Практика торгівлі органами смертників нерозривно пов’язана з компанією “жорстокого удару” по боротьбі зі злочинністю. В ході цієї кампанії проводяться показові судові процеси з винесенням смертних вироків.

В 1991 році Товариство по трансплантаціях - міжнародна організація, до складу якої входять провідні спеціалісти світу – прийняло рішення про те, що використання органів страчених є неприпустимим.

В багатьох країнах купівля – продаж органів набуває популярності. Іде активна торгівля нирками, яка приносить великі прибутки організаторам. Зокрема, в Токіо нирка коштує 40-50 тисяч доларів. В той час, як у Бомбеї чи Мадрасі всього 1500. В Бомбей за нирками приїжджають багаті араби, а Мадрас став “центром” для поставок нирок в Таїланд і Сінгапур; із Гонконгу нирки переправляють в Китай і Токіо [20; 73].

В таких країнах як Бразилія, постійно виголошується припущення про існування процвітаючого чорного ринку людських органів. Як вказує в своїй праці Іванишевич Г.А., бразильські діти різного віку, яких продали бідуючі багатодітні сім’ї призначені для перепродажу в США чи Західну Європу у бездітні сім’ї чи “банки людських органів”. Заплативши за кожну дитину 250 доларів, корпорація продає їх по 15-20 тисяч доларів [20; 73].

Перша згадка про імпорт людських органів у Західну Європу відноситься до 1987 року, коли правоохоронні органи Гватемали виявили 30 дітей, призначених для використання в цьому бізнесі. Потім послідували повідомлення із Бразилії, Аргентини, Мексики, Еквадору, Гондурасу, Парагваю. Першим, кого арештували за таку торгівлю, став в 1996 році єгиптянин і бідняки продавали йому нирки по 12 тисяч доларів за штуку. Згідно інших повідомлень, в деяких країнах Африки, в тому числі Замбії, є випадки арештів за торгівлю людськими органами.

Всі ці роки Італія вважалася ніби базарною площею, де зустрічаються продавці і покупці органів. Італійська поліція когось арештовувала, в кількох лікарнях (в тому числі державних) почалися розслідування, але все дарма. Не знайшли нікого, хто признався би, що купив нирку, не знайшли жодного лікаря чи торговця, причетного до такого роду бізнесу. І майже у всіх випадках лікарі та експерти говорили, що розвернути так торгівлю дуже важко: надто дороге необхідне медичне устаткування, надто важко зберегти нирку чи інший орган.

Недавно італійці викрили нову столицю жорстокого бізнесу. Найвпливовіша італійська газета “Corriere della Sera” запропонувала читачам репортаж зі Стамбула. Оголює цей бізнес, згідно повідомлення в газеті, Юсуф Сонмез, хірург, який здійснив уже п’ятсот нелегальних трансплантацій в двох лікарнях Стамбула – приватних клініках “Мейян” і “Ватан”. За підрахунками журналіста, ці 500 операцій коштували не менша 45 мільйонів доларів. Сонмез працює з продавцями. Які приїжджають в основному із Молдавії. Молдавська нирка недорога – “продавець” отримує за неї 3 тисячі доларів. Туркам за це ж платять 6 тисяч доларів. А от купити нирку на чорному ринку можна за 200-250 тисяч доларів. Люди із Молдавії приїжджають в Стамбул на автобусах, а після операції декілька днів проводять в дешевих готелях недалеко від мечеті Ланелі. Цей район старого міста називається “російським кварталом” – тут зупиняються всі автобуси із Росії, України, Молдавії, Румунії і Болгарії [55].

Перша реакція, звичайно, що цей жах, ці специфічні випадки – не більше, ніж поодинокі відхилення, які погано доводять існування організованої транснаціональної торгівлі. В той же час, є вагоме підґрунтя для висновку, що чорний ринок людських органів існує і у зв’язку з різницею добробуту наці має транснаціональних розмах.

Один із найбільш серйозних випадків стався в Монтезі де Ока, державному прихіатричному інституті в Луяні, біля Буенос-Айреса. Там було здійснено 12 арештів і виявилось, що за період з 1976 по 1991 рік 1321 пацієнт помер і біля 1400 зникло, а родичам повідомили, що вони втекли. Інший значний випадок стався в червні 1995 року, коли поліція Бангкоку арештувала, чотирьох лікарів і двох посередників за крадіжку і продаж людських органів. Вірогідно, що вони отримали від безробітних некваліфікованих робочих нирки і потім продали клієнтам із Саудівської Аравії, Турції і Європи. Що відрізняє цей випадок від угод в Індії, то це відсутність попереднього умислу.

В Індії багато добре зафіксованих випадків продажу нирок. Як відмічено в одному дослідженні, “Индия приобрела известность столицы мира по продаже человеческих органов. Такой репутации есть несколько причин. Первая: избыток в Индии бедных людей, желающих пожертвовать свои почки за наличные деньги. Вторая: есть больницы и клиники, желающие делать операции по трансплантации, но не всегда из исключительно гуманных соображении”. [55]. В 1995 році індійська влада вжила заходів для припинення нелегальної трансплантації.

В деяких випадках, звичайно, уряди енергійно борються з нелегальною торгівлею органами людини і намагаються узгодити свою діяльність з резолюцією Всесвітньої організації охорони здоров’я (травень 1989 року), яка спонукає країни – учасниці приймати законодавчі акти проти торгівлі людськими органами і забезпечувати виконання цього законодавства.

Основним і найважливішим засобом забезпечення є відмова від винагороди за донорство. Компенсація повинна здійснюватися за рахунок держави у формі соціальних виплат.

Стаття 22 Закону України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині” передбачає, що донору у порядку, встановленому законом України, відшкодовується шкода, заподіяна ушкодженням здоров’я у зв’язку з виконанням ним донорської функції з урахуванням додаткових витрат на лікування, посилене харчування та інші заходи,