Лекція

Тема: Алергодерматози у дітей.

Спадкові захворювання шкіри.

План лекції.

І. В дерматологічній практиці не останнє місце займає поблема розповсюдженості алергодерматозів, особливо у дітей.

Під терміном алергодерматоз ми розуміємо ряд захворювань, які виникають у хворих з підвищеною чутливістю до тієї чи іншої речовини – алергену. Вроджена підвищена чутливість (ідіосинкразія) зстрічається рідко, значно частіше гіперчутлиість винкаиє при повторній дії на шкіру алергена. Кількість речовин, які можуть викликати алергічні реакції, дуже велика ів зв’язку з розвитком промисловсті, продовжує зростати. До алергодерматозів відносять такі захворювання як: мікробна екзема, атропічний дерматит, тосикодермії та ін.

Екзема складає 30 – 40 % всіх шкірних захворювань і розвивається внаслідок комплексної дії нейроалергічних, ендокринних, обмінних і екрогенних факторів. Проблема атопічного дерматиту в останнній час набуває все більшої актуальності. В практиці лікаря – дитячого дерматолога кожний третій пацієнт – хворий на атропічний дерматит. В загальній структурі захворюваності питома вага атопічного дерматиту складає 10 – 20%.

Щодо токсикодермії, то найбільш часто зустрічають медикаментозні токсикодермії (50 – 90 %), друге місце займають харчові (аліментарні токсикодермії - 12% ), порівняно рідко професійні токсикодермії (2 %).

ІІ. Дитяча екзема.

Екзематозний процес у дітей переважно розвивається на фоні ексудатинного діатезу в результаті успадкуванння зміненої імунологічної реативності.

У більшості батьків або близьких родичів хворих екземою дітей в минулому спостерігались прояви алергії зі сторони шкіри, слизових оболонок або внутрішніх органів. Є дані про те, що при алергічному захворюванні (бронхіальна асма, алергічний реніт, екзема, нейродермії у одного з батьків (головним чином у матері) множинність захворювання у дитини 40 %, а при захворюванні обох батьків ступінь ризику зростає до 50 - 60 % . У дітей з ескузтивним діатезом часто спостерігаются і торпідно протікають вогнища фокальної хронічної інфекції бронхіальної асми. Гострі респіраторні захвоювання, кон’юктивіти, кератити, шлуново-кишкові розлади, дизфункція печінки і підшлункової залози. У дітей, хворих екземою, на фоні зниженої імунобіологічної реактивності організму відмічаються прояви алімнтрої алергії (до казеїну жіночого або коров’ячого молока) інфекційно-алергічні реакції, часто обумовлені вогнищами хронічної інфекції, підвищеною чутливістю до лікарських препаратів і іншх хімічних речовин.

Захворювання починається в ранньому віці. На шкірі лиця, волосистої частини голови появляються висипання які поступово поширюються на інші частина тіла. На почервонівшій набрякшй шкірі лиця пояляються множинні ексудативні попули і дрібні везикулярні висипання, які зливаються між собою, покриті масивниими кірками бурого кольору, які залишають після себе мокнучі ерозії. Поряд з мокнучими вогнищами можуть спостерігатись п’ятнисті себорейні висипання (еритематозно-сквамозні п’ятна – себореїди – на лиці, тулубі, кінцівках). Таким чином, дитяча екзема частіше всього характеризується ознаками справжньої мікробної і себорейної екземи. Діти переважно перегодовані, патозні, погано сплять, збуджені лімфатичні вузли збільшені.

Захворювання дитячою екземою частіше всього відмічають у дітей в віці від 3 років. Потім процес трансформується в стійкий дифузний або десимінований нейродермії.

Лікування. Вибір комплексної терапії екзематозного процесу базується на характері ураження шкірних покривів (стадія, гострота, поширеність процесу), особливостях порушення функції внутрішніх органів, врахуванні механізмів розвитку алергічної реакції. При цьому необхідно відмінити контакт з виявленним алергеном.

Комплексне застосування гіпносуггестивної терапії, електросну, седативних антигістамінних, а також у випадку торпідного протікання екзематозного процесу – невеликих доз кортикотстероїдних препаратів являєтся найбільш раціональним патогенетичним методом лікування хворих екземою.

Невеликі дози кортикотстероїдних препаратів (пресоцин) подавлюють синтез клітин, які містять медіатори алергічного запалення. Гіпосенбілізуюча терапія включає застосування препаратів кальцію, натрію (внутріенно через день водять по 2 –10 мл 10 % розчину кальцію хлориду або 30 % розчин натрію тріосульфату, № 20). дітям віком до 1 року натрію тіосульфат назначають по 0,1 мл на 1 місяць життя, а у віці від 1 до 3 років – по 1 мл на 1 рік життя в поєднанні з антигістамінними препаратами (супрастин по 0,025 г 3 рази на день або в вигляді підшкірних ін’єкцій 2,5 % розчину по 1 мл). дітям не рекомендуєють призначати дімедрол і піпольфен в зв’язку з їх вираженою побічною дією (рвота, перезбудженння). Для зменшення набряку танин рекомендують на протязі 4 – 5 днів сечогінні препарати (фуросемід, відвар ведмежих вушок). З седативних приміняють препарати брому, валеріани. При тяжких формах екземи при відсутності потипоказань кортикотстероїдні препарати (преднізолон, дексаметазон) всередину по 20 – 25 мг на добу на потязі 6 – 8 днів, в подальшому по мірі зменшення запальних явищ дозу зменшують до 15 мг на добу, потім відміняють, Одночасно можуть назначити анаболітичні гормони). Назначають також з урахуванням переносимості вітаміни А, В1, В2, В6, В12, В15, Е, К, С, фолієву кислоту, нікотинову, які володіють протизапальною дєю, пригнічують ексудативне запалення. Антибіотикотерапія дає хороший ефект при мікробній екземі і у випадках приєднання торпідня протікаючої піогенною інфекції до інших форм екземи. Хворим екземою доцільно в комплексі з загальною терапією назначити імунокорегуючі речовини та імуностимулюючі речовини, перед початом лікування рекомендуюь провести тест розетоутворення лімфоцитів (тейтрофілв під впливом препарату in vitro, що досить доцільно для визначення показань до імуномодулюючої терапії у кожного окремого хворого (діуцифон по 100 – 200 мг 2 – 3 рази а добу 3 – 4 тижні або 20 мл 5% розчину № 12).

При лікувані екземи