ділянки шкірного покриву і місця, що підлягають тривалому механічному подразнюванню, а також зони переходу шкіри в слизову оболонку (нижня губа, ніс, аногенітальна область).
Клінічно розрізняють інфільтивно-виразкову і папілярну форми.
При інфільтивно-виразковій формі спочатку з’являється невеликий пухлиноподібний елемент з гладкою або гіперкератотичною поверхнею, який швидко збільшується і звиразковується. Виразка оточена валикоподібним щільним краєм, покрита кіркою або грануляціями, виразковий дефект може бути невеликого розміру. А основну частину вогнища складає інвізивна пухлина, як поширюється далеко за межі виразки.
При папілярній формі розвивається бородавчастоподібні утворення з сосочковою поверхнею, швидко збільшується в розмірах.
Розрізняють 4 стадії клінічного розвитку рака шкіри:
І ст. – площа вогнища враження діаметром не більше 2 см, він рухомий, метастази відсутні.
ІІ ст. - вогнище діаметром не більше 2 см, він не проростає підлеглі тканини, але є метастази в регіонарні лімфатичні вузли;
ІІІ ст. – а) розмір пухлини діаметром не більше 2 см, він проростає підлеглі тканини, але не поширюється на кістку або хрящі, метастази відсутні.
Б) також пухлина, але є метастази в регіонарні лімфатичні вузли.
ІV ст. – а) вогнище враження проростає м’які тканини, кістку, хрящі, але не супроводжується метастазами.
Б) апатологічний характер пухлини і є метастази.
Диференціальний діагноз слід проводити з :
Псевопітеліоматозною гіперплазією епідермісу може розвинутись на фоні добролякісних пухлин шкіри (пухлинна форма), характеризується анантозом з глибокопроникаючими в дерму епітеліальними виростами їх відшнурованням. В епітеліальниих тяжах є ознаки зроговіння.
Лікування. Висічення пухлини в межах здорової тканини в поєднанні з рентгенограцією, кріохірургія, лазертерапія, загальна і місцева хіміотерапія.
V. злоякісна меланома (melanoma malignum)
Це найбільш злоякісна пухлина людини. Частіше розвиваєтся в віці 30 – 60 років.
Клінічна картина. Виділяють 3 форми меланоми:
Поверхневу;
Вузлувату;
Типу злоякісного лентіго.
Меланома може з’явитись на поверхнево незміненій шкіри, в зоні пігментного невуса або обмеженого передракового меланоза Дюбрея. При виникненні поверхнево розміщеної форми меланоми на зовнішньо незміненій шкірі з’являєтся пляма темно-бурого або чорного d 2 –3 мм, яка поступово розвивається ущільнення, вогнище набуває напівшаровидної форми, повехня по мірі росту пухлини стає нерівною, бугристою покривається кірками, легко травмується, кровить. Вже на ранній стадії можуть виникати метастази регіонарні лімфатичні вузли. Локалізація пухлини може бути різною: на обличчі, шиї, тулубі, підошві, в області нігтьового ложа. Меланома типу злоякісного лентіго формується на місці обмеженого передракового меланоза Дюбрея. Про перехід на меланому свідчить збільшення вогнища маланоза в розмірах, посилення пігментації. На розвиток меланоми з пігментного невуса вказує зміна на окремих ділянках невуса забарвлення – воно стає темно-бурим, чорним, збільшення розмірів.
Вузлова меланома має вигляд бугристої, щільної пухлини з швидким ендо- і екзофітним остом. Поверхня її може звиразкуватись і покриватись кров’яними кірками. Нерідко навколо пухлини з’являються чорного кольору елементи, що нагадують вузлики (метастази вогнища).
Всі форми меланоми дають метастази в регіонарні лімфатичні вузли, в шкіру, а також в внутрішні органи.
Гістологія. Злоякісна меланома характеризується різко вираженим поліморфізмом, отопією клітинних елементі, які можуть нагадувати епітеліальні клітини або мають витягнуту форму, переплітються, створюючи гістологічну картину. Схожу до такої як при саркомі.
Диференціальний діагноз. Злоякісну меланому слід диференціювати від пігментної базаліми, себорейого кератоза, піогенної гранульоми, атіофібріоми, гістіоцитоми.
Атіофібріома і гістіоцитома клінічно вдрізняється від меланоми дуже повільним (роками) розвитком. Утворення мають округлу форму, рідко виступають над поверхнею шкіри, ніби впаяні в неї. Крім того, при ??? атіофібріома змінюється насиченість кольору пухлини – вона блідне. Чого не спостерігаєтся при меланомі.
Піогенна гранульома клінічно відрізняється від злоякісної меланоми тим. що розміщується на ніжці, має насичено-червоний колір або ціапотичне забарвлення, але не чорне, як при меланомі, легко кровить.
При підозрі на меланому хворий повинен бути направлений до онколога. Будь-які діагностичні маніпуляції (біопсія, екскоріація або пункція для цитологічного дослідженя) неприпустимі.
Ліквання проводять в онкологічному закладі. Використовують широке висічення вогнища враження з захопленням здорової шкіри на 5см, екстирпацю лімфатичних вузлів, рентгенотхіміотерапію.
Міхурчаті дерматози.
План лекції.
І. Актуальність теми. Розповсюдженність міхурчатих дерматозів.
ІІ. Справжня (акантолітична) міхурниця: вегетюча, вульгарна, листовидна, себорейна.
ІІІ. Доброякісна хронічна сімейна міхурниця Гужеро – Хейлі – Хеймі, бульозний пемфігоїд Леверда.
ІV. Бульхозний вроджений епідермоліз.
V. Герпетифомний дерматит Дюрінга.
Група міхурчатих дерматозів дуже різноманітна, як при клнічній картині, так в по етілогії та патогензі. Міхур як первинний морфологічний елемент висипань може бути осовною клінічною ознакою справжньої і не справжньої міхурниці, герпетиформних дерматозів, токсиодермії, синдома Лаєла і т.д. Є заворювання при яких міхурі є непостійним або необов’язковим клінічним симптомом (токскодермії, багатоформна екскузативна ерітерма, дерматити і ін.). Крім того міхурі служать непостійною морфологічною ознакою при червоному плоскому лишаю, склеродермії, гострому червоному вовчуку і інших дерматозів.
В відділі дерматології МОНІКИ ім. В.М. Владимирського за період з 1983 по 1987 р. оглянули 109 хворих з міхурницею, що склало приблизно 2,8 % від всіх госпіталізованих хворих. Хворих звичайною міхурницею було 67,9 %, еритематозною (себорейною) – 21,1%, вегетуючою - 6,4% і листовидною міхурницею – 4,5%. Зараз вчені приходять до висновку про “омолодження” міхуниці в зв’язку зі зростанням в послідні десятиліття числа хворих цим дерматозом у віці 18 – 25 років.
Справжня (акантолітична) міхурниця. В цю групу важких міхрчатих дематозів входять 4 захворювання, кожне з яких має чітку клінічну, патогітологічну і імуномофологічну картину. Оприділені загальні клініко-морфлогічні і атогістологічні ознаки. Характерні для всіх клінічних форм захворювання, включених в групу спавжньої міхурниці:
хрогічне хвилеподібне протікання дерматозів з розвитком міхурів (на незмінній шкірі або слизових оболонках), що мають тенденцію до генералізації і злиття між собою супроводжеються порушенням загального стану хворих, до примінення кортикостероїдної терапії часто закінчується летально.
Загальний механім
