пальців та долонь.

Висновок

На межі зіткнення із зовнішнім середовищем у тварин історично утворився шкірний покрив-захист від різних дій.

Шкіра покриває все тіло людини (шкіра утворює зовнішній покрив організму, площа якого у дорослої людини досягає 1,5-2 кв. м.), багато шкірних хвороб виникають при нервових розладах.

Стан шкіри відображає загальний обмін речовин в організмі. З віком м'якість і еластичність шкіри поступово, непомітно зменшується, зміняється в'ялістю, з'являються зморшки, міняється колір шкіри.

Особливо важливу роль в розвитку внутрішніх органів грає терморегуляція. Людина легко може переносити жару і холод, хоча низька і висока температура згубна для ізольованих з організму органів. Терморегуляція, також благотворно впливає на фізичний стан людини, але не завжди це буває так. Часто через порушення роботи апарату терморегуляції мозку людина піддається різним простудним захворюванням, що у свою чергу впливає на стан шкіри і внутрішніх органів людини.

Для того, щоб запобігти цьому, слід систематично виховувати в собі здібності до частих змін температури навколишнього середовища. Гартування, заняття спортом - ось головний шлях до здоров'я. Але це не просто оболонка, а складний орган з багатьма функціями. Шкіра - це перш за все своєрідний екран, на ньому відображаються процеси, що відбуваються в організмі.

Лікарі-дерматологи справедливо затверджують, що «ніяких шкірних хвороб немає, а є тільки загальне захворювання, яке відображається на шкірі».

Пухирі, висипи, язви - це як би «шкірна проба», показник загального стану організму. Щонайменші дії речовин, до яких особливо чутливий організм, зразу ж можуть виявитися у вигляді почервоніння, плям на шкірі.

В комплекс лікування деяких внутрішніх органів входить дія водою, світлом, електрикою і іншими чинниками через шкіру. Шкіра проникна для газів. На цьому засновано лікування цілющими сірководневими, вуглекислими і іншими мінеральними ваннами.

Особливо тісно зв'язана шкіра з нервовою системою. Ці органи з ранніх стадій розвиваються з одного і того ж зовнішнього зародкового листка.

В шкірі закладені численні нервові «прибори»-рецептори, які сприймають різні зовнішні роздратування.

Правда, шкіра скоро звикає до тривалих хворобливих роздратувань, і тому, наприклад, ми носимо одяг, не помічаючи її дотику до шкіри.

Нервові процеси впливають на шкіру, і, навпаки, зміна, що розвиваються в шкірі, можуть впливати на нервові процеси.

Так, переляк викликає посилений випіт, при відчутті сорому червоніє шкіра особи, при страху, печалі бліднуть щоки.

Список використаної літератури

1. А.Д. Дюдюн, В.В. Гладышев, В.В. Нагорный. Оптимизация методологии биофармацевтических исследований при разработке технологии мягких лекарственных форм для терапии дерматомикозов // Дерматовенерология, косметология, сексопатология. — 2002. — №1-2. — С. 13-16.

2. Р.Ф. Айзятулов. Клиническая дерматология. — Донецк. — 2002. — С. 146-180.

3. Федотов В.П., Гладышев В.В., Головкин В.А. Современные данные по разработке, исследованию и применению лекарственных противогрибковых препаратов // Дерматовенерология, косметология, сексопатология. — 1998. — №1. — С. 54-63.

4. Кожные и венерические болезни. Руководство под редакцией Ю.К. Скрипкина. — Т.1. — С. 295-354.