Це, у свою чергу, знаходить вираження в багатоваріантності технологій, які використовуються у роботі з клієнтом, в особливій значимості етичних цінностей і принципів, що склалися в суспільстві, у принципово важливій ролі медичних працівників у процесі надання послуг. Звідси випливає складність оцінки якості і необхідності медичних послуг, що надаються, і, відповідно, результатів діяльності медичних організацій у цілому і праці їхніх співробітників. Це в більшому ступені визначає організацію управління в сфері охорони здоров'я.

По-друге, медичні послуги відносяться до соціальних послуг. Це означає, що, з одного боку, вони крім безпосереднього ефекту для споживача мають і суспільний, соціальний ефект, а з іншого боку - суспільство визнає важливість одержання громадянами медичних послуг і свою роль у їхньому забезпеченні медичним обслуговуванням. Не випадково в конституціях багатьох розвитих країн, включаючи Україну, визнається право громадян на охорону здоров'я.

Таким чином, серед найбільш істотних ознак медичних установ, пов'язаних з характером їхньої діяльності й здійснюючих вплив на процес управління ними, фахівці відзначають:

складність визначення якості і оцінки результатів роботи;

високу спеціалізацію основної діяльності, що часто має терміновий і невідкладний характер;

відсутність права на невизначеність і помилку;

потреба в тісній координації роботи різних підрозділів;

високу кваліфікацію співробітників. Маючи спеціальні знання і досвід, керуючись у своїй роботі системою моральних норм і приймаючи рішення про лікування пацієнтів, вони прагнуть до самостійності і виявляють лояльність насамперед стосовно пацієнтів і колег за професією;

необхідність контролю з боку адміністрації медичних установ за діяльністю лікарів, що безпосередньо впливають на визначення обсягу роботи і, відповідно, витрат ЛПУ;

труднощі координації роботи і розподілу повноважень і відповідальності, пов'язану з подвійним підпорядкуванням, що існує в багатьох медичних установах, особливо лікарнях.

При цьому слід зазначити, що подібні характеристики властиві організаціям, що існують і в інших сферах. У цьому змісті ЛПУ, можуть бути, і не є абсолютно унікальними структурами. Однак особливість медичних установ полягає в тому, що для них характерні всі перераховані вище ознаки разом узяті, що, у свою чергу, приводить до більш інтенсивного їхнього прояву.

2.2 Моделі управління медичними установами

Різноманіття суб'єктів, об'єктів і, відповідно, форм діяльності - характерна риса охорони здоров'я. Можна виділити три типи медичних установ, що відповідають трьом секторам сучасного суспільства (державному, приватному і некомерційному), кожний з яких має свою специфіку в області управління.

Держава і управління охороною здоров'я. З огляду на важливість охорони здоров'я населення, провідну роль у розвитку системи охорони здоров'я в Україні відіграє держава. Тому представляється цілком виправданим почати аналіз трьох типів медичних установ з державних організацій. Саме вони протягом останніх 80 років домінували в охороні здоров'я України, через них держава, яка мала монополію в соціальній сфері, здійснювала політику в області охорони здоров'я громадян.

Головна мета політики в області охорони здоров'я в радянський період полягала в тому, щоб забезпечити рівний доступ усіх категорій населення до медичних послуг. Основними характеристиками сформованої моделі були:

охоплення всього населення країни;

надання повного переліку медичних послуг;

відсутність для населення фінансових обмежень доступу до послуг охорони здоров'я;

наявність цілісної системи медичних установ, що забезпечувала наступність у лікуванні, включаючи профілактику і реабілітацію;

високий рівень кваліфікації кадрів і висока якість медичної освіти.

Для втілення в життя цих задач у країні була сформована державна система охорони здоров'я, у рамках якої медичні послуги надавались населенню безкоштовно державними медичними установами.

Державний сектор у сфері охорони здоров'я є областю, де втілюються колективні соціальні цінності, які не можуть бути адекватно реалізовані за його межами. Ці цінності визначаються не через ринок, а в ході суспільного розвитку і політичного процесу на основі урахування розмаїтості соціальних і економічних інтересів, що існують у суспільстві. Державні лікувально-профілактичні установи фінансуються за рахунок державних засобів, і надають послуги населенню або безкоштовно, або за плату, що звичайно не перевищує собівартості послуг. Останні можуть продаватися і за ринковими цінами, але тільки у випадку прийняття відповідного колективного рішення.

Для здійснення подібних задач необхідна особлива модель управління. Її характерними рисами є те, що державні установи:

підзвітні у своїх діях як законодавчим і виконавчим органам влади, так і суспільству в цілому, вони знаходяться під постійною пильною увагою громадськості і засобів масової інформації;

здійснюють однаковий підхід до клієнтів, необхідність якого визначається концепцією рівних прав громадян на охорону здоров'я;

дотримуються на регулярній основі визначених процедур, закріплених відповідними законами й іншими нормативними актами;

керуються в кадровій політиці принципами державної служби (порядок просування по службовим сходам, встановлення заробітної плати, визначення рівнів відповідальності і повноважень).

Здається, що було б необачним розглядати державну форму надання медичних послуг такою, що зживає себе, визначати її як просто антипод ринку. Державний сектор - найважливіша, незамінна область реалізації особливої системи соціальних цінностей, властивих сучасному суспільству, невід'ємна складова частина системи охорони здоров'я населення. Задача сьогодні полягає в тому, щоб, використовуючи його специфіку, виробити такі підходи до управління державними організаціями, що дозволять цьому сектору в сучасних умовах реалізувати свій потенціал і можливості в досягненні цілей, які держава ставить у