Українське законодавство передбачає дотримання умови про придатність донора при вирішенні питання про допустимість трансплантації. Згідно із Законом трансплантація допускається, якщо консиліум лікарів відповідного закладу охорони здоров’я чи наукової установи дає висновок після всебічного медичного обстеження живого донора про можливість взяття гомотрансплантата у нього за умови, що завдана здоров’я донора шкода буде меншою, ніж небезпека для життя, що загрожує реципієнту. Не опускається взяття гомотрансплантатів у живих осіб, які мають захворювання, що можуть передатися реципієнту або зашкодити його здоров’ю.

Інтерпретуючи цю норму, можна отримати визначення придатності донора за станом здоров’я, оскільки вдалою операцією реципієнта прийнято вважати лише при взятті здорового трансплантата.

В Закону України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині слід було б передбачити більш широку регламентацію питання про придатність за станом здоров’я донора ex mortuo. Не зайвою була б норма, згідно з якою заборонялося б взяття органів від трупів, стосовно яких є підозра, що причиною їх смерті дула інфекційна хвороба. Адже не володіючи відомостями про попередній загальний стан здоров’я мертвого донора, важко передбачити результати проведеної трансплантації шляхом використання його органів чи тканин. Як приклад можна привести випадок, що стався в Росії. У Свердловській області клінічній лікарні №1 була здійснена чергова операція по трансплантації нирки. Пацієнт на протязі довгого часу чув повністю залежний від апарата штучної нирки. До того ж справи були наскільки погані, що, коли, нарешті, з’явився донорський орган, лікарі не стали чекати письмового документа, що підтвердили б задовільний стан здоров’я донора, а задовольнились телефонною розмовою і негайно приступили до операції. Коли вона була завершена, надійшли і результати аналізів: донор виявився ВІЛ – інфікованим.

В результаті хірург, що проводив операцію, був понижений у посаді, а комісія призупинила дію ліцензії лікарні на трансплантацію органів і тканин на 3 місяці. [55]

Отже, детальна правова регламентація унеможливила б виникнення подібних ситуацій у медичній практиці чи хоча б встановила міру відповідальності винних яка б відігравала роль загальної превенції.

1.4 Правові умови взяття органів у мертвого донора

взяття трансплантата ex mortuo передбачає дотримання правових умов, які можна розділити на 2 групи:

визначення моменту настання смерті;

інші умови (оформлення протоколу про встановлення моменту смерті та ін.).

умирання людини проходить кілька етапів від агонії до абсолютної біологічної смерті. Юриспруденція не дотримується медичних критеріїв, а створює для своїх потреб юридичну фікцію, яка ототожнює смерть з моментом. Але у випадку трансплантації момент настання смерті має важливе значення. Право поставлене перед делікатною проблемою. якщо колись суб’єктивізм лікаря приводив до “лікування”, яке продовжувалося вже після реального настання смерті, по в сучасних умовах він може викликати передчасне визнання моменту смерті мозку через бажання допомогти реципієнту. Таким чином виникає необхідність визначити правові гарантії взяття трансплантата із організму ex mortuo.

Юрист не може ставити перед собою завдання детального розгляду цих питань, які повністю відносяться до сфери медицини. Момент смерті і момент ,з настанням якого можна брати від трупа органи чи тканини, повинні бути визначені медиками. Проте ці моменти повинні бути детально зафіксовані в законі.

Стаття 15 ЗУ “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” вказує: людина вважається померлою з моменту, коли встановлена смерть її мозку. Смерть мозку означає повну і незворотну втрату всіх його функцій.

Діагностичні критерії смерті мозку визначені Інструкцією щодо констатації смерті людини на підставі смерті мозку, затвердженою Наказом Міністерства охорони здоров’я 25.09.2000 року.

В Інструкції зазначено, що рішучим для констатації смерті мозку є поєднання факту припинення функцій всього головного мозку з доказом незворотності цього припинення [11].

Правовою гарантією точного визначення моменту смерті потенційного визначення моменту смерті потенційного донора є створення консиліуму лікарів, що має визначений склад. склад консиліуму лікарів у Законі про трансплантацію не визначений, проте у вищевказаній Інструкції зазначено, що діагноз смерті мозку встановлюється консиліумом лікарів, що має в складі анестезіолога з досвідом роботи у відділенні інтенсивної терапії не менше ніж 5 років. Для проведення спеціальних досліджень до складу консиліуму входять інші фахівці з досвідом роби за фахом не менше ніж 5 років, у тому й числі запрошені з інших закладів на консультативній основі. Затвердження складу консиліуму проводить завідуючим відділенням інтенсивної терапії, де перебуває хворий, а за його відсутності – відповідальним черговим лікарем закладу.

Важливою перешкодою для створення кримінальних ситуацій є вимога, яка говорить, що до складу консиліуму не можуть входити фахівці, що беруть участь у взятті та трансплантації органів. Тобто момент настання смерті потенційного донора повинні констатувати лікарі, які не мають ніякого відношення до трансплантації і, відповідно, не зацікавлені у прискоренні смерті хворого.

Впровадження цих правових гарантій точного визначення моменту смерті донора повинно усунути будь-які двозначності і помилки.

Правове регулювання взяття органів ex mortuo встановлює обов’язковість складання Протоколу встановлення смерті мозку (додаток №1), який підписується всіма лікарями, що брали участь у консиліумі та Акту констатації смерті людини на підставі смерті мозку, який заповнюється лікуючим лікарем відділення інтенсивної терапії та реанімації. (Формат А4 .термін зберігання – 25 років). Заповнений Акт підклеюється в медичну карту стаціонарного хворого.

Законодавець мав би передбачити окремою нормою, що взяття органів ex mortuo потребує дотримання таких умов:

донором не може бути засуджений, який помер під час відбування покарання у вигляді позбавлення волі;

лікар, що проводив медичне обстеження донора, не висловив підозри про те, що причиною