поверхні печінки, майже паралельно одна одній, від переднього до заднього його краю; приблизно посередині цієї відстані їх з’єднує у вигляді перекладини третя поперечна борозна. Ліва борозна складається з двох відділів: передньго, що розташовуються до рівня поперечної борозни та заднього ззаду від поперечного Передній більш глибокий відділ щілина круглої звязки (fissura ligamenti teretis) починається на передньому краю печінки від вирізки круглої зв’язки; вній залягає кругла зв’язка печінки (lig. teres hepatis), що йде зпереду і знизу від пупка. Задній відділ лівої борозни – щілина венозної зв’язки (fissura ligamenti venosi), вона тягнеться від поперечної борозни назад до лівої печінкової вени. Ліва борозна за своїм розташуванням на нижній поверхні відповідає ліннії пррикрінлення серповидної зв’язки на верхній поверхні печінки і таким чином служить тут межею лівої і правої часток печінки. Разом з тим кругла зв’язка печінки закладена в нижньому краї серповидної зв’язки, на вільному передньому її кінці.
Права борозна представляє поздовжньо розташовану яму та називається ямою жовчного міхура (fossa vesicae felleae). Вона менш глибока, ніж борозна круглої зв’язки, але більш широка і являє відбиток розташованого в ній жовчного міхура (vesica felleae), ямка тягнеться назад до поперечної борозни; продовженням її ззаду від поперечної борозни служить борозна нижньої порожнистої вени (sulcus venae cavae).
Поперечна борозна представляє ворота печінки (porta hepatis), де залягають власне печінкова артерія (arteria hepatica propria), печінковий протік (duktus hepaticus) та воротна вена (vena portae). Як артерія, так і вена діляться на основні гілки, праву та ліву, вже в воротах печінки.
1.1.2. Частки печінки.
Описані вище борозни ділять нижню поверхню печінки на чотири частки. Ліва борозна відокремлює праворуч нижню поверхню лівої частки печінки, права борозна відокремлює зліва нижню поверхню правої частки. Між правою та лівою борозною на нижній поверхні печінки розташований середній відділ, який ділиться поперечною борозною на передню та задню ділянки. Передня ділянка представлявє квадратну частку печінки (lobus quadratus hepatis), задня – хвостату частку печінки (lobus caudatus hepatis)/
Нижня поверхня правої частки печінки несе на собі ближче до переднього краю вдавлення обідкової кишки (inpressio colica) позаду, до самого заднього краю знаходиться: правіше_обширне заглиблення від прилягаючої тут правої нирки, ниркове вдавлення (impressio renalis) лівіше_примикаюче до правої борозни заглиблення верхньої частини дванадцятипалої кишки, дванадцятипалокишкове вдавлення (impressio duodenales) ще більш позаду, лівіше ниркового вдавлення знаходиться вдавлення правого наднирника, надниркове вдавлення (impressio suprarenalis).
Квадратна частка печінки (lobus quadratus hepatis), відокремлена праворуч ямою жовчного міхура, ліворуч – борозною круглої зв’язки, попереду, нижнім краєм, позаду_воротами печінки. На середині ширини квадратної частки є заглиблення у вигляді широкого поперечного жолобка –відбиток верхньої частини дванадцятипалої кишки, дванадцятипалокишкове вдавлення, що продовжується сюди з правої частки печінки.
Хвостата частка печінки (lobus caudatus hepatis) розташована ззаду від воріт печінки, відокремлена зпереду поперечною борозною воріт печінки, праворуч_борозною нижньої порожнистої вени (sulcus ligamenti venosi), ліворуч_щілиною венозної зв’язки та ззаду задньою поверхнею печінки. На передній ділянці хвостатої частки ліворуч розташований невеликий виступ, сосцевидний відросток (processus paillaris), що підходить ззаду до лівої ділянки воріт печінки; праворуч хвостата частка утворює хвостатий відросток (processus caudatus), який направляється праворуч, утворює місток між заднім кінцем ямки жовчного міхура і переднім кінцем борозни нижньої порожнистої вени і переходить в праву частку печінки.
Ліва частка печінки (lobus sinister hepatis). На нижній поверхні.ближче до переднього краю..ліва частка утворює на своїй поверхні випуклість, сальниковий бугор (tuber omentale), який повернутий до малого сальника (omentum minus). На задньому краю лівої частки, близько до щілини венозної зв’язки, знаходиться вдавлення від прилягаючої сюди черевної частини стравоходу, стравохідне вдавлення (impressio esophagea). Лівіше цих утворень, ближче до заду, на нижній поверхні лівої частки є шлункове вдавлення (impressio gastrica).
Задня частина задньої поверхні (pars posterior faciei difragmaticae) представляє досить широку, злегка закруглену, не покриту, очеревиною задню ділянку печінки. Задня частина утворює увігнутість відповідно місцю прилягання до хребта. Центральна їїділянка широка,а по краям,праворуч та ліворуч,вона звужується. Відповідно правій частці на ній є жолобок,в який закладена нижня порожниста вена,борозна нижньої порожнистої вени (sulcus venae cavae).
Ближче до верхнього краю задньої поверхні печінки в речовині її видно три печінкові вени (venae hepaticae), що впадають в нижню порожнисту вену. Края ямки нижньої порожнистої вени з’єднані між собою сполучнотканинною зв’язкою нижньої порожнистої вени (ligamentum venae cavae inferioris). Печінка майже повністю одягнута черевним покривом та може таким чином вважатися органом, розташованим мезоперитонеально. Очеревина покриває її діафрагмальну, внутрішньоостну поверхні і нижній край. Найбільша непокрита очеревиною ділянка розташована на задній поверхні там, де печінка безпосередньо прилягає до задньої стінки живота; вона має ромбовидну форму. Друга ділянка знаходиться в місці розташування жовчного міхура, безпосередньо не покриваючи тканину печінки. Розглянувши більш детально поверхню печінки ми ще раз переконалися у великій складності та багатофункціональності цього органу. Прилягаючи до поверхні печінки інші органи залишили на ній чимало вдавлень та борозен, що дає змогу розпізнати ту чи іншу частину.
1.2. Гістологічна будова печінки.
1.2.1. Значення функцій печінки в гістологічній будові.
Величезний об’єм печінки, а також значна маса крові, яка звичайно знаходиться в печінці (до 0,5 л.) вказує на інтенсивність фізіологічних процесів, що відбуваються в ній..Виконують їх в печінці одноманітні за будовою мілкі тканинні комплекси _печінкові частки, вперше описані Мальпігі в 1666 р. в його відомій праці “De viscerum structura exarcitatio anatomica”, а більш детально описав Кирнанім в 1833 р. Кожна частка