3. Генетичні ритми клітин і органі. Формування інтегральних адаптивних ритмів організму.

Для створення препаратів, які б зберігали і регулювали нормальні біоритми або усували хвороби дезритмозів органів і фізіологічних систем та організма в цілому, необхідно в фармакології мати уявлення про шляхи спряження генетичних ритмів органів і формування інтегральних адаптивних ритмів цілого організму.

Ритмоподавачі (сигнали) із зовнішнього середовища (світло / тінь і т.д.) і внутрішнього середовища (центр дихання і т.д.) здійснюють свій ефект через інтегральний ритм ендокринної і вегетативної системи, які конвертують свої ритмічні команди на формування біоритму робочих органів і тканин.

В результаті ієрархії центрів ЦНС і ендокринної системи, а також горизонтального спряження ритмів виконавчих органів і тканин створюється ідеальна співдружність всіх фізіологічних частин і систем організму. Завдяки такій взаємодії досягається адекватна ситуація адекватна ситуація адаптивна поведінка організму. Стає очевидним, що ідеальним регуляторним лікарським препаратом може бути комбінований препарат, який включає в себе адекватні речовини в оптимальних дозах, діючі на ключові етапи складного інтегрального ритму орагнізма, а також на виконавчі органи.

4. Механізм зв’язку ритмоподавачів з ритмоводіями.

Ритмоподавачі – сигнали, які ініціюють формування ритму, здійснюють свій вплив через центри ендокринної і вегетативної нервової системи, діючи на тригерні, тобто пускові механізми, які за своєю природою чутливі до дуже малих доз речовин, нервових і фізичних впливів.

Ритмоподавачі стимулюють сприймаючі механізми – ритмоводії в регуляторних і виконавчих органах. Ритмоводії (пейсмекери) являють собою окремі рецептори або групи рецепторів на мембранах клітин. Наприклад, ритмоводії серця (синусно-передсередний вузол) складається із 3-х основних видів рецепторів. В ньому 1 – адренорецептор і М – холінорецептор синергентні між собою (одна підсистема) і здійснюють гальмування ритму і сили скорочень, а 1 – адренорецептор (друга підсистема) посилює ритм і збільшує силу скорочень. Між цими системами існує реципрокне гальмування, яке модулює інтегральний ритм серця до потреб організму, що динамічно змінюється.

Підвищення артеріального тиску за рахунок скорочення стінки артеріол здійснюється синергетними 1 – адренорецепторами і ангіотензивними рецепторами (підсистема гіпертензії), за зниження тиску відповідають синергентні 2 – адренорецептори і М – хайнорецептори (підсистема гіпотензії). В результаті реципрокного взаємного гальмування підсистем формується ритм динамічної рівноваги з визначеною батифазою і акрофазою гіпертензії судин. Комбіноване введення в малих дозах інгібіторів звуження судин: блокаторів 1 – адренорецепторів і ангіотензивних рецепторів забезпечує розширення судин і зниження артеріального тиску при гіпертензії.

5. Дозування ліків з врахуванням біоритмів.

Експерименти звертають увагу на врахування сезонів року в проведенні курсового лікування і на обережність підвищення середньої дози у випадку відсутності лікувального ефекту. Давня, але постійна проблема дозування ліків знову звертає на себе посилену увагу і піддається всесторонньому дослідженню.

Наукова істина фармакології полягає в тому, що лікарська речовина діє на організм, а він, в свою чергу, діє на лікарську речовину. Тому обидві частини системи організма – лікарська речовина активні і постійно змінюються в залежності від стану організму. Нормальний організм являє собою фенотип, до якого додаються нові фактори, вимикачі захворюванням, змінами екології і біоритмів. Можна прийняти постулат, що лікарська речовина діє на захворювання на фоні фенотипу людини і в комбінації зі всіма ендогенними і екзогенними речовинами, які є в його організмі. Тому виникає необхідність індивідуального підбору дози і встановлення часу призначення ліків з врахуванням біоритмів. Здійснити це можна з допомогою моніторинга, досліджуючи через 6 годин введення в організм малої дози лікарського препарату. При недостатньому лікуванні ефект малої дози доцільно ввести середню дозу в той час доби, коли був найбільший ефект від малої дози, що свідчить про акрофази біоритма відносно лікарського препарату. При такій технології моніторинга спостерігаються два наукових правила хронофармакології: оптимальний вибір дози лікарського препарату і часу його введення.

При виборі дози раціонального врахування виявлену ступінчасту залежність доза-ефект. При ступінчастій залежності фармакоперапевтичні дози, які складають “терапевтичне вікно”, мають три головні ступені: малі (порогові), середні і великі. Кожна ступінь однаково фармакотерапевтичного ефекту має діапазон доз. Ступінчаста фармакологічна реакція живої системи на близькі дози ліків існує завдяки фізіологічним закономірностям підвищеної чутливості тригерних механізмів на менші дози, а також механізму гомеостаза який стабілізує реакцію на підвищення дози. Тому ступінчаста залежність доза-еффект аргументує основи поділу доз за ефектом: група малих, група середніх, група великих доз. В зв’язку з цим виявляється раціональним вказувати поряд з ваговим значення доз і фармакологічну групу дози. Коректно позначити терапевтичну ширину препарата як відстань від максимальної терапевтичної дози до порогової дози. Для порівняльної оцінки зручно використовувати терапевтичний індекс = максимальна доза / порога доза.

Терапевтичний ефект закінчується на максимальній терапевтичній дозі, а вищі дози викликаються вже токсичну дію, максимальним вираженням якої є біологічна смерть.

Заслуговує особливого розгляду в зв’язку з проблемою ритмології проблема дії над малих доз ліків і їх комбінацій. Виявлені ефекти речовин, розведених в 1*10-22 – 1*10-12 М в різні сезони року.

6. Хронобіологічні аспекти клінічної фармакології.

Аналіз наукових робіт в області хронофармакології і хронотерапії дозволив виділити два аспекти цих досліджень:

Передбачає вивчення мінливої чутливості до лікарських речовин в залежності від фази власних біоритмів відповідних параметрів організму. На основі даних досліджень встановлюється факт суттєвих відмінностей в їх ефектах в залежності від головних