з аналізу системи відносин хворих з ендокринною патологією підшлункової залози і гіпертиреозом. В емпіричну вибірку увійшли 130 чоловік трьох клінічних груп – хворі на цукровий діабет 1 типу (інсулінозалежний) і 2 типу (інсулінонезалежний) та хворі на гіпертиреоз. В результаті було з’ясоване, що клінічні групи відрізняються за розподілом типу ставлення до хвороби; кожна група відрізняється превалюючим ставленням до хвороби: у хворих на цукровий діабет 1-го типу спостерігається ергопатичний тип реагування (“занурення у роботу”), у хворих на цукровий діабет 2-го типу – гармонійний, у пацієнтів з явищами гіпертиреозу – тривожний тип реагування Хаит Ф. И., Манухина Н. М. Особенности отношения к болезни эндокринных больных в ситуации обострения их хронического заболевания // Актуальные проблемы современной науки. – 2003. – № 1. – С. 266-267. . Таким чином, дослідники роблять висновок про своєрідність реагування на свою хворобу у представників різних клінічних груп, так як ставлення до хвороби являє собою не тільки результат порушення функціонування особистості під дією хвороби, але й спосіб її подолання.
Крім того, зазначене дослідження показало, що хворі на гіпертиреоз відрізняються від інших клінічних груп з ендокринними розладами по напрямку і ступеню соціальної дезадаптації. Так, у групі хворих на цукровий діабет 2-го типу максимальну кількість склали показники з мінімальним порушенням соціальної адаптації, тобто для більшості таких хворих характерне збереження незмінним свого соціального статусу. У групі хворих на цукровий діабет 1-го типу превалювали типи інтропсихічної спрямованості, тобто соціальна дезадаптація цих хворих розвивається внаслідок актуалізації невротичних рис особистості і реалізації їх шляхом зміни своєї поведінки. Найбільша кількість хворих з максимальним рівнем соціальної дезадаптації, у яких превалювали риси інтерпсихічної спрямованості спостерігалася саме у групі хворих на гіпертиреоз. Пацієнтам з явищами гіпертиреозу дуже важливе те враження, яке вони справляють на оточуючих, поведінку свою вони будують виходячи з власного розуміння ситуації та інтерпретації дій інших людей і не схильні враховувати їхні думки і потреби Хаит Ф. И., Манухина Н. М. Особенности отношения к болезни эндокринных больных в ситуации обострения их хронического заболевания // Актуальные проблемы современной науки. – 2003. – № 1. – С. 269. . В деяких дослідженнях з цієї проблематики висловлюється думка, що соціальна дезадаптація хворих на гіпертиреоз визначається функціонально-рольовою позицією у відносинах з оточуючими, котра відображає сформований стереотип поведінки хворого в сім’ї Соколова Е. Д., Хаит Ф. И., Манухина Н. М. Функционально-ролевая позиция больного // Вопросы гуманитарных наук. – 2003. – 1. – С. 359. . На “сімейній детермінації”, схильності хворих на гіпертиреоз забагато на себе брати, все встигати, завжди бути першим наголошує також і М. Воронов Воронов М. Тиреотоксикоз и реакции стресса // Прикладная психология. – 2001. – № 1. – С. 47. . Щоправда, дослідник розглядає цю проблему з трохи інших позицій: з одного боку зміни емоційно-вольової сфери хворих на гіпертиреоз визначають їхнє прагнення домінувати у власній родині, а з іншого – специфіка сімейного виховання обумовлює підвищення ризику захворювання на гіпертиреоз. “Схоже, - пише дослідник, - що цих хворих у дитинстві примушували до того рівня самостійності, впоратися з яким вони не були готові, будь те рання втрата матері, розлучення чи сварки батьків, передчасна участь дітей у батьківських конфліктах чи виховання молодших дітей. Пацієнти найчастіше є старшими в родинах, у яких ростуть кілька дітей. Вони справляють враження особистісної зрілості, що, однак, не завжди адекватна ситуації і приховує слабкість і страх перед статевим життям дорослих, перед розставанням або власною відповідальністю чи взагалі перед необхідністю вижити” Воронов М. Тиреотоксикоз и реакции стресса // Прикладная психология. – 2001. – № 1. – С. 48. . Далі дослідник приводить дані про визначальний чинник страху, який притаманний для пацієнтів з вже розвиненою клінічною картиною гіпертиреозу: “їхні фантазії заповнені умиранням і смертю, фактично, гіпертиреозний хворий – це людина, яка усе життя намагалася витримати боротьбу зі страхом” Там само. . Однак, слід зазначити, що дані інших дослідників провідне місце страху в структурі емоційно-вольової сфери хворих на гіпертиреоз не підтверджують Манухина Н. М. Система отношений соматических больных: на примере больных эндокринными заболеваниями // Аспирант и соискатель. – 2003. – № 1. - С. 144-154; Жолондз М. Я. Щитовидная железа - тупик эндокринологии. Выход из тупика – СПб., 1997..
В будь-якому разі незаперечним є факт, що головним наслідком дії хвороби на особистість є розвиток того чи іншого ступеню соціальної дезадаптації і формування певної картини адаптації хворого на гіпертиреоз до ситуації розвитку хвороби. При цьому в психіку хворого проникає з оточуючого середовища і переживається з достатньою ясністю лише те, що є для нього найбільш значимим в руслі його актуальної установки на активну (але як правило невпорядковану і тому неефективну) діяльність.
Саме тому в ситуації психологічної роботи з пацієнтом, що страждає на гіпертиреоз, слід пам’ятати, що контакт з ним можливо встановити тільки враховуючи і реагуючи на його актуальні переживання. Подібні пацієнти визнають лише власну картину розуміння оточуючого світу, свого стану і ставлення до нього оточуючих.
2.2. Емоційно-вольова сфера пацієнтів з явищами гіпотиреозу
Гіпотиреозом називають зниження або повне випадіння функцій щитовидної залози. Тяжкі форми гіпотиреозу називають мікседемою.
Розрізняють первинний гіпотиреоз, пов’язаний з ураженням тканин щитовидної залози (запалення, пухлини, стан після хірургічного і консервативного лікування гіпертиреозу) і вторинний гіпотиреоз,