Довжина кишечника у всіх хребетних визначається дво-ма основними факторами: абсолютними розмірами тварин і типом живлення. Але вона буває мінливою і в межах однієї групи хребетних, де і розміри і тип живлення можуть бути схожими.

У круглоротих кишечник короткий має вигляд прямої трубки; його довжина менша довжини тіла. У міног вподовж стінки кишеч-ника іде слабозакручений в спіраль невеличкий гребінь, природа якого не зовсім зрозуміла. Існує дві протилежні думки: він являє собою рудиментарний спіральний клапан або ж він є зачатком спра-вжнього спірального клапана. У міксін немає і такого гребеня.

Дані палеонтології свідчать, що спіральний клапан був уже у давніх панцирних риб і ранніх костистих риб. Із сучасних хребет-них спіральний клапан (tiphiosolis) найбільше розвинутий у акул, химер і осетрових риб, де часто вживається термін «спіральна киш-ка». У акул спіральна кишка являє собою велике торпедоподібне тіло, яке тягнеться прямо спереду назад і займає більшу частину довжини черевної порожнини. Порожнину такої кишки заповнює дуже розвинутий спіральний клапан, який значно збі-льшує площу її внутрішньої поверхні. Він являє собою добре розви-нуту складку епітелію і сполучної тканини, яка робить багатовиткову спіраль по стінці кишечник і тягнеться від його початку до ка-удального кінця. Спіральний клапан нагадує гвинтову драбину. Їжа, щоб дійти від шлунка до кінця короткого кишечника вимушена пройти довгий шлях по цій драбині; така конс-трукція дуже збільшує внутрішню активну поверхню і функціональ-ну довжину кишечнику.

Про первинність спірального клапана свідчить його поширеність у риб: майже в кожній групі риб, крім кісткових, є пред-ставники, у яких в більшій чи меншій мірі він зберігся і функціо-нує. У риб кишечник, або задня кишка майже не диференційова-ний на відділи.

У кісткових риб кишечник являє собою тонку трубку без великих внутрішніх складок слизового шару, немає і слідів спірального клапана, який, очевидно, редукувався у вищих форм риб. Не маючи складок, кишечник значно збільшився по довжині, що трактується як компенса-ція пов'язана з втратою великих внутрішніх складок. У кісткових риб довжина власне кишечника перевищує довжину тіла в середньому в півтора рази. У більшості кісткових і нижчих променеперих риб така компенсація досягається не тільки за рахунок видовження і звивин кишечника, а і утворенням пілоричних виростів (арреndices pylorice) — сліпих мішків на краніальному кінці кишечника. Кількість таких мішків буває значною (до 900), в них також відбувається всмоктуван-ня їжі. У китицеперих пращурів наземних хребетних була спіральна кишка, але ні у одного із сучасних чотириногих від неї не залишило-ся ніякого сліду. Замість неї предкові наземні чотириногі паралельно з костистими рибами набули просту трубчасту і різною мірою звиви-сту задню кишку, в якій помітно диференціацію на два різних за рядом характеристик відділи: тонка і товста кишки.

У земноводних і плазунів тонка кишка (intestinum) має невели-кий діаметр, звивиста, її довжина, як правило, перевищує довжину тіла в два, три і більше разів. Границею між тонкою і товстою кишками служить клубово-сліпокишкова заслінка (valvula ileocecalis), яка вже розвинута у земноводних.

Процеси травлення і всмоктування їжі відбуваються, головним чином, в тонкому кишечнику; в товстому вони також можуть продовжуватися, але здебільшого за рахунок ферментів, які потра-пили до нього із їжею з тонкого кишечнику. Товстий кишечник заселений бактеріями, які викликають гниття залишків їжі і перетра-влюють, таким чином, целюлозу, що дуже важливо для тварин, які живляться грубою рослинною їжею. В товстому кишечнику відбувається також реарбсорбція води із залишків їжі, що має неабияке значення для тварин, що живуть в аридних зонах. На межі між тон-ким і товстим кишечником спостерігається накопичення лімфоїдної тканини; у плазунів на краніальному кінці товстого кишечнику утворюється невеликий мішок — сліпа кишка (сecum).

У птахів тонкий кишечник за будовою схожий з таким як у плазунів, але ще більше видовжений і звивистий; його довжина в середньому більше ніж у вісім разів перевищує довжину тіла [Дод. 7]. Збіль-шення довжини цілком узгоджується з підвищеною активністю пред-ставників цього класу хребетних, і інтенсивністю обміну речовин, що потребує відносного збільшення всмоктувальної поверхні кишеч-нику. Окрім цього, багато видів птахів є ве-гетаріанцями, тобто рослиноїдними, а у всіх рослиноїдних хребет-них кишечник значно довший, ніж у плотоїдних (хижих). Також описують у птахів 12-палу кишку [Дод. 7 ]. Товстий кишечник відносно короткий і в більшості птахів представлений лише прямою кишкою, в каудальній частині він розширений і без різких границь переходить в клоаку. В місці переходу тонкого кишечнику в товстий у багатьох рослиноїдних птахів є пара добре розвинутих слі-пих кишок. Наприклад, у тундряної куріпки вони майже досягають довжини тонкого кишечнику. Заслуговує на увагу наявність пари до-бре розвинених сліпих кишок у плотоядної сови ушастої; можлива наявність їх і у інших плотоядних видів, але дані в цьому відношенні обмежені. У птахів немає дефінітивного сечового міхура, сеча і фека-лії надходять в клоаку [Дод. 7], змішуються і виводяться разом.

Прогресивні тенденції в розвитку і будові за-дньої кишки або власне кишечнику, які започаткувалися у нижчих хребетних підтримувалися в філогенетичному ряду хребетних і досягли певної завершеності у представників класу ссавців. Ссавці мають найбільш диференційований на відділи кишечник, відносна довжина його найбільша серед хребетних, найбільша звивистість, найрізнома-нітніший рельєф слизової оболонки і найбіль-ша поверхня всмоктування [Дод. 7].