На підставі даних літератури і дослідження електронно-мікроскопічної будови ЮГК і концентрації реніну в нирках і плазмі J. Szabo, J. Devenyi (1972) прийшли до висновку про наявність двох типів гіперфункції цих клітин. При першому з них, гіпергранулярному, ренін депонується в гранулах, юкстагломерулярний індекс зростає, а концентрація реніну в плазмі незначно збільшується. При другому, агранулярному, типі гіперфункції синтез реніну і його виділення відбуваються синхронно, вміст його в плазмі підвищується, а юкстагломерулярний індекс при цьому мало змінюється. Саме цим К.А. Зуфаров (1975) пояснює різке зменшення числа секреторних гранул в епітеліоідних клітинах після крововтрати на тлі активації їхніх біосинтетичних структур, яка виражається в збільшенні кількості і розширенні порожнин шорсткої ендоплазматичної сітки, особливо поблизу ПМ, що може свідчити про скорочення етапів виділення секрету з клітини шляхом зворотного піноцитозу. Кількість гранул в епітеліоідних клітинах не завжди корелює з рівнем реніну в плазмі. Так, після адреналектомії спостерігається дегрануляція в цих клітинах, а концентрація реніну збільшується (К.Peter і співавт., 1973). У світлі цих даних очевидно, що при оцінці стану юкстагломерулярного комплексу необхідно враховувати не тільки юкстагломерулярний індекс, але і типи гіперфункції епітеліоідних клітин, ультраструктурний стан їх органел, де відбувається синтез реніну, а також поєднувати ці дослідження з визначенням вмісту реніну в плазмі.

1.2 Юкставаскулярні клітини.

Між приносними і виносними артеріолами і щільною плямою дистального канальця нефрону в області судинного полюса клубочка визначається група епітеліальних клітин, ув'язнена в тонкопетлясту сітку мембран («полюсна подушка»). Таке розташування клітин в мереживі мембран, які переходять на артеріоли і дистальний каналець, дало підставу назвати їхні клітини «lacis» (Ch. Oberling, P. Y. Hatt, 1960). Припущення про їхню приналежність до псевдомейсснеровских клітин не підтвердилося. Більшість дослідників дотримуються думки, що за допомогою оточуючих мембран ці клітини виконують функцію зв'язку macula densa з ЮГК по передачі інформації і концентрації натрія в рідині дистального канальця. При її зниженні або підвищенні секреція реніну посилюється (К. Thurau, 1973). Другим механізмом, що активує ЮГК, служить зміна пульсового тиску крові в приносній клубочковій артеріолі, до якого вони чутливі.

Розрізняють 2 типи юкставаскулярних клітин. Клітини 1-го типу мають невизначену форму. Їхня цитоплазма, що відділяє гіллясті відростки, оточує овальні ядра. Контури цих клітин нерівні, мілкогранулярний хроматин локалізується переважно в каріолеми. Шорстка ендоплазматична сітка містить групи невеликих мітохондрій з щільним матриксом. Комплекс Гольджі розвинутий слабо, представлений перінуклеарними вакуолями і везикулами.

Клітини 2-го типу характеризуються більш правильною формою. Ядра їхньої овальної або майже круглої форми, світлі. Хроматин розподілений в них дифузно. Органели цитоплазми розташовуються в перікаріоне і стоншеної її частини. Мітохондрії овальної форми з щільним матриксом і поперечно розташованими гребенями. Цитоплазматична сітка представлена невеликими трубочками і канальцями, утвореними елементарними мембранами з прикріпленими до них рибосомами. Останні розташовуються також вільно, утворюючи полісомальні розетки.

Комплекс Гольджі займає навколоядерне положення, складається з сплощених цистерн, крупних вакуолей і дрібних пухирців. Обидва типи юкставаскулярних клітин містять філаментозні структури і щільні тельця. Специфічні гранули в цих клетинах в нормі не знайдені (Е. П. Мельман, Л. Е. Ковальчук, 1980). Наявність в них добре розвинутих біосинтетичних органелл дає підставу вважати юкставаскулярні клітини (особливо 2-го типу) резервними в продукції реніну. К. А. Зуфаров і співавтори (1974); Ch. Oberling, P. Y. Hatt (1960); H. Latta. B. Maunsbach (1962) вважають, що в певних умовах (наприклад, після адреналектомії) ці клітини набувають реніноподібну активність.

Вважається встановленим, що юкставаскулярні клітини за допомогою оточуючих їх цитолемм передають інформацію від одних компонентів юкстагломерулярного комплексу до інших, виконуючи, по своєму положенню, функцію зв'язку в цій системі. Зв'язок здійснюється по міжклітинних проміжках, заповнених гліко-протеїнами, які служать як би транспортними рейками для переміщення речовин (L. Gossel, 1971).

1.3 Щ і л ь н а п л я м а.

Macula densa - третій компонент юкстагломерулярного комплексу. Він представлений групою епітеліальних клітин (юкстагломерулярний острівець) в тому сегменті дистального канальця нефрону, який вступає в тангенціальний контакт з афферентною артеріолою перед її вступом до клубочка ниркового тільця. Ці клітини, на відміну від інших кубічних нефроцитів кола канальця, більш вузькі, високі і щільно прилягають один до одного. Звичайно вони розташовані на БМ не в ряд, а між звичайними нефроцитами. Їхні витягнуті блідо забарвлені ядра орієнтовані апикально, містять добре диференційовані ядерця. Цитоплазматична сітка представлена нечисленними профілями з прикріпленими рибосомальними гранулами. Мітохондрії з світлим матриксом, невеликих розмірів з рідкими гребінцями. Комплекс Гольджі локалізований в базальній частині клітини, прилеглої до ЮГК, рідше - по колу ядра. На відміну від інших нефроцитів дистального канальця, де є глибокі і впорядковані впячування у вигляді складно контурованого «базального лабіринту» (О. Bucher, E. Reale, 1962), в