західних країнах впровадження ідей бізнесу в управління державним сектором у сфері охорони здоров'я йде по трьох основних напрямках:
децентралізація управління і делегування повноважень, у тому числі у фінансовій сфері, на нижчий рівень як усередині організацій, так і в їхній ієрархії;
розвиток, поряд з адміністративною, системи договірних (контрактних) відносин не тільки з приватними і некомерційними організаціями, але і між державними службами;
посилення акценту на необхідність задоволення індивідуалізованих потреб клієнтів і підвищення якості й ефективності роботи.
У той же час елементи менеджменту проникають і в діяльність некомерційних організацій. Таким чином, є підстави говорити про конвергенцію методів управління організаціями, що належать до різних секторів.
Оскільки проблема конвергенції в методах управління є новою, особливо для України, необхідно її серйозне теоретичне вивчення, глибоке наукове осмислення і забезпечення. Тому науково-методична база дослідження проблем управління в охороні здоров'я має потребу в подальшому удосконаленні.
Західними вченими в цій області вже накопичений значний потенціал, який може бути корисний українським вченим і практикам. Зміни в області охорони здоров'я, здійснювані в ряді західних країн, і пов'язані з ними процеси, що відбуваються в області управління медичними установами, у тому числі і позначені вище, викликають гострі дискусії серед вчених і широкої громадськості. Використання ряду управлінських прийомів, нових для державного сектора і запозичених зі сфери бізнесу, одержало неоднозначну оцінку фахівців.
У центрі цих дискусій знаходиться питання про те, наскільки принципові розходження в моделях управління в приватному і державному секторах і чи можливо використання досвіду, накопиченого в рамках одного із секторів, для удосконалювання управління організаціями в інших секторах.
Можна виділити два принципово різних підходи. Один з них зводиться до того, що державним організаціям потрібно використовувати принципи менеджменту, на яких заснована модель управління в приватному секторі. При цьому упор робиться на необхідність збалансованості доходів і витрат і на твердість контролю за виконанням бюджету.
В основі подібної точки зору лежить так називаний загальний підхід до менеджменту (generic approach), коли при розгляді проблем управління не враховують особливості організації, обумовлені її приналежністю до того або іншого сектора, виходячи з того, що подібностей в управлінні різними організаціями більше, ніж відмінностей. Тому передбачається, що менеджмент, в принципі, має право на існування й у приватному, і в некомерційному, і в державному секторі.
Ці погляди піддаються сумніву іншою групою авторів, які вважають, що управління повинне насамперед відбивати цілі й умови існування кожного сектора. Вони виходять з того, що не може бути єдиного підходу до управління, застосовного в будь-якій організації. При цьому відзначається, що навіть у рамках менеджменту задачі, що стоять перед організаціями, і ті технології, що вони використовують у своїй роботі, можуть істотно розрізнятися. Загальновизнано, наприклад, що навіть приватна модель управління застосовується по-різному виробничими компаніями і фірмами, що займаються наданням послуг. Тому якщо говорити про державну і приватну організації в охороні здоров'я, то сутність процесу управління в державному секторі не просто відрізняється, але, що саме головне, повинна відрізнятися від системи управління в приватному секторі. Визначені види соціальних послуг надаються в рамках державного сектора саме тому, що вони повинні бути надані відповідно до принципів, відмінних від тих, котрі сповідають приватні організації.
Подібні дискусії мають ще один важливий аспект - підготовка і підбор управлінських кадрів для охорони здоров'я. Ставиться питання про те, чи необхідні спеціальні форми навчання для управлінських кадрів, що працюють у медичних організаціях різних секторів.
Якщо виходити з першого підходу, то програми навчання керівників для ЛПУ не повинні відрізнятися від стандартних програм типу MBA (магістр по керуванню бізнесом), а керівники ЛПУ можуть рекрутуватися з будь-якої сфери управління, будь то бізнес або державний сектор. Якщо враховувати другий підхід, то майбутні керівники ЛПУ повинні проходити підготовку по спеціальних програмах, що враховує як специфіку галузі, так і особливості секторальної приналежності медичної установи.
На закінчення хотілося б відзначити складності в термінології. У літературі і на практиці використовують два поняття: “менеджмент” і “адміністрування”. Традиційно, державна модель управління пов’язується з адмініструванням, тоді як приватна - з менеджментом. Однак останнім часом у зв'язку з розвитком процесів переносу ідей і технологій менеджменту в державний сектор відбувається розмивання границь при використанні цих термінів, причому “адміністрування” усе частіше заміняється “менеджментом”. Тому в західній літературі з'явилося багато нових понять у тому числі, наприклад, так називаний “новий державний менеджмент” (new public management). При цьому даний термін звичайно розглядається для позначення нового типу діяльності, спрямованого на модернізацію, динамічну зміну державного сектора, що підкреслює новий стиль управління державними організаціями.
Особливо хотілося б підкреслити, що і менеджмент, і адміністрування - це перекладні терміни, що прийшли в Україну із західних джерел. Вирвані з контексту, вони ускладнюють розуміння процесів, що відбуваються. Традиційно ж використовуваний в Україні термін “управління” є тим поняттям, що дозволяє охопити все різноманіття описуваного явища і здобуває особливу значимість в умовах зближення методів управління приватним і державним секторами.
Що стосується управління ЛПУ в Україні, то хочеться сподіватися, що проблеми будуть вирішуватися не шляхом простого копіювання закордонного досвіду, а шляхом усвідомленого використання всього кращого, що є в цьому досвіді, з урахуванням історичних, соціально-економічних і інших особливостей України. Практика функціонування установ охорони здоров'я свідчить про те, що найбільший ефект в управлінні ними дають перевірені на практиці наукові методи управління, що беруть усе краще з досвіду і державного, і приватного, і некомерційного секторів.
Висновки
В результаті