ЗМІСТ

ВСТУП 3

І Будова печінки 4

1.1. Анатомічна будова печінки 4

1.1.1. Поверхні печінки 4

1.1.2. Частки печінки 5

1.2. Гістологічна будова печінки 7

1.2.1. Значення функцій печінки в гістологічній

будові 7

1.2.2. “Класична” печінкова частка 7

1.2.3. Клітини печінки та їх ультраструктура 10

1.3. Кровооббіг в печінці 11

ІІ Функції печінки 13

2.1. Виділення жовчі — екзокринного секрету 13

2.2. Метаболічні функції 14

2.3. Антибактерицидна та антитоксикаційні функції 16

2.4. Регенерація печінки 16

ІІІ Захворювання печінки 18

3.1. Критерії хвороб печінки 18

3.2. Токсична дистрофія 19

3.3. Цироз печінки 20

3.4. Пухлини печінки 23

3.5. Хвороба Боткіна 23

3.6. Поширення хвороб печінки 24

ВИСНОВКИ 26

ЛІТЕРАТУРА 27

ДОДАТКИ 28

ВСТУП

Печінка виконує в людському організмі досить складну та багатосторонню функцію, головним чином в обміні речовин. Не дарма її називають головною хімічною лабораторією нашого організму. А отже її діяльність та функції цікаво як вивчати так і досліджувати. Про це свідчить цілком особливий і унікальний кровообіг у печінці, який різковідрізняє її від усякого іншого органу.

З одногобоку, вона, утворюючи і виділяючи в кишечник жовч, особливим чином впливає на процеси травлення. З іншого боку, вона володіє здатністю перероблювати, затримувати, перерозподіляти, засвоювати, руйнувати ті чи інші речовини, які в неї потрапляють із шлунку, а також із селезінки та інших органів і тканин, та разом з тим синтезувати із цих різних речовин нові біохімічні продукти, важливі для організму. Від печінки в певній мірі залежить зсідання крові. В ній же моносахариди перетворюються в глікоген. В міру потреби глікоген печінки перетворюється в моносахариди, які надходять в кров. Печінка відіграє важливу роль у перетворенні молочної кислоти в цукор в печінці відкладається жир. Скупчення жиру в цьому органі відбувається, очевидно, під впливом гормонів гіпофізу.

Але дпя печінки, як і для будь-якого органу характерна немала кількість захворювань, що стали ще більш актуальними в остані роки. Адже постійні екологічні проблеми та нездорове харчування призводить до захворювання як печінки, так і всього організму вцілому. Печінка виконує не тільки жовчоутворюючу, але і метаболічну функцію. Тому вивчення її будови має дуже велике значення. Наприклад, жовчоутворююча функція може бути порушена в патологічних умовах на протязі досить тривалого часу (тижні, місяці), і при цьому не спостерігається загрозливих життю явищ (хоча, в кінці кінців, зупинка даної функції приводить до смерті). Розлад жеметаболічної функції швидше веде до розвитку життєвонебезпечних порушень, а повне її відключення вже через декілька годин чи днів приводить до смерті. Так, собака, у якої перев’язаний загальний жовчний потік, і жовч не поступає в травний канал, продовжує жити на протязі декількох місяців, тоді як повне видалення печінки вже через декілька годин обумовлює смерть при явищах тяжкої інтоксткації. Із цьго прикладу видно, що печінка має велике значення для житьтєдіяльності людини, тому в науці їй приділяється неабияке значення.

І. Будова печінки.

1.1. Анатомічна будова печінки.

1.1.1. Поверхні печінки.

Розглянемо печінку та її функції як з боку анатомії, так і з боку гістології, фізіології. Печінка (hepar) сама велика з травних залоз. Вона займає верхній відділ черевної порожнини, розташовуючись під діафрагмою, головним чином з правого боку. Залоза має форму, що з одного боку нагадує шляпку великого гриба, чи форму клину; має верхню, випуклу, та нижню злегка увігнуту, поверхню. ЇЇ випуклість немає симетричності тому що найбільшвипуклою та об’ємною її частиною є не центральна, а права задня, яка до переду і ліворуч дещо клиновидно звужується. Розміри печінки з права на ліво складають в середньому 26_см., спереду назад – права частка 20_см., ліва частка – 15_см., а найбільша товщина (права частка) 6_см. Вага печінки досягає в середньому 1500 г. Колір червонобурий, консистенція м’яка.

Розглянемо поверхню білш детально. Взагалі в печінці розрізняють верхню, випуклу, діафрагмальну поверхню (facies diaphragmatica), нижню, місцями вігнуту, внутрішньоносну поверхню (facies visceralis), гострий нижній край (margo inferior hepatis), відокремлюючий спереду верхні і нижні поверхні, злегка випуклу задню частину (pars posterior), діафрагмальної поверхні. На передньому краю печінки є вирізка круглої зв’язки (incisura ligamenti teretis), та праворуч розташована вирізка жовчного міхура (incisura vesicae felleae).

Верхня, діафрагмальна поверхня печінки випукла і відповідає за формою куполу діафрагми. Від діафрагмальної поверхні печінки доверху, до діафрагми, йде сагітально розташована черевна серповидна зв’язка (lig. falciforme) вона йде від переднього краю печінки назад на протязі приблизно 2/3 ширини печінки, ззаду листки зв’язки росходяться праворуч та ліворуч, переходячи в вінцеву зв’язку (lig. coronarium hepatis). Серповидна зв’язка ділить печінку відповідно верхньої її поверхні на дві частини – праву частку (lobus dexter) більшу та, що має найбільшу товщину і ліву частку (lobus sinister) –меншу. Права частка розташована під правим куполом діафрагми, ліва – під лівим. На верхній поверхні лівої частки видно невелике серцеве вдавлення (inpressio cardiaca) відповідне розташування серця над діафрагмою. На діафрагмальній поверхні печінки розрізняють верхню частину (pars superior) повернену до діафрагми передню частину (pars anterior), повернену до переду, до реберної частини діафрагми, і до передньої стінки живота в області очеревини, праву частину (pars dextra), направлену праворуч до бічної черевної стінки і задню частину (pars posterior), повернену в бік спини.

Нижня, внутрішньоостна поверхня печінки, має нерівну плоску злегка увігнуту поверхню, відповідно конфігурації нижчележачих органів. На нижній поверхні розташовуються три борозни. Дві борозни мають сагітальне направлення і тягнуться по нижній