(rectum) лежить на передній поверхні крижової кістки і має вигин, який відповідає вигину цієї поверхні, і вигин, який відповідає положенню куприка, що обернутий вперед. Над анусом на слизовій оболонці прямої кишки є складки у вигляді вертикальних валків – прямо кишкові колони. Між ними розташовані невеликі заглибини – пазухи, де можуть затримуватись сторонні тіла. Над вихідною частиною кишка поширена. Це поширення називається ампулою прямої кишки. Відхідникова частика прямої кишки має два сфінктери – внутрішній і зовнішній. Внутрішній, збудований із гладенької мускулатури, є потовщенням циркулярного м’язового шару кишки. Він розташований трохи вище від зовнішнього сфінктера, який збудований з поперечносмугастої мускулатури і є сфінктером вольовим. З кишковим трактом, а саме з дванадцятипалою кишкою, зв’язані найбільші залози організму людини – печінка і підшлункова залоза.
3.5. Будова печінки, жовчного міхура і підшлункової залози
Печінка (hepar) є найбільшою залозою людського організму, яка важить приблизно 1,5 кілограма [Дод. 4 мал.4.1]. Клітини її виділяють жовч. Печінка лежить під правою половиною купола діафрагми, переходить частково за середню лінію тіла, займаючи над шлунком невелику частину лівої половини купола діафрагми.
Печінка має верхню, опуклу поверхню, що формою відповідає заглибленню купола діафрагми , і нижню, більш плоску поверхню, на якій є відбитки прилеглих до неї органів. У печінці розрізняють передній, гострий край, яким вона прилягає до передньої черевної стінки, і задній – тупий. Печінка вкрита серозною оболонкою, яка з неї переходить на діафрагму, утворюючи сагітальну серповидну зв’язку, якою печінка поділяється по своїй верхній поверхні на праву і ліву частки, з яких права значно більша.
На нижній поверхні печінки йдуть у сагітальному напрямі дві поздовжні борозни або ями - права і ліва. Ліва сагітальна борозна тягнеться від переднього до заднього краю печінки. Вона вужча за праву, відповідає ходові серповидної зв’язки печінки і по нижній поверхні відділяє ліву частку печінки від правої. У передньому її відділі міститься кругла зв’язка печінки, яка є залишком зарослої пупкової вени зародка. В задній її частині є також залишок зародкової венозної протоки. Паралельно до лівої сагітальної ями проходить дві значно ширші передня і задня праві сагітальні ями. У передній із них міститься прирощений до печінки жовчний міхур, і тому вона називається ямою жовчного міхура. Задня яма порожнистої вени містить в собі теж прирощену до печінки нижню порожнисту вену. Посередині печінки йде ще поперечна борозна, яка називається воротами печінки. Усі ці ями обмежовують серединну, довгасту, частину нижньої поверхні печінки, яка поперечною борозною поділяється на дві невеличкі частки. Передня називається квадратною часткою печінки, а задня – хвостатою часткою. У ворота печінки входить печінкова артерія і ворітна вена, які приносять кров до печінки, а виходить лише печінкова протока, яка виносить з печінки жовч. Крім цих великих судин, у печінку через ворота входять нерви і виходять лімфатичні судини. Печінкові ж вени виходять в ямі порожнистої вени і впадають відразу в неї там, де ця вена прирощена до поверхні ями.
Жовчний міхур (vesica fellea), прикріплений до печінки пухкою сполучною тканиною і притиснений до неї серозною оболонкою печінки, має грушовидну форму. Широка його частина, що обернута вперед і виходить трохи за гострий передній край печінки, дно міхура, середня частина – тіло міхура, а звужена задня – його шийка. Шийка переходить у міхурову протоку, яка з’єднується з печінковою протокою, і вони разом утворюють жовчну протоку, яка йде вниз і відкривається у дванадцятипалу кишку, на задній поверхні її низхідної частини. Слизова оболонка жовчного міхура має сітку невисоких складок вкрита одношаровим циліндричним епітелієм. На слизовій оболонці міхурової протоки, починаючи від самої шийки, є велика спіральна складка – спіральна заслінка, в товщі якої закладені пучки м’язових волокон. Через їх рефлекторне скорочення течія жовчі може прискорюватись або сповільнюватись. Жовчний міхур має також м’язову оболонку, завдяки скороченням якої жовч може активно виділятися з міхура.
Мікроскопічна бурова печінки.
Печінка під серозною оболонкою вкрита тоненькою сполучнотканинною оболонкою, яка називається гліссоновою капсулою. Від цієї капсули всередину печінки вростає сполучна тканина, яка поділяє печінкову паренхіму (речовину печінки) на однакові часточки по 1 – 1 Ѕ мм розміром, що ледве помітні для неозброєного ока. Вони тісно прилягають одна до одної, і тому печінка здається вся однорідною. Сполучна тканина між часточками у людини мало розвинена і часточка слабо відокремлені одна від одної. Вона значно більше розвинена в деяких тварин, наприклад у свині. Часточки мають вигляд чотиригранних призм. У центрі кожної часточки проходить центральна вена. Печінкові клітини, які складають часточку, розташовані рядами в радіальному напрямі від центральної вени до периферії часточки, утворюючи так звані печінкові балки. Ворітна вена і печінкова артерія розгалужуються в печінці на дрібніші судини; найменші з них проходять в між часточковій сполучній тканині і називаються міжчасточковими артеріями і венами. Їх гілочки заходять у часточку і розділяються в ній на капіляри, які тут об’єднуються – і кров венозна й артеріальна змішуються. Поживні речовини приносяться в печінку як артерією, так і веною. Але артерія, крім того, приносить у печінку необхідний кожному органові кисень. Внутрішньочасточкові капіляри вливаються в центральну вену, де й починається відтікання крові з печінки. Центральні вени, вийшовши з часточки, збираються поступово в усе більші судини, утворюючи печінкові вени, які впадають найчастіше в кількості двох або трьох у нижню порожнисту вену. Печінка являє