і молочні. Емалевий орган постійного зуба виникає із зубної пластинки поряд з відповідним молочним зубом з язикового боку від молочного, і спочатку вони лежать в одній спільній альвеолі. Пізніше альвеола поділяється кістковою перетинкою на дві частини. Коли настає час випадання молочного зуба, в його альвеолі з’являються остеокласти, які резорбують кісткову перетинку і корінь молочного зуба, а часом і частини коронки. Закладка постійного зуба починає посилено розвиватись, він вростає в комірку молочного зуба і, поступово виштовхуючи його, займає його місце.
Зубна пластинка протягом розвитку зубних зачатків поступово зникає.
М’яке піднебіння (palatum molle) – це складка слизової оболонки, яка являє собою продовження слизової оболонки твердого піднебіння. У цій складці закладені м’язи, здатні його піднімати і розтягувати. М’яке піднебіння своїм вільним краєм звисає вниз над коренем язика і обмежовує згори і з боків зів – отвір, який сполучає ротову порожнину з порожниною глотки.
М’яке піднебіння має посередині язичок (uvula), який звисає вниз. По баках є по дві складки. Які дугоподібно спускаються вниз. Передня складка доходить до кореня язика і називається передньою, або піднебінно-язиковою дужкою, а задня поступово губиться на стінці глотки і називається задньою, або піднебінно-глотковою дужкою. Між передньою і задньою дужками з обох боків утворюється заглибина, в якій лежить піднебінний мигдалик.
Піднебінні мигдалики (tonsillae, palatinae) являють собою скупчення лімфоїдної тканини у вигляді окремих лімфоїдних вузликів, у яких виробляються лімфоцити, один з видів білих кров’яних тілець. Лімфоцити здатні захоплювати і знищувати мертві клітини і різні сторонні тіла, в тому числі і бактерії.
Отже, вони є важливими захисниками організму, розміщеними якраз там, де разом з їжею різні бактерії проходять з ротової порожнини у глибше розташовані частини травної трубки. Осідаючи на мигдаликах, бактерії знищуються їх лімфоцитами. У межах зіва є три мигдалики – один язиковий і два піднебінних. Інші мигдалики лежать в стінці глотки.
3.4 Глотка, стравохід, шлунок, тонка кишка, дванадцятипала, товста, пряма кишки як складові частини органів травлення
Глотка (pharynx) має вигляд трубки, розташованої спереду від шийних хребців. Угорі глотка приєднана до кісток черепа, внизу на рівні шостого шийного хребця вона звужується і переходить у стравохід. Задня її стінка прилягає до хребців та глибоких м’язів шиї і відділяється від них шаром пухкої сполучної тканини, яка легко розтягується і тим дає змогу глотці рухатись відносно хребців при ковтанні і при закиданні голови назад. На передній стінці глотки є отвори, які сполучають її вгорі з носовою порожниною, нижче – з ротовою і ще нижче – з гортанною порожниною. Залежно від цього глотка поділяється на три частини – носову, ротову і гортанну. Носова частина глотки, або носоглотка, має 4 отвори – дві хоани, якими вона сполучається з носовою порожниною, і на латеральних стінках – два глоткових отвори слухової, або євстахієвої, труби, яка сполучає порожнину середнього вуха з глоткою. Носова частина глотки тягнеться від основи черепа до рівня м’якого піднебіння. Середня частина тягнеться звідси до входу в гортань на рівні третього шийного хребця і нижня частина – до шостого шийного хребця. Середня частина глотки – ротоглотка, - має тільки один отвір – зів. У нижній, гортанній, частині є отвір у передній стінці, який веде у гортань і називається входом до гортані. Нижньої стінки немає, і порожнина глотки переходить у порожнину стравоходу. Сама глотка на цьому переході звужена.
Це вхід до стравоходу. В області глоткового отвору слухової труби є невеликий трубний мигдалик – парний, а непарний глотковий мигдалик міститься по середній лінії на верхньо-задній стінці носової частини глотки. Отже, всіх мигдаликів шість: один глотковий, два трубних, два піднебінних і один язиковий. Усі вони розташовані у вигляді видовженого кільця і дістали назву лімфоїдного кільця Пирогова, який їх докладно описав. Стінка глотки складається з 4 шарів: слизової оболонки – прямого продовження слизової оболонки ротової порожнини; фіброзної оболонки – пластинки фіброзної тканини, яка тут заміщує властиву більшій частині травної трубки пухку підслизову тканину (через це поверхня глотки гладенька і не має жодних складок); м’язової оболонки і сполучнотканинної оболонки, яка називається адвентицією. М’язова оболонка складається з трьох м’язів – конструкторів: верхнього, середнього і нижнього. Це стискачі глотки, які своїм скороченням натискують на грудку їжі, що попадає сюди з ротової порожнини, і проштовхують її донизу в стравохід.
Стравохід (osophagus) являє собою пряме продовження глотки і тягнеться від шостого шийного хребця через усю грудну порожнину, проходить крізь отвір діафрагми і закінчується на рівні 11 грудного хребця в черевній порожнині. З цього видно, що стравохід має три частини: коротеньку – шийну, довгу – грудну і знову коротеньку – черевну. На всьому протязі стравохід не йде вертикально, а має певні згини. У шийній частині він ухиляється трохи вліво, в грудній порожнині лягає спершу з правого боку від аорти, потім поступово переходить на її передню поверхню і перед проходженням крізь діафрагму міститься вже зліва від неї.
Слизова оболонка стравоходу утворює високі поздовжні складки і вкрита багатошаровим плоским епітелієм. Складки слизової оболонки згладжуються під час проходження їжі. На поверхні слизової оболонки відкриваються отвори проток численних залоз стравоходу, розташованих у підслизовій тканині. М’язова оболонка складається з двох шарів – внутрішнього, з циркулярним ходом волокон, і зовнішнього – з поздовжніми волокнами. Адвентиція – сполучна тканина, - це трохи потовщений зовнішній перимізій
