Хвороби, що передаються статевим шляхом

П Л А Н

Поняття про СНІД.

Етіологія.

Епідеміологія.

Клініка та діагностика СНІДу.

Лікування СНІДу.

Профілактика.

Сифіліс.

Етіологія і Епідеміологія.

Клінічна картина захворювання.

Лікування і профілактика.

Синдром набутого імунодефіциту – СНІД (синонім ВІЛ інфекція) – інфекційне захворювання, яке спричинюється вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ). Воно характеризується глибоким порушенням клітинного імунітету з приєднанням надалі вторинних інфекцій і злісних новоутворень.

Вірус імунодефіциту було відкрито у 1983 р. у лабораторії Пастера у Франції дослідником Люком Монтаньє і його співробітниками. Вірус імунодефіциту – вірус нового типу, лімфатичний ретровірус, що повільно виявляється.

Що таке вірус взагалі? Це зовнішня форма життя, що складається з однієї нуклеїнової кислоти, яка може існувати, тільки паразитуючи на новій клітині. Як же впливає вірус імунодефіциту на організм? Вірус укорінюється в захисні клітини організму – в білі кров’яні тільця – лімфоцити – точніше у Т-лімфоцити – хелпери (лімфоцити-помічники Т4 і СД4), які є носіями клітинного імунітету. Також вірус укорінюється у лімфоїдні клітини – макрофаги.

Іншими словами, ВІЛ знищує ту зброю, за допомогою якої організм людини протистоїть різним захворюванням. У результаті катастрофічно (на 90%) знищується активність Т-лімфоцитів – кілерів (вбивць), що відіграють важливу роль в активізації і становленні специфічності антитіл. Це створює пролом в імунітеті, який у здорової людини є гармонійно скоординованою системою, налагодженою у процесі тривалої біологічної еволюції.

Таким чином головною у розвитку СНІДу є поразка Т-хелперів, які служать основною ланкою клітинної, гуморальної та імунної відповіді.

Потрапляючи в кров, хвороба розвивається повільно. Інкубаційний (прихований, безсимптомний) період рідко буває короткий – до 1 року – 3-5% заражених до 5 років – у 5-20% У решти інфікованих він може розтягнутися на триваліший термін (максимум до 30 років). Інфекцію можна виявити тіольки за допомогою спеціальних методів дослідження.

Джерела інфекції і шляхи передачі ВІЛ.

ВІЛ-інфекція антропоноз; єдиним джерелом збудника є хвора людина або віруносний ВІЛ. З огляду на те, що рівні нагромадження ВІЛ у різних тканинах і середовищах організму вирізняють у широких межах, розрізняють 4 основні епідеміологічні групи:

Середовища, які з постійною здатністю переносити ВІЛ (сперма, вагінальний секрет, грудне молоко);

Середовища, які мають ймовірну здатність переносити ВІЛ (ліквор, плевральна рідина, слина);

Лабораторні зразки, які містять концентрати ВІЛ;

Середовища, через які ВІЛ не переноситься (сльози, під).

Трансмісія ВІЛ-інфекції відбувається:

Статевий

а) гомосексуальний;

б) гетеро сексуальний.

Інокуляція крові.

а) переливання крові і препаратів крові;

б) використання спільного шприца;

в) проколи голками, поранення інструментами, які були забруднені кров’ю інфікованих пацієнтів;

г) трансплантація органів;

штучне запліднення.

Перенатальний або вертикальний.

а) перенатальний – через планцету від матері до дитини;

б) інтранатальний – під час пологів;

в) постнатальний – при годуванні грудним молоком.

Є шляхи, які не мають достовірного підтвердження передачі ВІЛ. Близькі особисті контакти:

а) нестатеві побутові контакти;

б) догляд за хворими чи надання їм невідкладної допомоги.

Розрізняють 4 основні шляхи передачі ВІЛ-інфекції:

Статевий.

Парантеральний.

Трансплацентарний.

Професійний.

Статевий шлях є найчастішим способом ВІЛ-інфікування. Вірус передається від інфікованої людини іі сексуальному партнеру (від чоловіка – чоловіку, від чоловіка – жінці, від жінки – чоловіку).

Слизові оболонки гені талій і прямої кишки є вхідними воротами для вірусу. Звідси вірус ВІЛ розповсюджується лімфогенним шляхом і потім потрапляє у кров і тканини.

У більшості випадків для передачі ВІЛ необхідна участь двох осіб: при статевих стосунках чи при спільному користуванні шприцом.

Ризик ВІЛ-інфікування підвищується при позашлюбних статевих стосунках, особливо – з повіями.

Парантеральний шлях зараження трапляється при недотриманні санітарних умов проведення ін’єкцій.

Професійний шлях – зараження медичних працівників, коли кров ВІЛ-інфікованого потрапляє на ушкоджену шкіру чи слизові.

Прихований інкубаційний період триває 1 місяць чи 10 років. У 30% хворих через 2-4 тижні спостерігається гарячка, ангіна, збільшення шийних лімфатичних вузлів, печінки, селезінки, які минають через 7-10 днів. Далі хвороба переходить у латентний період.

Надалі розвивається так званий пре СНІД, , може тривати 106 місяців чи кілька років. У цей час з’являється багато симптомів: гарячка за нез’ясованих причин, періодичний пронос, втрата маси тіла більше 10%.

Останній період – це власне СНІД. Ураження нервової системи, послаблення пам’яті, тривалі проноси. Розвиваються злоякісні процеси у вигляді лімфом, відбувається ураження шкіри і слизових.

У діагностиці СНІДу враховують:

Епідеміологічний анамнез (наркоманія, проституція, внутрівенні маніпуляції);

Наявність тривалого збільшення периферичних лімфовузлів втрата маси тіла);

Виявлення у крові антитіл до вірусу СНІДу шляхом імунодефіцитного аналізу.

На цей час немає ліків, які б вилікували хворих. Але використовують препарати, які гальмують розвиток хвороби і продовжують тривалість життя. Нині ефективним препаратом є Криксиван – хворим призначається потрібна терапія на його основі.

Застосовують також імуностимулятори, симптоматичне лікування.

Профілактичні заходи:

Широка самоосвітня робота.

Уникання дошлюбних і позашлюбних статевих зв’язків.

Використання презервативів.

Профілактика наркоманії.

Правильна стерилізація медичних інструментів.

Використання медперсоналом засобів індивідуального захисту.

Ретельний контроль донорської крові.

Сифіліс.

Сифіліс (syphilis) – інфекційне венеричне захворювання, що передається, переважно статевим шляхом.

Етіологія. Збудником хвороби є мікроорганізм бліда трепонема (treponema pallidum). Вона має вигляд тоненької блідої, хвилястої нитки, що здатна до коливальних рухів; розмножується при температурі 37 оС; чутлива до зовнішніх впливів; миттєво гине при кип’ятінні, висиханні, під впливом дезінфекційних розчинів, а також 90% спирті.

Джерелом зараження є хвора людина.

Шляхи зараження:

статевий (основний);

при статевих збоченнях (орально-генітальні);

побутовий ( при поцілунках, коли на слизовій оболонці є сифілітична висипка з вологою поверхнею, де є багато збудників);

професійний (під час обстеження хворих на сифіліс);

трансплацентарний (коли вагітна хвора на сифіліс);

трансфузійний (при переливанні крові);

Клініка. Інкубаційний період триває в середньому 3-4 тижні. Після закінчення цього періоду тільки на місці заглиблення цього збудника з’являються перші прояви. Це так званий твердий шанкр – поверхневий дефект шкіри чи слизової оболонки (ерозія), рідше глибокий (виразка).