і іншими алергенами – прибирання, прогулянки на свіжому повітрі. Велике значення в профілактиці має правильий догляд за шкірою грудної дитини, правильно підібраний тепловий режим. Важливим розділом профілактики являється своєчасне лікування дітей з початковими проявами дитячої екземи або атопічного дерматиту. Діти повинні знаходитись на диспансерному огляді не тільки в педіатра, а й в дитячого дерматолога, таким дітям також призначаються з крайньою обережністю антибіотики і інші лікарські засоби.
Лікування. Лікування АД грунтується на проведені:
елімаційних заходів та дієтотерапії,
загального (системного) лікування,
зовнішнього (місцевого) лікування,
лікування супутніх АД захворювань і патологічних станів.
Лікування ускладнень (наприклад, при інфекції шкіри).
Дієтотерапія: провідне місце у дітей з харчовою алергією посідає елімінаційна дієта. На початку обстеження дитини до одержання результатів алергологічних тестів призначається емпірична дієта. Вона передбачає виключення із харчування підозрюваних, за даними анамнезу, харчових алергенів, а також продуктів, які мають високу алергізуючу спроможність (олоко, яйця, риба гриби, кава, шоколад, мед, цитрусоів, морква, полуниця, томати, горіхи тощо). Виключаються з дієти м’ясні бульйони, гострі і міцно-солоні блюда, прянощі, мариади. Проте необхідно виявляти «винний» алерген індивідуально не захоплюючись широким виключенням з дієти відомих облігатних алергенів і слідкувати за повноціннюстю харчування дитини. В зв’язку з тим, що найчастішим алергеном у дітей першого року життя є коров’яче молоко, застосовуються безмолочні дієти.
До системної терапії АД входять:
антигістамінні препарати:
Показаням до призначення антигістамінних препаратів є загострення АД, виражений свербіж шкірних покривів та азисна терапія. Застосовують препарати 1-ї та 2-ї генерації. 1-ї генерації (діахолін, дімедрол, піпольфен), 2-ї генерації (кларитин, астемізол, терфенадин).
препарати, які стабілізують мембрани клітин, такі як кетоніфен (задітен), здійснють стабілізуючий вплив на мембрани опасистих клітин, стимулюють їх дегрануляцію і як наслідок, вивільнення гістаміну і інших медіаторів алергічного запалення.
Системні кортикостероїдні препарати призначають за спеціальними показаннями у особливо тяжких випадках гералізованого АД за наявності великих ерозивних уражень шкіри, такі, як преднізолон і дексаметазон в терапевтичних дозах.
Препарати, які регулюють процеси травлення. До цієї групи належать пробіотики, ентеросорбенти та ферментні препарати, які призначють хворим на АД з явищами харчової алергії.
Пробіотики: оптимальним при АД є поєднання 2-х типів пробіотиків: препаратів, що містять продукти метаболізму нормальної мікрофлори кишечника (хілак, хілак-форте) та пробіотиків, що містять живі мікроорганізми (біфідумбактерин, лактобактерин).
Ентеросорбенти: активоване вугілля, карболен.
Ферментні препарати: фестал, мезим – форте, пепсин, панзиморен форте.
Гептопротекторні препарати: карсіл.
Вітамінні препарати:
Найбільш показаний вітамін А, який має антикератизуючі та кератопластичні властивості і зменшує сухість шкіри. Часто призначають кальцію пантотенат. До призначення інших вітамінів треба підходити з особливою обережністю, оскільки у хворих на АД нерідко відмічається гіперчутливість до деяких вітамінів, особливо групи В.
Імунотропні препарати.
Порушення у системі імунітета дають підстави для призначення у дітей з АД, таких імуномодулюючих препаратів як вілозен, тималін, настойка ехінацеї пурпурної.
Обов’язкової корекції потребує психоемоційна сфера хворого, показана консультація психотенеролога, назначають медикаментозні синтетичні і рослинні препарати (транкілізатори, нейролптини).
Метою зовнішньої терапії є:
розв’язання ознак запалення шкіри та зв’язаних з ним симптомів АД у гострій та хронічній фазах хвороби.
Усунення сухості шкіри.
Усунення патогенетично значущих бактеріальних, грибкових, вірусних інфекцій шкіри та с/о.
