Основи деонтологічної поведінки медичного працівника

Деонтологія — не лише наука про професійний обов'язок медичних працівників щодо хворого, його родичів та колег по роботі, це ще й комплекс дій, спрямованих на одужання хворого, а також поведінка медичного працівника в конкретній ситуації.

Безумовно, деонтологія не може дати рецептів для різних ситуацій, що виникають у медичній практиці, адже кожен пацієнт — це особистість з певним ставленням до хвороби і медичного персоналу.

Кожен медичний працівник дитячого лікувального за-кладу повинен знати особливості психіки, темпераменту хво-рої дитини із врахуванням її віку, характеру і важкості захворювання, а також фактори, які визначають поведінку дитини.

Лікарняна обстановка справляє негативний вплив на пси-хіку, емоції й поведінку дитини. Діти шкільного віку страж-дають через відсутність у лікарні умов для задоволення їхніх інтересів, духовних запитів, занять улюбленою справою. В умовах стаціонара діти почуваються одинокими серед не-знайомих людей, страждають від нестачі ласки, уваги, тепла материнських рук. Діти не вміють формувати скарги і на окремі симптоми — відчуття болю, вигляд крові та ін. — іноді проявляють бурні емоційні реакції, які не відповідають важкості захворювання: У дітей дошкільного віку відсутнє усвідомлення хвороби в цілому. Навіть при легкому перебігу пневмонії у дітей раннього віку з'являються ознаки драт-ливості, послаблення інтересу до іграшок, порушення сну, зниження апетиту.

Під час хвороби яскраво виявляються недоліки виховання дитини, її егоїзм, нестриманість, вередливість, вимогливість щодо задоволення своїх бажань та примх. Яка причина цього? У хворої дитини в період гострого, а особливо хро-нічного захворювання нерідко послаблюються гальмівні про-цеси в корі великого мозку, з'являється емоційна нестійкість, нестриманість у вчинках, слабкий контроль розуму над почуттями. Тимчасово може обмежуватись здатність до са-мообслуговування. Звичайно, дітям на допомогу приходять медперсонал і батьки, які готові виконати будь-які їхні прохання, а часом і примхи. Хвора дитина починає жити в атмосфері постійної підвищеної турботи. Але надмірна увага, максимальна готовність дорослих виконати будь-яке бажання хворого поступово (а іноді швидко) виробляють у дітей егоїзм і споживацьке ставлення до людей, які опікуються ними.

Отже, необхідно піклуватися не лише про фізіологічні потреби хворої дитини, а й яро здорову морально-психо-логічну обстановку, яка б виключала культивування егоїзму, егоцентризму, розслабленості та зніженості, черствості й озлобленості.

У більшості дітей однією з основних причин негативних емоційних реакцій є почуття страху перед можливим болем і незрозумілими їм медичними маніпуляціями. Звідси прояви різкого негативізму не тільки до лікувальних процедур, але й до спілкування з медичною сестрою, особливо якщо в її руках шприц чи інші медичні інструменти й апарати. В таких випадках необхідно допомогти дитині подолати почуття страху, вмовити її на проведення процедури і виконати останню по можливості без болю. Тут медичний працівник має покладатися на свою професійну майстерність.

Одне з важливих завдань медичного працівника — знаходити контакт з дітьми, особливо у відділеннях, де лікуються діти раннього віку. Турботливе, уважне ставлення до дитини, вміння зрозуміти її — це свого роду мистецтво, в якому професійний рівень поєднується з особистими якостями ме-дичного працівника. В такій роботі необхідні певні знання з дитячої психології. Дуже важливо відволікати увагу дитини від хвороби, захопити її грою — таким важливим елементом життя дитини. При роботі зі старшими дітьми необхідно, крім ігрового компоненту, знайти цікаве заняття для заповнення їхнього дозвілля. Можна зацікавити дітей малюванням, ліп-ленням з пластиліну, вишиванням, колективним та індивідуальним читанням тощо.

У спілкуванні з підлітком контакт знайти легше, якщо спиратися на його самостійність. Неприпустимо обговорю-вати стан його здоров'я при інших хворих, оскільки це може травмувати психіку дитини-підлітка і порушити контакт з нею.

При роботі з пацієнтами похилого і старечого віку медичним працівникам слід враховувати їхні вікові особливості. Психологічною домінантою в даної категорії хворих є наближення смерті, минаюче життя. У зв'язку з втратою близьких, а іноді й неувагою з боку дорослих дітей вони почуваються одинокими. Люди похилого віку особливо чут-ливі до найменших недоліків у роботі медичного персоналу, дуже вразливі, цінують доброту, увагу медичних працівників до себе. Слід пам'ятати, що в цьому віці знижені фізіологічні функції організму, зір, слух, погіршується пам'ять, звужу-ються життєві інтереси. У таких хворих перебіг багатьох захворювань має стертий характер, бувають періоди рапто-вого погіршення стану. Часто мотивація на видужання у них відсутня, хвороба сприймається як невиліковна через вік. Тому працювати з хворими похилого віку іноді дуже складно. Медичний працівник повинен рекомендувати їм більше рухатися, допомагати хворим доглядати за собою, а при потребі своєчасно проводити гігієнічні заходи в ліжку, на-лагодити постійний догляд і спостереження при погіршенні їхнього стану. У ставленні до хворих похилого і старечого віку медичний працівник повинен виявляти підкреслену повагу, підтримувати у них почуття власної гідності, вміти вислухати старшу людину і утвердити в ній позицію на поліпшення стану її здоров я.