Репонематоз переходить в третю стадію – третинну, або пізню пінту. Пізня пінта проявляється вітіліго-подібними ділянками поверхневої атрофії шкіри. Улюблена локалізація висипання – верхні і нижні кінцівки. Ідисхотомії стійкі злишаються на все життя. При пінті не буває пораження внутрішніх органів і кісток, а також вроджених форм захворювання.

Лікування. Таке ж як і при трепонематозах.

Під впливом пеніцилінотерапії відбувається повільне регресування гіперхромних чи гіохромних плям, на пізню ахромію терапія, що проводиться, майже не впливає.

V. М’який шанкер.

М’який шанкер (шанкроїд, третя венерична хвороба) – гостропротікаюче захворювання, що передається майже виключно статевим шляхом.

Етіологія. Збудник – Hacmophilus ducrey, грамнегативна нерухома, факультативно анаеробна паличка. Спор і капсул не утворює, в мазках з патологічного матеріалу палички розміщуються паралельними ланцюжками, нагадуючи диплококи. Збудник м’якого шанкру потребує для свого росту гемін, переводить нітрати в нітрити. Біохімічною особливістю є нездатність продукувати сірководень, інзол, каталазу. Hacmophilus ducreyдобре росте на кров’яному і “шоколадному агарі”, на синтетичному середовищі з додаванням пептону, глюкози гутаміна і геміна.

Штами Hacmophilus ducrey несуть ампіцилінрезистентну плазміду, якою вони можуть обмінюватися з Hacmophilus influeza. Даний механізм сприяє поширнню множинної медикаментозної стійкості цих мікроорганізмів. Проникнення збудника відбуваєтся через мікротравми і садна епідермісу чи слизові оболонки статевих органів. Реакція лімфатичних вузлів при м’якому шанкрі заключаєься в розвитку гострозапального гнійного лімфаденіту, причому збудик повністю відсутній в поражених лімфовузлах.

Клініка. Інкубаційний період м’якого шанкра складає 4 – 7 днів, рідше 1 – 2 чи більше 10 днів. Продромальні явища характерні. Перші скарги пацієнти пред’являють на болі або чутливість в місці формування шанкру або в паховій області, жінки – на біль в промежині при дефекіції, ректальну кровотечу чи виділення з піхви.

Формування м’якого шанкра починається на місці проникнення збудника з папули або папуловезикули, оточеного зоною еритеми. На протязі 1 – 2 діб елемент ерозується або звиразковується. Виразковий дефект болючий у чоловіків, у жінок суб’єктивні відчуття майже відсутні. Сформована виразка неправильно округлих чітких обрисів, з відкритими краями, без ущільнення в основі, оточена гострозапальним вінчиком. Дно виразки вкрите сірими або сіро-жовтими гнійно-некротичними виділеннями під деякими визначаються грануляції, що легко кровоточать. Поряд розміщені виразки можуть зливатись, утворюючи гігантські (d 2 –3 см і більше) дефекти з серпігійнуючими краями. Весь період формування, росту і рубцювання м’якого шанкра триває 1 – 2 місяці. Найбільш часта локалізація м’якого шанкра у чоловіків є зовшнішня чи внутрішня поверхня препунціального мішка, вінцева борозна, рідше – головка, стовбур статевого члена; у жінок – передвір’я піхви, статеві губи, область клітора, рідше – шийка матки, лобок. При оно- чи орогеніталььних контактах виразки розміщуються в області заднього проходу, слизової оболонки рота і губ.

Регіонарний лімфаденіт розвивається у половини хворих, частіше у чоловіків. Пораження лімфатичних вузлів носить односторонній харктер. Виникає через декілька днів чи тижнів після появи м’якого шанкра. Лімфатичні вузли збільшені, болючі, спаюються між собою і оточуючими тканинами, шкіра над ними набуває еритема тозно-застійного кольору. Подалі відбувається розм’якшення, флюктуація, бубони відкриваюься з утворенням нариць і виділенням густого вершкоподібного гною. Край отворів нариць руйнується, некротизується з утворенням серпігінуючих виразок. Можливий тривалий, торпідний перебіг лімфаденіту з утворенням глибоких фітул, руйнуванням перигландикулярної тканини і гіперплазією залозистої. Тивалість періоду розвитку гнійного лімфадеіту складає зазвичай 1 – 1,5 місяці.

Зміни шкіри при шанкроїді являють собою характерну гранулематозну реакцію. Вогнище представлене 3 зонами. Поверхнева вузька зона складається з поліморфо-ядрних лейкоцитів, фібрину еритроцитів і некротичної тканини, нижче ррозміщується більш широка зона набряклої тканини з переважним вмістом ендотеліальних клітин в різних стадіях поліферації і чисельних утвореннях кровоносних судин. В третій зоні – густий інфільтрат у плазматичних клітин і лімфацитів.

Лікування. Для етіотичної терапії хворих м’яким шанкром використовують антибіотики і сульфаніламідні препарати. В даний час перевагу надають еритроміцину – по 2 гр в добу або комбінованому препарату триметоприм – сульфаметоксазолу (бантрим, бісептол), які приймаюь пр 2 таблетки 2 рази в день. Курс лікування складає 7 – 12 днів. Хороший ефект від прийому тіамфенінолу в дозі 5 гр одноразово. Ефекттивними є цефалоспоринові антибіотики – цефтріаксон, еноксицин в однократній дозі 0,5 – 1,0 гр або по 0,4 гр через кожні 12 годин (курсова доза 1,2 гр). Хороший ефект отриманий від однократного введення 2,0 гр спектиноміцину, внутрім’язевих ін’єкцій гентаміцину в добовій дозі 160 мг на протязі 10 днів. Симптоматичне, хірургічне і місцеве лікування залежить від характеру патологічного процесу. Лікування необхідно проводити в стаціонарних умовах.

При підозрі на змішану інфекцію (сифіліс, м’який шанкер) антибактеріальну терапію починають препаратами, які не мають трепонемоциної активності (гентаміцин, сульфаніламіди). Після закінчення лікування проводять обстеження для виключення сифілісу. З цією ж метою хворі м’яким шанкром після одужання підлягають клініко-серологічному спостереженю на протязі 1 року.

VІ. Донованоз.

Донованоз (пахова гранульома венерична, тропічна пахова гранульома, виразкова гранульома статевих органів, склерозуюча гранульома, п’ята венерична хвороба) – хронічне венеричне захворювання.

Доновеноз вперше описав