РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Згідно поставленої мети, а саме: вивчення і дослідження структурно-функціональних особливостей тонкої кишки у ссавців на етапах онтогенезу та пов’язаної з ним патології, матеріалами дослідження послужили анатомічні і гістологічні мікропрепарати.

Об’єктом анатомічного дослідження служили 10 зародків людини і тварин з музею кафедри анатомії людини Івано-Франківського державного медичного університету.

Препарати, що підлягали вивченню, були розподілені на групи в залежності від локалізації та етапів онтогенезу. Для їх вивчення використовували загальноприйнятий в анатомії описовий метод. Зокрема, були розглянуті анатомічні препарати різних вікових категорій і на різних етапах онтогенезу: кишечник ембріона 5-6-го тижня розвитку, загальний вигляд кишечника, дванадцятипала кишка ембріона 7-8-го тижня, тонка кишка 9-10-го тижня розвитку, тонкий кишечник плоду 18 тижнів. Вивчали також гістологічні препарати. Ми використали мікропрепарати зі зрізами тонкої кишки зародків з колекції кафедри гістології, цитології та ембріології Івано-Франківського державного медичного університету. Препарати були зафарбовані гістологічним барвником – гематоксилін-еозином.

Виготовлення постійного гістологічного препарату вимагає досить складної підготовки об’єкта дослідження. Перший етап під час виготовлення препарату – одержання матеріалу. Вже на цьому етапі, як і на всіх наступних, слід уникати зайвого травмування об’єкта. Тому, вирізаючи шматок органа чи тканини, треба брати гострі ножиці або лезо, не стискати тканину пінцетом. Шматочки беруться невеликих розмірів – близько 1см 3 . Матеріал повинен бути свіжим, брати його треба якомога швидше після забивання експериментальної тварини або смерті людини.

Наступний етап – фіксація матеріалу, яка здійснюється шляхом занурення взятого шматочка у фіксувальну рідину. Метою цього етапу є закріплення гістологічних структур і макромолекул у тому місці і стані, в якому вони були в живому об’єкті. Фіксаторами служать спирти, розчини формаліну, солі важких металів, кислоти. Частіше застосовуються різні складні фіксувальні суміші, які включають названі компоненти в різних співвідношеннях.

Третій етап – зневоднення фіксованого матеріалу. Для цього використовують спирти різних концентрацій, що поступово зростають від 50-70 до 100 градусів. Зневоднення необхідне для наступного етапу – ущільнення об’єкта, яке здійснюється в парафіні, целоїдині, синтетичних смолах. Переважна більшість цих речовин з водою не змішується, і тому для просочення ними матеріалу необхідно ретельно видалити воду з тканини, а потім просочити її ксилолом, тобто речовиною, яка добре розчиняє парафін. Після просочення об’єкта рідким парафіном йому дають затверднути при кімнатній температурі разом із парафіном у спеціальних формочках. Так отримують парафіновий блок. Ця процедура називається заливкою. Прискорене ущільнення досягається шляхом заморожування шматочків тканини сухим льодом (двоокисом вуглецю) або рідким азотом, однак структура досліджуваних гістологічних об’єктів зберігається в такому разі гірше.

Ущільнення матеріалу дає змогу виготовити з нього тонкі (5-7 мкм), півтонкі (0,5-1 мкм) зрізи, які використовують для світлової мікроскопії. Виготовлення зрізів проводять на спеціальних приладах – мікротомах (для світлової мікроскопії) і ультрамікротомах (для електронної мікроскопії). Для того, щоб розрізняти структурні деталі об’єкта, отриманий зріз потрібно фарбувати.

У гістології існує багато методів фарбування препаратів і застосовується багато різних барвників залежно від мети дослідження. Гістологічні барвники за походженням поділяють на рослинні, тваринні та синтетичні. Прикладом рослинних барвників є гематоксилін, який одержують з кори кампешевого дерева, що росте у Центральній Америці, а тваринних – кармін, який отримують з комах – кошенілі. Абсолютна більшість барвників є синтетичними – еозин, фуксин, азур тощо.

У дипломній роботі для дослідження були використані також електронні мікрофотографії, зроблені з тонкої кишки білих щурів. Було використано 100 тварин, яких поділили на 5 груп. Тварини проживали в с. Стецева Снятинського району Івано-Франківської області протягом 1 місяця (Й група, 20 щурів), 3,5 місяця (2 група, 20 тварин), 6 місяця (3 група, 20 тварин) та 12 місяця (4 група, 20 тварин). Цей регіон визначається радіоактивним забрудненням території після аварії на Чорнобильській АЕС в малих дозах. Контролем до кожної попередньої групи тварин були щурі (по 5), які такі самі терміни перебували в м. Івано-Франківську, де радіаційний фон констатується в межах норми.

Сьогодні, існують різноманітні методи дослідження і діагностики тонкого кишечника, які дають змогу отримати інформацію про стан кишок і виявити різні патологічні зміни. У другій половині ХХ ст. були розроблені і введені в клінічну практику нові методи інструментальної і лабораторної діагностики: фібро- і відеоендоскопія, комп’ютерна томографія, рентгеноскопія, нові біохімічні та імуноферментні методи. Ці методи дозволили на якісному рівні діагностувати різні гастроентерологічні захворювання, і вивести гастроентерологію в ряд дисциплін з високим рівнем діагностичної точності. Із допомогою фібро- і відеоендоскопії можна діагностувати захворювання стравоходу, шлунка і дванадцятипалої кишки. Удосконалена рентгеноскопія тонкої кишки більш інформативна в плані діагностики патології тонкої кишки. Нова ера ендоскопії і своєрідна революція в діагностиці захворювань тонкого кишечника була ініційована в кінці літа 2001 року, коли в США був даний офіційний дозвіл на використання відеокапсули М2А для клінічного використання. Відеокапсульна ендоскопія стала першим безболісним методом дослідження тонкої кишки, який не потребує опромінення і характеризується високим рівнем безпеки.

РОЗДІЛ 3. РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

3.1. Ембріональний розвиток тонкої кишки

3.1.1. Розвиток первинної кишки та інших органів травної