складається з тканинних елементів органу та може розглядатися як елементарна чи мініатюрна печінка. Наприклад, маленька печінка лише відрізняється від величезної печінки слона не стільки особливостями будови часток, скільки їх кількістю. Це говорить про те, що печінкова частка розглядається як елементарна частка печінки. Якщо розглянути печінку зі сторони гістологіі, то вона покрита тонкою міцною сполучнотканинною капсулою, яку часто, за автором, називають глиссоновою. Подібно до інших залоз, печінка складається із паренхіми та строми. Паренхіма представлена епітеліальними клітинами ентодермального походження, які називаються печінковими клітинами, чи гепатоцитами. Строма має мезодермальне походження і складається із сполучної тканини звичайного типу.
При вивчені гістології печінки, мабуть, саме головне –це пам’ятати, що вона не тільки одночасно є і екзокринною і ендокринною залозою, печінка унікальна ще й тим, що в ній не існує “розподілу праці” між клітинами, що виробляють ендокринний та екзокриний секрет. Всі її паренхіматозні клітини (гепатоцити) виробляють обидва вида секреторних продуктів. Таким чином паренхіма повинна бути побудована так, щоб кожен гепатоцит контактував би як з протоком, що відноситься до системи виведення екзокринного секрету (жовчі), так і з кровоносною судиною, в яку він виділяв би свій ендокриний секрет.
1.2.2. “Класична” печінкова частка.
Перш ніж пояснити, яким чином це відбувається, потрібно описати утворення, що має назву класичноі печінкової частки, тому що саме частки побудовані таким чином, що забезпечується вироблення і виведення як екзокриного так і ендокриного секрету. Взагалі описано два типа печінкових часток, але спочатку була описана саме класична печінкова частка, тому саме її мають на увазі, коли використовують термін печінкова частка. У людини частки не відокремлені сполучнотканинними перетинками, тому щоб їх побачити, навіть під мікроскопом, важливо знати декілька орієнтирів. Для цьго розглянемо печінку у свині(додаток 1). Частки печінки свині відокремлені одна від одної сполучнотканинними перетинками,завдяки цьому ми бачимо, що частки печінки мають форму шестикутника. А вмісцях, де сходяться верхівки трьох часток сполучна тканина знаходиться в великій кількості і при уважному вивченні в ній помітні на розрізі гілки ворітної вени, печінкової артерії, жовчного протоку. Це скупчення гілок чотирьох трубчастих систем разом із сполучною тканиною, в котрій всі вони знаходяться, утвоює так звану ворітну зону чи ворітний тракт. Саме такі ворітні зони (портальні зони) є і в печінці людини, і хоча вони не з’єднанні сполучнотканинними перетинками, вони є орієнтирами печінкових часток. З’єднавши портальні зони уявною лінією ми отримаємо межі часток. Крім портальних зон ще одним орієнтиром печінкової частки є центральна вена, якій відповідає вісь багатогранної частки, і по якій кров витікає по чатсткі.
Як вже зазначалося, печінка людини покрита тонкою сполучнотканинною капсулою,яка в своєму складі має колагенові волокна і небагаточисельні фібробласти, капсула в всвою чергу покрита шаром мезотеліальних клітин. В воротах печінки сполучна тканина капсули продовжується,подібно стовбуру дерева, в тканину органу. Всередині печінки це сполучнотканинне дерево галузиться дуже сильно і у всіх напрямках.
Розглянемо більш детально трубчасті утворення в портальних трактах (Додаток 2). Сама найбільша трубочка, яку можна побачити в кожній гілці сполучнотканинного дерева _це гілка ворітної вени. Кровозабезпечення печінки здійснюється артеріями, артеріальна кров приноситься в печінкову тканину гілками печінкової артерії, які теж проходять в портальних трактах. Таким чином, кров із системи ворітної вени і печінкової артерії приноситься із воріт по гілкам сполучнотканинного дерева.
Дві іші трубочки, здійснюють виведення речовин із печінки. Одна з них жовчний протік, що складається із епітеліальних клітин; по ньому екзокринний секрет паренхіматозних клітин виводиться із печінки. Мілкі протоки, що лежать в гілках сполучнотканинного дерева, зливаються один з одним на шляху із печінки і в кінці кінців в “стовбурі№ дерева відкривається в печінковий протік. Четвертий вид трубочок, який є в кожній гілці сполучнотканинного дерева і має дуже тоненьку стінку_це лімфатична судина. Лімфатичні судини в різних гілках теж зливаються в стовбурі дерева і виводять лімфу з печінки. Таким чином, кров від периферії частки йде до центру, де потрапляє в центральну вену. На відміну від ворітної вени і печінкової артерії, які приносять кров в печінку, ситема вен, що відводять кров із неї, не знаходяться в складі сполучнотканинного дерева, більш того по всій печінці дві системи кровоносних судин, відокремлені одна від одної. Тому центральні вени печінки є орієнтиром для встановлення центра частки. За допомогою двох орієнтирів_центральна вена, що в поперечному розрізі має вигляд кола; та портальні тракти, що знаходяться навколо центральної вени, які з’єднавшись уявними лініями і дають нам контурчастки. Визначивши межі частки печінки, ми можемо розглянути їх внутрішню будову (Додаток 3).
При малому збільшенні видно, що клітини паренхіми, гепатоцити, розташовуються неправильними рядками, які галузяться і, направляючись від периферії частки, сходяться до її центральної вени. Між цими неправильними рядами гепатоцитів розташовуються світлі щілеподібні простори, що представляють собою синусоїди (кровоносні капіляри) печінки. Саме, мабуть, складне завдання гістології це відтворити трьохмірну структуру розташування гепатоцитів та синусоїдів. Адже кожен гепатоцит повинен контактувати з канальцем, що відводить продукт його екзокриної секреції до жовчного протоку в портальному тракті, і одночасно цей же гепатоцит повинен торкатися хоча б одного їз синусоїдів_для того, щоб продукт його ендокриної секреції виводився в кровотік.
При великому збільшені (Додаток 4) видно, що клітинна мембрана майже кожного гепатоцита хоча би де небудь, але всеж контактує з чи двома синусоїдами. Почнемо з того, що кожен гепатоцит виділяє свій екзокриний секрет