Структурна організація стіни перитубулярних капілярів в основному відповідає таковій клубочкових капілярів. Їх БМ звернена до вузького перитубулярного інтерстиціального простору (мал. 63). Просвіти численних перитубулярних капілярів мають полігональну або витягнуту форму, залежно від рівня проведення через нирку розрізу і локального взаєморозташування суміжних канальців.

В перитубулярному капілярі умовно виділяють ядровміщуючу частину, область перікаріону і стоншений периферичний відділ. Ядро має овоідну форму з нерівними рельєфами каріотеки внаслідок інвагинацій, що чередуються в ній. Глибки хроматину розсіяні в каріоплазмі і концентруються у внутрішньої ядерної мембрани. Перінуклеарний простір вузький. В навколоядерній частині ендотеліоцитів розташовується основна частина органелл (елементи зернистої цитоплазматичної сітки, комплекс Гольджі, мітохондрії, рибо- і полісоми, плазмолеммальні везикули), число яких невелике.

Периферичний відділ ендотеліальної клітини різко стоншений, представлений окремими різної довжини короткими, сплощеними і дещо більш виступаючими в просвіт ділянками цитоплазми. Вони розділені численними фенестрами з діафрагмами, які є специфічною приналежністю перитубулярних капілярів і забезпечують в якості молекулярного фільтра значну за об'ємом реабсорбцію з канальців і інтерстиціального простору натрія і води. Кількість цих фенестр, особливо у венозній частині капілярів, в 5-6 раз більше, ніж в гломерулярних капілярах, але пори тут відсутні. В механізмі трансендотеліального перенесення беруть участь також обмежені ПМ короткі циліндричні „канали”, які розташовані в стоншеній цитоплазмі (Я. Л. Караганов, 1974).

Зони інтерцелюлярних контактів представлені примикаючими краями ПМ сусідніх клітин ендотеліоцитів або злегка накладаються один на одного. Вузькі щілини фільтрацій заповнені пластівковидним матеріалом, що відносяться до гліколемме. БМ описуваних капілярів має звичайну будову. Вона відокремлена від сечових канальців вузькою щілиною, шириною 40-50 нм, заповненою основною речовиною сполучної тканини.

Під терміном „інтерстиціальний простір” (інтерстиції) мають на увазі неклітинний компонент сполучної тканини, який багатий вуглеводвміщуючими біополімерами і шляхом БМ відмежований від клітин інших тканин. Сітка колагенових і еластичних волокон в інтерстиції утворює осередки різної форми і величини. Вони заповнені гелеподобною основною речовиною – міжклітинним матриксом, що складається з білків, глікозаміногліканів, неорганічних сполук і води. Осередки формують тканинні „канали”, струм рідини в яких слідує по такому найкоротшому шляху: фенестри ендотеліоцитів артеріальних сегментів капілярів - тканинні „канали” - фенестри ендотеліоцитів венозної ланки капілярів (У. В. Серов, А. В. Шехтер, 1981; У. В. Купріянов і співавт., 1983; J. Casley-Smith, 1976).

В корковій речовині відстань інтерстиціального простору між звитими канальцями і капілярами складає 150-200 нм, в мозковій речовині вона ширше і може досягати 7 мкм. В перитубулярному інтерстиції серед аморфної проміжної речовини сполучної тканини є менше клітинних елементів фібробластичної популяції, зустрічаються клітини з великою кількістю фагоцитарних вакуолей і лізосом, вірогідно, гістиоцітарного типу і тонкі волокна ретикулінів (І. А. Червова, 1977; М. С. Gubler, С. Naizot, 1980). Інтерстіциальна тканина має безпосереднє відношення до структурних компонентів, що здійснюють багаточисельні функції нирок, в основі яких лежать процеси ультрафільтрації рідини в нирковних клубочках, реабсорбції і секреції речовин нирковими канальцями.

В інтерстиції між прямими канальцями нирки є популяція ІК, цитоплазма яких містить ліпідні осміофільні включення, які мають відношення до реномедуллярних простагландин (див. розділ „Організація ендокринного апарату нирки”).

В мозковій речовині нирки перитубулярні капіляри мають пряме відношення до периферичних галужень істинних і помилкових прямих артеріол. Венозні перитубулярні капіляри, на відміну від артеріальних, характеризуються наявністю в ендотелії фенестр. Острівці стоншеної цитоплазми, розташовані на БМ у вигляді чоток, мають довжину 35-70 нм, між ними невеликі відстані. Пори тут, як і в коркових перитубулярних капілярах, відсутні (J. В. Longley і співавт., 1960).

Мозкова речовина нирки, яка представлена пірамідами, кровопостачається справжніми і несправжніми прямими артеріолами. В. 3. Голубев (1894) вперше дав анатомічно достовірний опис прямих артерій пірамід, які відходять від дугових або міждолькових артерій (Е. П. Мельман, Б. В. Шутка, 1983). На відміну від цих справжніх прямих артеріол, arteriolae rectae verae, з боку основи піраміди в неї вступають також несправжні прямі артеріоли, arteriolae rectae spuriae, які відділяються від виносних артеріол юкстамедулярних клубочків. Розташовуючись пучками, ті і інші артеріоли занурюються в піраміди, віддають тут більш тонкі галуження аж до капілярів і слідують у напрямку сосочку прямолінійно або злегка звиваючись по ходу прямих сечових канальців і збірних трубок. Прямі венули, venulae rectae pyramidum, формуються з капілярної сітки, супроводжують в подвоєному числі відповідні артеріоли і впадають в дугові або міждолькові вени (мал. 64).

Структурну організацію кровоносних судин мозкової речовини ссавців, переважно щурів, вивчали багато дослідників (W. Kriz, H. Koepsell, 1974; R. Beeuwkes, J. К. Bouventre, 1975; M. M. Schwartz і співавт., 1976; А. М. Speller, D. В. Moffat, 1977). Не розмежовувавши прямі артеріоли на справжні і несправжні, ці автори уточнювали хід і розподіл в щурів еферентних артеріол юкстамедулярних клубочків. Вони описали топографію цих елементів в різних відділах піраміди і особливості освіченої ними капілярної сітки в різних тварин. Показано, що vasa recta проходять в певному порядку разом з низхідними і висхідними відділами петель нефрону в інтерстиціальній тканині, формуючи противоточну поворотну розмножувальну систему, в сечових канальцях якої відбувається осмотичне концентрування сечі. В середній оболонці еферентних артеріол знайдено 2-4 шара гладких м'язових клітин, які у внутрішній частині піраміди замінюються перицитами. Ці судини супроводжуються адренергічними нервовими волокнами і можуть активно регулювати і шунтувати кровотік (J. Newstead, J. Munkacsi, 1969; H. J. Dietrich,