Крім травлення та всмоктування тонка кишка виконує також евакуаторну функцію, яка полягає у проштовхуванні продуктів травлення у товсту кишку в результаті перистальтичних скорочень м'язової оболонки. Клітини дисоційованої ендокринної системи тонкої кишки забезпечують регуляцію секреції кишкового соку, кровопостачання і відповідну інтенсивність процесів усмокту-вання та моторики тонкої кишки.

Стінка тонкої кишки утворена трьома оболонками: слизовою з підслизовою основою, м'язовою та серозною. Слизова оболонка складається з чоти-рьох шарів - епітелію, власної, м'язової пластинок і підслизової основи. Епі-телій слизової оболонки тонкої кишки одношаровий циліндричний. Власна пластинка утворена пухкою сполучною тканиною, м'язова пластинка - гладкими міоцитами. Особливістю рельєфу слизової оболонки тонкої кишки є на-явність циркулярних складок, ворсинок і крипт [24, 25].

Циркулярні складки утворені виростами слизової оболонки разом із підслизовою основою, не розправляються у разі наповнення кишки. Кількість циркулярних складок велика; у тонкій кишці їх нараховують близько 1200. Найчисленніші та найбільш сформовані вони в слизовій оболонці дванадцятипалої кишки, потім їхня кількість і розміри поступово зменшуються, й у кінцевому відділі клубової кишки ці складки ледь помітні. Крім колових складок у слизовій оболонці задньої стінки низхідної частини дванадцятипалої кишки є одна, поздовжня складка близько 11 мм завдовжки. На цій складці розташований великий сосочок дванадцятипалої кишки, де відкривається протока підшлункової залози і загальна жовчна протока. Трохи вище серед колових складок міститься малий сосочок дванадцятипалої кишки -– місце виходу додаткової протоки підшлункової залози [38].

Ворсинка — це пальцеподібний виріст слизової оболонки висотою 0,5-1,5 мм, спрямований у просвіт тонкої кишки [Дод.1,2]. На 1 мм їх нараховується 30-40 у дванадцятипалій і 18-30 у клубовій кишках. В основі ворсинки розташована сполучна тканина власної пластинки, в якій трапляються поодинокі гладком’язові клітини. Поверхня ворсинки вкрита циліндричним епітелієм, у складі якого розрізняють три різновиди епітеліальних клітин: стовпчасті епітеліоцити, келихоподібні клітини та кишкові ендокриноцити.

Стовпчасті епітеліоцити ворсинок [Дод. 3] становлять основну частку епітеліального пласта ворсинки. Це високі циліндричні клітини розмірами 8x25мкм. На апікальній поверхні вони містять мікроворcинки, сукупність яких має назву посмугованої облямів-ки. Висота мікроворсинок близько 1 мкм, діаметр — 0,1 мкм. Завдяки наяв-ності як ворсинок, так і мікроворсинок усмоктувальна поверхня слизової обо-лонки тонкої кишки збільшується у сотні разів. Стовпчасті епітеліоцити мають овальне ядро, добре розвинуту гранулярну ендоплазматичну сітку, лізосомний апарат. Апікальна частина клітин містить тонофіламенти, за участю яких формуються замикальні пластинки і щільні контакти, які ізолюють латеральну поверхню ентероцитів від вмісту просвіту тонкої кишки.

Стовпчасті епітеліоцити ворсинок – основний клітинний елемент процесів травлення і всмоктування у тонкій кишці. Мікроворсинки цих клітин адсорбують на своїй поверхні ферменти і розщеплювані ними поживні речовини. Про-дукти розщеплення білків і вуглеводів – амінокислоти та моносахариди транспортуються від апікальної до базальної поверхні клітин, звідки через ба-зальну мембрану вони потрапляють у капіляри сполучнотканинної основи вор-синок. Подібний шлях всмоктування характерний також для води, розчинених у ній мінеральних солей і вітамінів. Жири засвоюються або шляхом фагоцито-зу крапельок емульгованого жиру (хіломікронів) стовпчастими епітеліоцитами, або шляхом всмоктування гліцерину і жирних кислот (останні утворюються з нейтральних жирів під дією ліпаз) з наступним ресинтезом нейтрального жиру в цитоплазмі клітин. Ліпідні везикули через базолатеральну поверхню плазмолеми стовпчастих епітеліоцитів потрапляють у лімфатичні капіляри [3, 48].

Келихоподібні клітини – це одноклітинні залози, що продукують слизовий секрет. Форму клітин характеризує їхня назва: у розширеній апікальній частині вони нагромаджують секреторні продукти, у звуженій, подібній до ніжки келиха нижній частині клітини розміщені ядро, ендоплазматична сітка, комплекс Гольджі. Поодинокі келихоподібні клітини розкидані на поверхні ворсинок в оточенні стовпчастих епітеліоцитів з облямівкою. Секрет келихо-подібних клітин зволожує поверхню слизової оболонки, сприяючи цим просу-ванню частинок їжі у напрямку до товстої кишки.

Ендокриноцити, як і келихоподібні клітини, розкидані поодинці серед стовпчастих епітеліоцитів з облямівкою. Серед ендокриноцитів тонкої кишки розрізняють ЕС-, ЕСІ-, А-, S-, І-, К-, L-, М0-, G-, D- клітини. Продуктами їхньої синтетичної діяльності є низка біологічно активних речовин, що здійсню-ють місцевий регуляторний вплив на секрецію, всмоктування і моторику кишки. Гормони, які продукують ендокриноцити тонкої кишки, потрапляють у гемокапіляри сполучнотканинної основи ворсинок і з кров'ю доносяться до своїх клітин-мішеней: стовпчастих епітеліоцитів з облямівкою, келихоподібних клітин, гладких міоцитів стінки судин, слизової та м'язової оболонок кишки [25, 48].

Крипти – трубчасті вростання епітелію у власну пластинку слизової оболонки кишки. Інша назва кишкових крипт – залози Ліберкюна. Вхід у крипту відкривається між основами сусідніх ворсинок. Глибина крипт – 0,3-0,5 мм, діаметр – близько 0,07 мм. У тонкій кишці налічується понад 150 мільйонів крипт, які, подібно до ворсинок, значно збільшують функціонально активну площу тонкої кишки. Серед епітеліоцитів крипт окрім клітин, раніше охарактеризованих у складі ворсинок (стовпчастих клітин з