Перші закладки брунерових залоз виявляються в головному кінці, а на чотирнадцятому тижні в процес включається вся дванадцятипала кишка. Кількість закладок надалі не збільшується. Маса залоз збільшується паралельно росту кишки за рахунок інтерстинального росту і бічних розгалужень. До кінця шостого місяця в головному кінці дванадцятипалої кишки брунерові залози являють собою масивні, компактні утворення, що займають усю товщу підслизової. В міру віддалення від шлунка гістогенез залоз виявляється менш просунутим. Головним чином, тут відбувається подальше, у тому числі і постнатальне розгалуження брунерових залоз. Збільшення кількості секреторних відділів відбувається за рахунок уже згаданого додаткового розгалуження. Початок специфічної активності залоз можна віднести до вісімнадцятого тижня, коли в клітинах (у їхній апікальній частині) з’являється слиз. Ще раніше можна відзначити процес підготовки до секреторної активності, що виражається в нагромадженні деякої кількості глікогену. На двадцятому тижні розвитку секреторні відділи набувають характерний вигляд. До моменту народження величина секреторних клітин значно зростає, збільшується також синтез і нагромадження в них слизу.

Розглянувши основні етапи гістогенезу кишечника, слід зазначити ще ряд важливих моментів. Ріст кишечника відбувається інтенсивно протягом 1-го року життя, коли довжина його збільшується в 2,5 рази; подальше збільшення відбувається повільно. Паралельно зі збільшенням довжини кишечника міняється і будова кишкової стінки. У ранньому дитячому віці слабо розвинуті складки слизової, ворсинки, м'язова оболонка і лімфоїдний апарат. У постнатальному періоді, внаслідок нерівномірного росту, міняється і співвідношення головних відділів кишечника. У немовлят загальна довжина кишечника складає приблизно 336-360 см. Відношення довжини товстого кишечника до довжини тонкого змінюється в такий спосіб: у немовлят 1:6, у грудних дітей 1:5, у дорослого 1:4. Ці цифри характеризують дві важливих обставини: велика питома вага в ранньому постнатальному періоді тонкого кишечника і відносно швидкий ріст товстого кишечника. Велика відносна довжина тонкого кишечника в ранньому періоді відповідає його великому травному навантаженню. В постнатальному періоді характерна нерівномірність розвитку кишечника, найбільше інтенсивно він росте на другому місяці і до сьомого місяця займає в черевній порожнині остаточне положення.

У постнатальному періоді продовжуються не тільки кількісні (ріст), але і якісні (гістогенез) зміни кишечника. М'язова оболонка в немовляти – тонка, еластичний апарат розвинутий слабо. Ліберкюнові крипти майже в 2 рази менші, ніж у дорослого. Клітини Панета зустрічаються, на відміну від дорослого, у більшій кількості в основі залоз і на поверхні ворсинок. Кількість ворсинок в дорослому стані збільшується в 4-6 разів у порівнянні з їхньою кількістю в немовляти.

Розглядаючи гістогенез органів травлення, потрібно відзначити залежність структури, її адекватність до кількості і якості їжі. Особливо добре це помітно в період молочного вигодовування. Каймисті клітини тонкої кишки щуреняти через 12 годин після народження, що знаходилося на материнському вигодовуванні, багаті мітохондріями, гранулярною ендоплазматичною сіткою, лізосомами (особливо в апікальних частинах). У 2-денної тварини в апікальних частинах цих клітин формувалася лабіринтова система канальців. До 3-денного віку ворсинки здобували типовий вигляд. Клітини містили відмежовану мембраною велику надядерну вакуолю, що містить гомогенний матеріал. Лабіринтова система канальців і вакуоля добре розвинуті. У віці 10 днів вакуолізація менш дифузна. У 20-денних щуренят система вакуолей зникає, цитоплазма виглядає гомогенною; відмінностей від відповідних клітин дорослого немає.

Таким чином, протягом перших трьох днів у немовлят під впливом молочного харчування розвивався спеціальний апарат, зв'язаний з кишковою порожниною і призначений для поглинання молока. Зі зміною характеру їжі цей апарат редукувався.

Кількість брунерових залоз у ранньому віці більша, ніж у дорослого. До моменту народження брунерові залози займають найбільші ділянки дванадцятипалої кишки. У зрілих немовлят брунерові залози сильно галузяться, досягають максимального розвитку. Зменшення загальної кількості брунерових залоз в дорослому віці пов'язано з редукцією гістогенетичних незрілих частин.

Питання про постнатальну динаміку брунерових залоз не можна вважати закритим, оскільки є і прямо протилежні її описи. Багато питань динаміки розвитку шлунково-кишкового тракту чекають рішення з позицій сучасного структурного й ультраструктурного аналізу. Останнім часом досить інтенсивно розробляється проблема гістофізіології інтрамурального ендокринного апарату травного тракту. Вікова динаміка цього апарату за допомогою сучасного электронномікроскопічного аналізу зовсім не досліджена.

3.1.3. Травлення в період внутрішньоутробного розвитку

До імплантації зародка в стінку матки його живлення відбувається за раху-нок запасних речовин у цитоплазмі яйцеклітини. Ембріон живиться секретами слизової оболонки матки і речовинами жовточного мішка. Такий тип живлення називають гістотрофним. Після утворення плаценти головну роль відіграє гемотрофний спосіб живлення (трансплацентарний). Пла-центарна мембрана має неоднакову проникність для різних речовин. З крові матері в кров плода надходять глюкоза, амінокислоти, дипептиди. Плацента проникна для більшості білків, ліпідів, полісахаридів. Мате-ринською кров'ю речовини переносяться в плаценту, де гідролізуються ферментами, а після мономери всмоктуються в кров плода. Крім того, пла-цента може синтезувати білки і глікоген, які також використовує ембріон.

З 4—5-го місяця гестації починається діяльність органів травлення плода й амінотрофне живлення. Амніотична рідина надходить до травно-го тракту плода, де поживні речовини частково перетравлюються і продукти всмоктуються в кров плода. Цьому процесу сприяють смоктальні, дихальні, а пізніше і ковтальні рухи плода. Добовий об'єм амніотичної рідини, яка поглинається плодом, досягає в останні місяці вагітності 1 л. Деяка частина харчових речовин амніотичної рідини перетравлюється власними ферментами рідини. Таке травлення називається автолітичним.

Травні залози формуються в різні терміни ембріогенезу. Ферментатив-на активність тонкої кишки