Ще одна особливість, що між стінками синусоїдів та гепатоцитами, що прилягають до них, існує простір. Електронно мікроскопічними дослідами було встановлено, що такий простір існує, він отримав назву прос тору Діссе. Цей простір в своєму складі має плазму крові, але клітини крові в нормі тут в постнатальному житті не зустрічаються. В цьому просторі є велика кількість мікроворсинок, які вступають із вільних поверхонь гепатоцитів, відокремлюючих простір Діссе.

1.3. Кровообіг в печінці.

Розглянувши детальну внутрішню будову печінки, ми можемо перейти до розгляду кровообігу в печінці, що було б майже не можливим без знання внутрішньої структури органу. Печінка володіє унікальним кровообігом, тому що для неї приноситься як артеріальна так і венозна кров. Венозна кров, будуче ще артеріальною, пройшла через більшу частину шлунково-кишечного тракту, де в капілярах проходило всмоктування продуктів травлення вуглеводів та білків, амінокислоти і багатьох інших речовин. Таким чином, венозна кров від шлунка, кишечника, підшлункової залози та селезінки йде не безпосередньо до серця, а через ворітну вену в печінку. Однак печінка потребує і артеріальної крові, саме ця кров приноситься по печінковій артерії, яка проникає в орган теж в області воріт. Через ворітну вену проходить ѕ всієї поступаючої в печінку крові, тоді як через печінкову артерію --— тільки ј. В мжчасткових просторах як печінкова артерія, як ворітна вена розгалужується на мілкі судини, які утворюють по напрямку до часток та по їх периферії в судину сітку. Між міжчастковими венами артеріями ісують багаточисельні з’єднання, тому більша частина печінкової паренхіми отримає змішану — портальну та артеріальну — кров. Тільки ті печінкові клітини, що розташовані по периферії часток, отримують окремо артеріальну кров.

Крім того, що печінка має потребу як в артеріальній так і венозній крові, для неї ще характерний і повільний ток крові (в порівнянні з іншими органами). Він сповільнений, по-перше, тому, що синусоїди відрізняються великою шириною і неправильністю просвіту, по-друге, тому, що синусоїди предствляють собою уже другуу капілярну сітку на протязі одного судинного щляху від серця (першою сіткою є капіляри на які розпадаються артерії непарних черевних внутрощів і які дають початок портальній вені), за рахунок чого енергія руху, що придаеться серцем крові, дохобить до печінки вже різко послабленою. Ще однією особливістю кровообігу у печінці є наявність в печінкових судинах цієї системи зажимів чи шлюзів, які регулюють рух крові через печінку. Вже в синусоїдах — в місці їх впадання в центральні вени — є сфінктери, які змінюють кровонаповнення синусоїдів, в залежності від характера хімічних субстанцій, що містяться в крові, що проходить крізь печінку. Також у вихаду із печінки в стінках печінкових вен є циркулярні м’язові волокна, що можуть скорочуватися що відтік крові з печінки значно зменшується. Протилежною дією адреналін, що впливає на розслаблення, а тобто, розширює печінкові вени та прискорює відтік крові печінки. Потім вся кров збирається в печінкові вени, що несуть кров із печінки і впадають в нижню порожнисту вену, що проходить по близу. Ця частина кровообігу і має назву кровообігу ворітної вени. Таким чином всі особливості кровообігу дають змогу зрозуміти, як хімічні продукти, що потрапляють в печінку, мають можливість відповідний час тісно взаємодіяти з тканинними елементами цього органу та продукованими ними ферментами в залежності від потреб організму, що регулюються нейро-гуморальним шляхом. Нема сумніву в тому, що печінка в своїй роботі прямо залежить від стану як вегетативної так і центральної нервової системи.

ІІ. Функції печинки.

2.1. Виділення жовчі — екзокринного секрету.

Складна внутрішня будова печінки, і те, що вона одночасно є як екзокринною залозою, обумовили її різноманітність функцій. Однією із самих характерних — є виділення жовчі. Жовч, секрет гепатоцитів, містить жовчні пігменти (білірубін), солі жовчних кислот, білки, холестерини та кристалогідрати тканниної рідини. За добу у людини виділяється від 0,5 до 1 літра жовчі. В день жовч виділяеться більш інтенсивно, під час сну послаблюється. Виділення жовчі підвищується при підсиленні кровозабезпеченні в прямому зв’язку з підвищенням доставки кисню. Впливає на виділення жовчі і прийняття їжі. В період травлення утворення жовчі і виділення її в шлунок посилюється. При відсутності їжі в травному тракті жовч потрапляє в дванадцятипалу кишку тільки в незначній кількості, при тому періодично через кожні 1-2 години. Головними травними збудниками виділення жовчі є продукти травлення білків (м’ясо) та особливо жирів (масло, вершки), вуглеводна їжа навпаки зменшує прито жовчі в кишечник.

Взагалі печінка людини виділяє жовчні пігменти в якості білірубіна. Пігмент білірубін предсавляє собою кінцевий продукт обміну, який підлягає видаленню і утворюється не в гепатоцитах, а в результаті розпаду гемаглобіну в макрофагах селезінки та кісткового мозку та, в меншій мірі, — в купферових клітинах печінкових синусоїдів.

Цей продукт розпаду гемоглобіну, що не містить заліза, потрапляє в кров та поглинається гепатоцитами із плазми в просторі Діссе. Гепатоцити перетворюють його в водорозчину форму зв’язуючи з глюкуроновою кислотою, а потім виділяють в якості компонента жовчі. Солі жовчних кислот на відмінну від жовчних пігментів є корисними для організму речовинами, тому що вони, потрапляючи до кишки, значно полегшують перетравлення жирів. Ці солі подібно холестерину, третьому компоненту жовчі вироблюються гепатоцитами. Існує ще один компонент жовчі. Гормони, що вироблюються корою наднирників та статевими залозами, постійно поглинаються з крові