Приватні медичні організації. В умовах формування ринкових відносин в Україні зростання витрат на функціонування медичних установ у зв'язку із збільшенням обсягу їхньої діяльності і диверсифікованістю запитів населення, з одного боку, і неможливість до нескінченності збільшувати державні асигнування на охорону здоров'я, з іншого боку, неминуче викликають до життя нові форми організації медичного обслуговування. Найбільш показовим проявом нових тенденцій в управлінні охороною здоров'я є поява приватних організацій із властивими їм особливостями. Такі організації фінансуються не державою, а засновниками (фізичними і/або юридичними особами). Крім розходження у фінансуванні приватні організації відрізняються від державних також тим, що:

управління ними має велику гнучкість, зокрема, керівники, або, як їх звичайно називають у приватному секторі, “менеджери”, користуються більшою свободою в прийнятті рішень, і процес управління, відповідно, має більш персоніфікований характер;

прийняття управлінських рішень диктується насамперед економічними параметрами, виявляється особлива чутливість до витрат, тобто в приватних організаціях строго дотримується принцип прямого взаємозв'язку між доходами і витратами.

Усе це дозволяє приватному сектору краще задовольняти індивідуальні запити населення на більш високому технологічному рівні, забезпечуючи високу якість обслуговування. Саме в цьому відношенні приватні медичні установи складають реальну конкуренцію державному сектору. У той же час не слід забувати, що яким це не здається парадоксальним для організацій, до задач яких входить турбота про здоров'я людей, вони по своїй суті є організаціями комерційними, тобто створюються насамперед для отримання їх власниками матеріальної вигоди, і в цьому, очевидно, потрібно шукати межу можливостей приватного сектора в сфері охорони здоров'я.

“Третя” модель управління в охороні здоров'я. В охороні здоров'я існує і так називаний “третій сектор”, утворений некомерційними організаціями. Цей термін з'явився в США в 70-і роки і повинний був відбити той факт, що подібні організації розглядалися як свого роду альтернатива як приватним, так і державним організаціям із властивими їм недоліками. У некомерційних організаціях прихильність цінностям, здійснюваним через державний сектор, поєднується з гнучкістю й ефективністю, що вважаються атрибутами ринку.

У числі принципових особливостей некомерційних організацій слід зазначити такі, як:

1. Функціонування на основі принципу добровільності, що виражається в тім, що некомерційні організації виникають як результат наміру їхніх засновників зайнятися на некомерційній основі визначеною діяльністю для рішення тієї або іншої соціальної проблеми. Створення некомерційної організації здійснюється за рішенням засновників, що діють виходячи з визначеної мотивації за власною ініціативою без якого-небудь втручання з боку державних або інших структур. Крім того, багато некомерційних організацій часто залучають для виконання своїх задач працю добровольців.

2. Некомерційні організації не ставлять на меті отримання прибутку і його розподіл між учасниками. При веденні комерційної діяльності, що в принципі їм не забороняється, отримані доходи можуть бути використані винятково в інтересах розвитку організації і досягнення поставлених нею цілей. Законодавство деяких країн передбачає, що при перевищенні доходів некомерційної організації над її витратами сума перевищення не підлягає розподілу між її членами (засновниками).

Особливості некомерційних організацій відбиваються і у формах управління ними, зокрема, у методах їхньої взаємодії з державою і приватним сектором, у взаєминах між засновниками й управлінським персоналом, в організації праці добровольців і т.д.

Слід зазначити, що некомерційні організації відрізняються великою різноманітністю як в організаційних формах, так і в масштабах їхньої діяльності в різних країнах.

2.3 Методи управління лікувально-профілактичними установами

Останнім часом серйозних змін зазнають методи управління ЛПУ. Головна тенденція цих змін - свого роду конвергенція моделей управління, які застосовуються у різних секторах охорони здоров'я.

Проблема конвергенції в методах управління медичними установами. Особливе значення в сучасних умовах здобуває взаємодія трьох секторів в охороні здоров'я. Формування так називаної “змішаної економіки добробуту” відбиває тенденцію до об'єднання зусиль різних секторів економіки в забезпеченні потреб населення в медичних послугах. В даний час у західних державах цілком виразно позначилася тенденція на підтримку розумного балансу між різними типами організацій, розвиток некомерційних і приватних організацій, більш відкриту їхню інтеграцію, на конвергенцію в методах управління ними.

З одного боку, формування змішаної економіки добробуту веде до розвитку плюралізму в наданні медичних послуг. В охороні здоров'я діють організації, що належать до різних секторів і несуть із собою відповідну культуру управління.

З іншого боку, під впливом зазначених процесів змінюється характер діяльності/управління в організаціях державного сектора. Державні керівники виявляють усе більший інтерес до досвіду роботи менеджерів у приватних організаціях.

Таким чином, мова йде в першу чергу про взаємодію і взаємовплив насамперед двох секторів - державного і приватного. В останній час широке поширення одержала ідея про необхідність застосування в державному секторі методів управління, властивих приватному сектору.

Менеджмент виступає в цьому контексті як технологія, що обіцяє забезпечити раціональне використання обмежених ресурсів, допомогти перебороти виниклі в державному секторі труднощі.

У той же час поширення принципів менеджменту, які застосовуються у приватному секторі, на організації державного сектора взагалі й охорони здоров'я, зокрема, є не тільки і не стільки “технологічним” процесом, а скоріше практичним втіленням ідеології, що покликана наповнити новим змістом діяльність державних установ і одержала назву менеджеріалізм.

Менеджеріалізм - це система принципів і практичних рекомендацій, в основі якої лежить постулат про те, що удосконалювання процесу управління є ефективним способом вирішення широкого кола економічних і соціальних проблем. Вона базується на переконанні, що тверде управління, засноване на тверезому урахуванні реальних фактів і ясному баченні перспективи, може сприяти реалізації фундаментальних змін і дати організації новий імпульс у її діяльності.

В даний час уже можна з визначеністю констатувати, що в