Реферат на тему:

«Хроноформакологія»

План

Вступ

Загальна стратегія хроноформакології і хронофармації.

Загальні механізми біоритмів.

Генетичні ритми клітин і органів. Формування інтегральних адаптивних ритмів організму.

Механізми зв’язку ритмоподавачів з ритмоводіями.

Дозування ліків з врахуванням біоритмів.

Хронобіологічні аспекти клінічної фармакології.

Висновок

Список літератури

Дві великі науки - ритмологія і хронобіологія – являються філософським і теоретичним фундаментом для хрономедицини, хроноформакології і хронофармації. Цілеспрямовані дослідження біологічних ритмів як одного з головних феноменів життя були розпочаті в 50-х роках Ф.Халбергом. в 60-70-і роки відбулись оформлення хронобіології: започатковано видання журнала “Хронобіологія”, школа Ф.Халберга ввела термін “хронофармакологія”. Хронофармакологія і хронофармація, вивчаючи роль фактора часу в призначенні ліків, відкривають новий шлях для підвищення лікувальної активності ліків і зниження їх токсичності. Вони беруть участь в подоланні періодичних фармакетерапевтичних кризи сів, сутність яких полягає в збільшенні негативних ефектів ліків на організм і зниження їх лікувального впливу. Проблема в тому, що при введені ліків у одних людей проявляється лікувальний ефект, в других він відсутній, а в третіх – виникає в 15-20% випадків ряд негативних явищ, аж до смертельних випадків.

Для подолання сучасного фармаколтерапевтичного кризиса, який розпочався в 60-х роках ХХ століття, були створена нові спеціальності: клінічна фармація, інформатика про ліки, клінічна фармакологія, біофармація, хронофармакологія та ін.

1. Загальна стратегія хронофармакології і хронофармації.

Хронофармакологія і хронофармація розробляють наукові принципи і правила оптимального застосування препаратів і їх дозування з врахуванням нормальних і патологічних ритмів цілого організму, окремих систем і органів. Вони обумовлюють раціональний час введення ліків на протязі доби, сезонів року, при змінах метеорологічних умов, в різні періоди життя і хвороби. Методологія хронофармакології і хронофармації базується на ритмології геокосмічних факторів, фотоперідичність, температурі, магнетизмі, змінах в біосфері. В процесі еволюції змінні умови макро- і мікрокосмосу зумовили появу біоритмів простих і складних живих систем. Стратегія хронофармакології і хронофармації включає в себе загальну розробку класифікації існуючих ліків і цілеспрямоване створення ліків нового типу дії. Вони будуть враховувати нові сфери застосування:

фармаковалеологію – збереження здоров’я з допомогою ліків, укріплюючи захисні природні механізми організму в різні вікові періоди життя;

терапію пеердзахворювань і різні періоди життя і порушення ритмів біооб’єктів на ранніх стадіях молекулярної патології.

Наприклад, пошуку антиоксидантів, стабілізаторів мембран, стимуляторів природніх механізмів виздоровлення і гомеостазу. Такі лікарські засоби необхідні для регуляції загальних і розповсюджених патологій: ішемії, інтоксикації, запалення, дистрофії та ін. Тут йдеться про розробку нових теорій регулярної і патогенетичної фармакології і фармакотерапії з врахуванням індивідуальних особливостей, а також дозування і часу застосування ліків.

2. Загальні механізми біоритмів.

Сучасні уявлення про роль біоритмів в підвищенні ефективності фармакотерапії і фармакологічних механізмів дії почали формуватись близько 3-х десятиліть тому назад. Слід визнати, що категорія часу являється головною властивістю життєздатності живих систем різних рівней організації і від часу залежить динаміка життя. Процеси активності і спокою закономірно змінюються в часі, змінюючи акрофазу (максимум) активності на батифазу – стан зі зниженою активністю. Така періодичність зміни стану в часі існує в системах будь-якого рівня організму життя (клітина, тканина, орган і цілий організм). Зміна часу акрофази і батифази у різних людей відбувається на різному середньому рівні життєдіяльності, який залежить від вроджених (генетичних) і набутих (фенотипічних) властивостей, в формуванні яких має значення специфіка роботи і зовнішнього середовища (екології).

Ритмоводієм живої системи служать загальні закономірності фізіології, зокрема зворотній зв’язок і теорія активного реципрокного (взаємного) гальмування. Досить корисним в фармакологічному мисленні являється уявлення про тріаду процесів життя і функції в будь-якій живій системі: про збудження, активне гальмування, їх взаємну регуляцію. Тут доцільно сказати про значення відкриттів шведського біолога, фармаколога і фармацевта Карла Ліннея (17707-1778), який створив систему видів і теорію зміни видів від зовнішнього середовища і фактора часую Д.І.Менделєєвим (1834-1907) був відкритий в 1869 р. періодичний закон хімічних елементів і створена періодична система хімічних елементів. Недавно освоєний в практичних цілях атомний розряд речовин і введено поняття часу напіврозпаду неорганічних і органічних речовин (t 1-2), як показника ритма існування речовин. Однак одне із найважливіших відкриттів ХІХ і ХХ віків залишається в тіні, це відноситься до вчення про гальмування як активний фізіологічний процес. Явище гальмування в головному мозку і уявлення про нього, як самостійний активний процес, було відкрито І.М.Сеченовим (1829-1905) в 1866 р. На початку ХХ століття І.П.Павловим (1849-1936) було відкрите “умовне” або “внутрішнє” гальмування в корі головного мозку. Потім англійський вчений Ч.Шеррінгтон (1857-1952) відкрив реципрокне гальмування в спинному мозку. Таким чином, в першій половині ХХ століття отримала широке визначення теорія активного гальмування в ЦНС. Із цієї теорії випливав висновок, що перехід від активності до спокою і навпаки забезпечує фізіологічну ритмічність клітини, тканини, органу. За механізмом зміни збудження і гальмування відбувається перехід від активності до сну. Подібна зміна акрофази і батифази в системі управління ритмом лежить в основі нормальних функцій фізіологічних систем.

Пізніше виникло питання про сам механізм зміни гальмування і збудження, тобто про хід “біологічного годинника” окремих клітин, органів і цілого організму. Можна відповісти, що біоритм однорідних клітин і окремих органів має генетичне походження і передається по спадковості. В організмі під впливом зовнішніх і внутрішніх сигналів формуються інтегральні ритми фізіологічних систем і організма в цілому. Інтегральний ритм організма має динамічну функціональну структуру, яка за механізмом спряження генетичних ритмів окремих організмів забезпечує необхідний рівень роботи. Наявність такого механізму синхронізації