У механізмі дії масажу на організм грає також роль гуморальний фактор. Викликаючи утворення тепла в тканинах (результат перетворення механічної енергії в теплову), масаж діє як термічний подразник і збуджує теплову рецепторну систему. Виникле порушення передається регулюючим сосудорухальним центром, закладеним у довгастому мозку, а потім, переключаючи на симпатичні судинозвужувальні і парасимпатичні судинорозширювальні нерви, викликає рефлекторна зміна просвіту судин. Роблячи прямий безпосередній механічний вплив на тканини, масаж сприяє утворенню в шкірі хімічних продуктів розпаду речовин. До таких речовин відноситься гістамін, що викликає розширення капілярів вже в концентрації 0,001 мг на 1 кг маси тіла, і ацетилхолін, що утвориться в закінченнях сосудорозширюючих нервів, що збільшує просвіт артеріол і викликає зниження артеріального тиску. Гістамін, що є тканевим гормоном і містить у клітках у виді неактивних з'єднань з білками, під дією масажу в результаті розпаду кліток стає вільним і переходить в активну форму.

Гістамін і гістаміноподібні речовини розносяться зі струмом лімфи і крові і є подразниками хеморецепторів нервової системи судин і інших тканин внутрішніх органів. Наприклад, гістамін діє на надниркові залози, викликає підвищене виділення адреналіну, що відіграє важливу роль у мобілізації адаптивних захисних сил організму. Ацетилхолін, також під впливом масажу, переходить в активний стан, забезпечуючи медіаторну функцію. Нагромадження під час масажу в м'язах активного ацетилхоліну стимулює м'язову діяльність, тому що сприяє збільшенню швидкості передачі нервового порушення з однієї нервової клітки на іншу і з нервових кліток на м'язові.

Масаж впливає на нервову систему, кровообіг і лимфоток, обмін речовин і інші життєво важливі функції організму. Він робить як загальне, так і місцевий вплив на організм. При цьому дія масажу зв'язана з реакцією всіх ланок нервової системи, починаючи від рецепторів області, яка масується і кінчаючи корою великого мозку з обов'язковим включенням гуморальної й ендокринної ланки, зі зміною в діяльності внутрішніх органів по типі моторно-вісцеральних рефлексів.

Тому місцеві і загальні реакції при дії масажу тісно взаємообумовлені. Масаж, викликаючи місцеву реакцію в області додатка механічних масажних впливів, але діючи рефлекторно, завжди обумовлює генералізовані реакції, у яких беруть участь всі органи і тканини. У лікувальній дії масажу, по сучасних представленнях, має значення зняття чи зменшення проявів парабіозу, відновлення порушених взаємин між корою, підкіркою і нижчележачими відділами нервової системи, підвищення реактивності організму і його пристосувальних функцій.

Механічний фактор, у свою чергу, підсилює обмінні процеси, усуває застійні явища, температура ділянки тіла, яка масується, підвищується.

ІІ. Етіологія і патогінез при гіпертонічній хворобі.

2.1. Етіологія.

Згідно загальноприйнятим у нашій країні і широко розповсюдженим за кордоном представленням, основною причиною гіпертонічної хвороби є гостра чи тривала емоційна перенапруга, що веде до розвитку неврозу. На користь цієї гіпотези свідчить велика поширеність гіпертонічної хвороби серед населення великих міст із властивим ним прискореним темпом життя і достатком психічних подразників, чим серед жителів відповідних територіальних, географічних і етнічних груп, що проживають у сільській місцевості.

Як вказував А.Л. М'ясників, гіпертонічна хвороба частіше зустрічається в осіб зайнятих працею, що вимагає тривалої і сильної психо-емоціональної напруги. У відношенні артеріальної гіпертензії, що гостро розвивається під впливом надзвичайної емоційної напруги, немає повної єдності думок про правомірність віднесення її до гіпертонічної хвороби. Численні випадки такої гіпертензії були зареєстровані в жителів обложеного Ленінграда в період Великої Вітчизняної війни («блокадна гіпертонія»), однак після прориву блокади Ленінград і відносної нормалізації умов життя артеріальний тиск у хворих «блокадною гіпертонією» швидко і непохитно нормалізувалося без якого б то ні було лікування.

Поки неясно, чому невроз, викликаний подібними подразниками, в одних випадках приводить до розвитку гіпертонічної хвороби, а в інших протікає з нормальним чи навіть зниженим артеріальним тиском. Ця неясність рівною мірою відноситься і до будь-якої іншої форми «соматизації» неврозів.

Можна припустити, що не існує специфічного «гіпертензивного» неврозу, а реалізація неспецифічного неврозу у формі гіпертонічної хвороби (чи іншого «соматичного» захворювання) сприяє визначені придбані й уроджені особливості організму (у т.ч. і особливості особистості), а також деякі впливи зовнішнього середовища.

Хоча частота гіпертонічної хвороби чітко збільшується з віком, її не можна вважати хворобою старіння. Навіть у глибоких старих артеріальний тиск у більшості випадків нормальний, а нерідко і знижений. Частішання гіпертонічної хвороби з віком зв'язують із поруч причин. У першу чергу має значення тривалість впливу емоційних напружень. Не виключено, що відому роль у частішанні гіпертонічної хвороби з віком грає розвиток атеросклерозу артерій, кровопостачаючих сосудорушних центрів. Незначне звуження цих судин, недостатнє, щоб викликати цереброішемічну гіпертензію, сприяє розвитку гіпертонічної хвороби на тлі існуючого неврозу. Викликане атеросклерозом зниження депресорної функції барорецепторів аорти і синокаротидної зони чи нерізке звуження ниркової артерії також можуть сприяти реалізації гіпертонічної хвороби, обумовленої неврозом. Не виключено, що до розвитку гіпертонічної хвороби в осіб старших вікових груп привертає зниження ниркового кровотоку, виявляється закономірно в людей старше 40 років. Привертати до розвитку гіпертонічної хвороби може і ряд гормональних порушень.

Особливо демонстративно частий розвиток артеріальної гіпертензії в період клімаксу в жінок, у яких часто розвиваються невротичні стани, причому «гіпертензивна» спрямованість неврозу підсилює зниженням естрогеної функції яєчників і компенсаторним підвищенням функції кори надпочечників. Часто в хворих дифузійним токсичним зобом виникає симптоматична систолічна гіпертензія, іноді в них розвивається і систолодіастолічна гіпертензія, що не зникає після радикального