“Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини”

Зміст

Вступ

Першу у світі трансплантацію нирки було зроблено 3 квітня 1933 року на Україні, в Харкові, професором Ю.Вороним. З того часу минуло всього 70 років, а трансплантація набула широкого розвитку. Проте етичні і моральні критерії лікарської діяльності змінилися. Медицина із милосердної стала комерційною.

Саме тому у чинний Кримінальний Кодекс України була введена цілком нова стаття, положення якої передбачають кримінальну відповідальність за порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини.

Згідно із ст. 27 Конституції України кожна людина має невід’ємне право на життя. А також кожен має право захищати своє життя і здоров’я, життя і здоров’я інших людей від протиправних посягань. Саме ці невід’ємні права людини закладені в основу заборони проводити трансплантацію з порушенням вимог закону.

Взагалі, трансплантація – це спеціальних метод лікування, що полягає у пересадці реципієнту (особі, для лікування якої застосовується трансплантація) органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини донора. Трансплантація пов’язана з правом, в принципі, з самого її впровадження у медичну практику. Правові проблеми трансплантації не лише багато чисельні, але вони і диференціюються залежно від виду трансплантації. Для юриспруденції найбільш важливе значення має особа донора трансплантата (органу чи тканини, який береться для трансплантації). Донором може бути тварина або людина. Ксенотрансплантації, при здійсненні яких донором виступає тварина, належна до числа рідкісних. Тут на перше місце висуваються етичні проблеми, пов’язані з донором.

Якщо трансплантат береться від людини для гомотрансплантації, при здійсненні якої донор є одночасно реципієнтом, правових проблем зі сторони донора теж практично не виникає. Отже, зі всього обсягу операцій по трансплантації найбільш проблематичними є операції з пересадки трансплантата, взятого від однієї особи іншій. В таких випадках існує значна розбіжність між трансплантаціями ex vivo, при яких трансплантат береться з тіла живого донора, і трансплантаціями ex mortuo, коли використовується трансплантат від мертвого.

Терміни, які використані у роботі

Трансплантація – спеціальних метод лікування, що полягає у пересадці реципієнту органа або іншого анатомічного матеріалу, взятих у людини чи у тварини.

Анатомічні матеріали – органи, тканини, анатомічні утворення, клітини людини або тварини.

Гомотрансплантати – анатомічні матеріали людини, призначені для трансплантації.

Донор – особа, у якої за життя або після її смерті взято анатомічні матеріали для трансплантації.

Реципієнт – особа, для лікування якої застосовується трансплантація.

Трансплантація ex mortuo – пересадка органу чи тканини, взятих у донора – труна.

Трансплантація ex vivo – пересадка органу чи тканини, взятих у живого донора.

Розділ І. Кримінального-правова характеристика умов здійснення трансплантації

1.1 Межі допустимості трансплантації

У будь-якому суспільстві наука повинна служити інтересам всіх людей. Розвиток медицини не повинен загрожувати суспільству. Моральні принципи і організація охорони здоров’я у державі самі по собі не виключають можливості окремих зловживань. Щоб їх виключити, повинні бути створена міцна правова завіса. Розвиток медицини на сучасному стані висуває перед юридичною наукою питання, пов’язані з правовим регулюванням нових відносин, які виникають між донором і реципієнтом, хворим такого роду і лікарем.

Лікування трансплантацією принципово відрізняється від всіх інших методів лікування, оскільки потребує донора. Тому необхідною є детальна правова регламентація лікування трансплантацією! Хто, де і за яких умов може здійснювати такі операції і т.д.

В той же час зустрічається і недооцінка правового регулювання трансплантації. Деякі які дослідники вважають, що потрібно покладатися на сумління лікаря, так як ніякі юридичні закони не можуть й замінити. Не погодитися з цим важко, юридичне регулювання і сумління лікаря зовсім не конкурують. Лікар – найдобросовісніший і з найвищою кваліфікацією – повинен знати, що він має право робити і де його права закінчуються, повинен знати коло своїх обов’язків і наслідки їх невиконання. Закон полегшить роботу лікаря і захистить його благородну працю від докорів і нарікань, неминучих при лікуванні.

Не можна, врешті решт, не враховувати і того, що зустрічаються лікарі, які недобросовісно відносяться до своїх обов’язків. Практиці такі випадки відомі. Для них закон буде відомим стримуючим фактором і виступатиме в якості погрози відповідальності у справі профілактики правопорушень.

Вирішення правових питань пересадки органів може здаватися передчасним, так як такі пересадки або залишаються експериментальними, або лише вийшли із цієї стадії і ще не накопичений досвід, який би міг бути використаний при конструюванні правових норм.

Так чи інакше, але пересадки органів, у тому числі і від живого донора, здійснюються. Нерозповсюдженість тих чи інших відносин сама по собі н виключає необхідності їх правової регламентації. Випадки регламентації рідкісних у практиці відносин в законодавстві не виняток.

Правовій регламентації підлягають, насамперед, наступні питання:

а) умови правомірності трансплантації від живого донора: хто ним може бути; яким вимогам повинен відповідати; межі значимості його згоди на роль донора та ін;

б) право взяття органа чи тканини від трупа: залежність можливості взяття трансплантата від причин смерті; значення згоди чи незгоди родичів не використання органів або тканин померлого; значення прижиттєвої згоди чи незгоди на роль донора у випадку смерті та ін;

в) порядок прийняття та оформлення медичного висновку на здійснення трансплантації: оформлення згоди чи незгоди реципієнта на операцію; оцінка і оформлення згоди живого донора надати трансплантат; порядок констатації моменту смерті донора і т.д.;

г) чи допускається винагорода за трансплантат.

Що стосується відсутності досвіду, який міг би бути використаний при конструюванні норм, що регулюють трансплантацію. То можливі з цієї причини недоліки після