Усунення вториної інфікованості ділянок ураженої шкіри.
Відновлення ушкодженого епітелію.
Покращення бар’єрних функцій щкіри.
Послідовністб застосування лікарських форм для зовнішньої терапії в залежності від гостроти та динаміки запального процесу.
Гостре запалення з мокнуттям |
Примочки;
Аерозолі;
волого-висихаючі пов’язки;
Гостре запалення без мокнуття |
примочки;
водні бовтанки;
креми;
присипки;
пасти;
аерозолі;
Підгостре запалення |
креми;
пасти;
присипки;
мазі.
Хронічне неспецифічне запалення |
мазі
зігріваючі компреси
Виражена інфільтрація та ліхеніфікація вогнища запалення |
мазі
креми з біологічноактивними р-ми та вітамінами.
Застосувують кератолітичні засоби при потовщенні рогового шару, ліхеніфікпції такі як: дипросанік (мазь, лосьйон), саліцилова мазь, крем Карбодерм.
Комбіновані потигрибкові препараити, що містять кортикостероїди (дермозолон, Лориден С, Пімафукорт).
Кортикостероїдні препарати за умови відсутності терапевтичного ефекту від традиційних зовнішніх засобів, таких як гідрокортизону ацетат 0,1%, 0,25%, 1%, 5%., преднізолон 0,5%.
Монопрепарати місцевих ГКС з протизапальною дією: Гідрокортиз, Флуцинар, Локоїд Дермовейт.
Комбіновані препарати місцевих ГКС з протизапальною дією для лікування АД, ускладненого вториною або грибковою інфекцією. (Тримістин, Тридерм, Пимафукост).
Фізітерапевтичні методи лікування:
УФО.
Інтразальний лектрофорез з інталом.
Електросон.
Фонофорез з розсмоктувальними та протизапальними мазями.
Лазеротерапія.
Ванни (олійно-молочні, трав’яні, нафтанові-сірководневі).
ІV. Група спадкових захворювань, що характризуються дефектом кератизації, дуже різноманітна. Виділяють такі групи захворювань:
Іхтіоз;
еритрокератодемії;
Фолікулярні кератози: папульозні, атрофуючі, вегетуючі.
Бородавчасті кератози.
Кератодемії (долонь і підошв): дифузні, вогищеві.
Багатоформні ератрози.
Іхтіоз (син.: дифузна кератома соуріаз, шкір алігатора) – спадкове захворювання. Характеризується дифузним порушенням, ороговіння по типу гіперкератозу.
Етіологія захворювання невідома. Захворювання обумовлене мутантними генами, біохімічний ефект яких ще не розшифрований. При іхтіозі відмічають порушення ліпідного, білкового частково амінокислотного обміну, посилення активності окислювальних ферментів епідермісу. Також має значення недостатність вітаміну А, ендокринопатії (недосттність функції щитовидної залози), недостатність клітиного і гуморального імунітету. Група іхтіозу гетерогенна.
Розрізняють наступні різновидності іхтіозу.
вульгарний іхтіоз - успадковується по аутосомно-домінантному типу. Проявляється в перші місяці або роки житття. Шкіра тулуба, кінцівок (за виключенням складок, долоней, підошв) стає сухою, шершавою, грязно-сірого кольору з великою кількістю лусочок. В залежності від кольору лусочок, характеру їх прикріплення до шкір і ступені вираженості, розрізняють ксеродерму, простий, білий, блискучий і фолікулярний іхтіоз. Шкіра лиця уражається переажно у дорослих. На шкірі долоней відмічається чіткий малюнок шкірних ліній у вигляді дрібної складчатості шкіри. Нігтьові пластинки сухі, підвищеної ломкості, можлива деформація нігтів. Сало і потовиділення знижено. Клінічні прояви захворювання затихають під час статевого дозрівання і в зрілому віці.
Гістологічно: виявляють ретенційний гіперкератоз - середній гіперкератоз з потоншенням або відсутністю зернистого шару. Волосяні фолікули і сальні залози дещо редуковані, відмічається периваскумерна інфільтрація дерми.
Іхтіоз, зчеплений з статтю. Хворіють тільки чоловіки, успадковується рецесивно, зчеплено з Х-хромосомою. Клінічно ознаки іхтіозу розвиваються через декілька тижнів після народження.
