Інший відомий теоретик Гарбузов зазначає, що величина інтервалу в залежності від його ладового положення змінюється в межах визначеної зони. Так, велика терція “ре – фа-дієз” в Ре-мажорі на І ступені значно ширше, ніж ця терція в Ля-мажорі між IV і VI ступенями. Отже, лад організує процес інтонування. Будучи системою дуже чутливою і емоційною, лад визначає велику інтонаційну гнучкість.

З вище сказаного можна зробити висновок. Що чистота інтонування це здатність відчувати і уточнювати висоту звуків у зв’язку з ладом і на основі усвідомлення ролі кожного звуку в розвитку мелодії.

Деякі педагоги пропонують учням запам’ятати інтервал за інтонацією знайомих пісень. При цьому не враховується реальне ладове положення інтервалу, що гальмує процес читки з аркуша. Наприклад, якщо кварта запам’ятовується лише як хід з V на І ступінь вверх, то при інтонуванні кварти від інших ступенів у свідомості відбувається перебудова, втрачається відчуття тональності, так як вироблений рефлекс вимагає виконання кварти тільки як інтонування від V до І ступеня.

При інтонуванні нескладних діатонічних мелодій слід основуватися на співі інтервалі як ступенів ладу. Однак в більш складних в ладовому відношенні мелодіях, в модуляціях і відхиленнях інтервал як такий є засобом подолання “ладової інерції”, і в такому разі слід інтонувати саме даний інтервал. При цьому найбільш вживаними є невеликі за об’ємом інтервали: секунди великі і малі, терці великі і малі, кварти і тритони. Саме вони і повинні бути відпрацьовані від будь-якого звуку вверх і вниз. Більш широкі інтервали зустрічаються рідко.

Таким чином, для створення міцної слухової бази чистого інтонування необхідно відпрацьовувати чіткі слухові уявлення про інтервали і про взаємовідношення ступенів ладу.

Багато педагогів вважають. Що спочатку треба виховати і розвинути почуття ладу, а лише потому переходити до вивчення інтервалів і акордів від звуку. Така думка призводить до однобічного розвитку інтонаційного слуху. Крім того, тривалі вправи в ладі, в налаштованій тональності створює деяку інтонаційну інертність: спів гам, секвенцій, інтервалів тільки в тональності призводить до того, що учні не звертають увагу на тонову величину інтервалу, на його інтонаційну сутність. Спів же інтервалів та акордів від даного звуку, буз попереднього на лаштування, не знімає, а розширює ладову основу співу, спонукає до самостійного створення ладо-тональної сфери, активізує слух.

Однак не слід переоцінювати значення інтонаційних вправ: їх завдання – підготувати базу для інтонування мелодій, тобто читки з аркуша.

Як показує практика, для точного і свобідного інтонування велике значення має відчуття лінії розвитку мелодії. Значне охоплення її графічного малюнку: плавний рух вверх або вниз, повторення звуків на одному місці, зміна руху, оспівування одного звуку, ширина стрибка, кульмінаційні моменти окремих побудов і т.д. Тому, працюючи над розвитком інтонаційного слуху, слід зміцнювати зв’язок між зоровими, просторовими уявленнями та їх звуковим втіленням.

В розвитку інтонаційного слуху особливо велике значення має виховання слухових уявлень, що є основою інтонування. Отже, якщо учень не уявляє собі як буде звучати написаний ряд звуків, то він не може і перевірити правильність звучання. Тому в заняттях з сольфеджіо вміння слухати, пізнавати і оцінювати почуте повинно займати велике місце поряд із співом.

Таким чином, методичною основою розвитку інтонаційного слуху є:

виховання почуття ладу та ладових зв’язків звуків.

вивчення і закріплення слухових уявлень елементів музичної мови.

Відпрацювання правильних співочих навиків.

Вміння оперувати слуховими уявленнями та знаннями для втілення їх в співі.

Вміння слухати та оцінювати якість співу.

Використана література

О.В. Давидова “Методика викладання сольфеджіо” (видавництво “Музика”, Москва 1975р).

Н.А. Гарбузов “Зонна природа звуковисотного слуху” (М.-Л., 1948р.)

П.Г. Чесноков “Хор та керування ним” (Москва, 1961р.)

Ю.О. Регс “Про художню норму чистого інтонування при виконані мелодії” (Москва 1971р.)