Вказані положення повинні лягти в основу розробки принципів хронотерапії захворювань органів кровообігу. При цьому велику роль будуть відігравати дослідження хроночутливості і хроноефективності серцево-судинних, гіпотензивних і сечогінних препаратів.

Виявлена значна перевага хронотерапії хворих гіпертонічною хворобою гіпотензивними препаратами перед традиційною терапією. Враховуючи індивідуальну для кожного хворого добову динаміку артеріального тиску і серцевого викиду, можна приурочити прийом гіпотензивних засобів до періоду за 1 Ѕ - 2 год до підвищення рівня вказаних показників. При цьому найчастіше препарат призначається 1 раз на добу в дозі, яка становить 5-70% добової дози. Аналіз даних вивчення порівняльної ефективності хронотерапії (з врахуванням часового фактора) і традиційної терапії (по 1 табл. 3 р./д) клофеліном, ананприліном і допегітом хворих гіпертонічною хворобою ІІ стадії показав, що хронотерапія дозволяє оптимізувати лікувальний процес. Так, якщо стійкий гіпотензивний і клінічний ефект клофеліну при традиційній терапії настає на 10-ту добу, то при хронотерапії – на 4-ту добу. Частота ускладнень у хворих, які отримували клофелін по 1 таблетці 3 рази в день, складала 60%, а при прийомі його 1 раз в день за 1 Ѕ - 2 год до підвищення артеріального тиску і серцевого викладу дорівнювала 10%. Відповідно частота проявів ознак передозування клофеліну склала 35% і 5%.

При порівнянні ефективності іонотерапії -адреноблокатором анаприліном і допегітом хворих гіпертонічною хворобою ІІ ступеня і традиційної терапії були встановлені ті ж закономірності, що і при аналізі хронотерапії клофеліном. Стійкий гіпотензивний і клінічний ефект анаприміну і допегіту виникали в 2 рази швидше при викорсиатнні принципів хронотерапії. Спостерігалось значно менше побічних реакцій і застосовувались суттєво більш низькі (в 1 Ѕ раза і більше) разові, добові і курсові дози препаратів при проведенні хронотерапії ананприліном і допегітом. Після 2-тижневої хронотерапії цими препаратами щезали явища зовнішньої і внутрішньої десинхронізації добових ритмів параметрів геодинаміки. Атким чином, хронотерапія гіпотензивними препаратами дозволяє оптимізувати індивідуалізацію лікування хворих гіпертонічною хворобою.

E.Raftery і співавт. (1981) вивчали ефективність лікування - адреноблокатором окспренололом н протязі 6 тижнів у хворих гіпертонічною хворобою. Автори відмітили зниження артеріального тиску в денні години і відсутність гіпотензивного ефекта вранці і вночі. Лікування - і -адреноблокатором лабетололом знижувало артеріальний тиск на протязі доби. На думку дослідників, ці дані підтверджують відоме положення про наявність циркадіанних ритмів симпатичної активності, які реалізуються через -адренорецептори.

Для лікування хворих нейроциркуляторною дистонією гіпотензивного типу Т.А.Сорокіна (1984) пропонує також використовувати принципи хронотерапії. В ранкові години рекомендується включення препаратів, які стимулюють ЦНС і сипатико-адреналовий відділ вегетативна нервова система (кофеїн, ефедрин, фетанол, елеутерокок та ін.). В другій половині дня пропонується використання седативних препаратів (валеріана, глід, пустирник). Обґрунтована даними біоритмолонічних досліджень хроонотерапія вказаними препаратами виявилась ефективніша, ніж лікування без врахування характеру ритмологічних порушень.

Спеціальний інтерес представляє питання про вибір часу доби для лікування сечогінними препаратами хворих з серцевою недостатністю. Проведені хронофармакологічні дослідження впливу фуросеміду на об’єм виділеної сечі, екскрецію з сечею К+ і Na+ в залежності від часу прийому препарата на протязі доби у хворих з серцевою патологією. Максимальним діурез виявився при прийманні фуросеміду в 10 годин ранку, а відділення калію – при прийомі в 17 год, натрію – в 13 год.

Певне значення в кардіологічній практиці мають питання антикоагулянтної терапії у хворих ІХС, гострим інфарктом міокарда значно порушується добова динаміка показників загортальної активності крові і фібриналізу. Це проявляється в суттєвому збільшенні гіперкоагуляції ввечері і вночі у даної категорії хворих. Виявилось, що у хворих гострим інфарктом міокарда гепарин в доза 5000-10000 ОД, який вводять підшкірно з 4-часовими інтервалами 6 разі на добу, викликає нормалізацію добової динаміки показників гемокоагуляції. Терапія антикоалянтами непрямої дії не приводить до такої нормалізації крові і фібринолізу.

Відомі матеріали вивчення різних аспектів хронофармакології і хронотерапії в клініці внутрішніх хвороб. Так, В.Тачдніпі і співавт. Виявили, що оптимальний ефект від лікування порушень кальцієвого обміну при хворобі Педжта може бути досягнутий при введенні кальцитоніна в 24 год., коли його дія максимальна.

Відповідно до загальної концепції хронотерапії, при звичайній терапії рівномірно повторюваний однаковий лікарський вплив кожного разу викликає різний ефект аж до розвитку побічних реакцій. При хронотерапії, коли препарат призначається в різних дозах на протязі доби в залежності від фаз біоритмів чутливості до нього, можна отримати однакову бадану реакцію без риску розвитку побічних ефектів.

Висновок. Таким чином, розробка проблеми хроноефективності, хронгочутлмвості, хронотолерантності і хрокінетики лікарських препаратів дозволить оптимізувати лікувальний процес в клініці, вдосконалити тактику і стратегію хронотерапії. Остання повинна сприяти індивідуалізації лікування з врахуванням особливостей часової організації фізіологічних функцій організму і перебігу захворювання.

Література

Хронобіологія і хрономедицина: Під ред. Ф.І.Комарова-М.: Медицина, 1989-399 с.

Кедрин А.Н. хронофармакологія і хронофармація // Фармація.-1994-Т43.№1-с.17-24.

Купновицька І.Г. Клінічна фармація. Івано-Франківська, 2004.