Таблиця 3.

Кореляції шкали інтернальності по відношенню

до здоров’я (Из) з іншими шкалами РСК |

Ио | Ид | Ин | Ис | Ип | Им

Из | 0,90 | 0,91 | 0,91 | 0,87 | 0,81 | 0,80

Взагалі, проведене дослідження дозволяє підтвердити попередньо висунену гіпотезу: для хворих на гіпертиреоз притаманний високий рівень ригідності, відсутність схильності до депресивних станів та інтернальний рівень суб’єктивного контролю. Хворі з явищами гіпотиреозу більш схильні до депресивних станів, окрім того візуальне спостереження за ними дозволяє виділити такі їх психічні особливості як загальмованість, скрупульозність, апатичність, які пояснюються гормональними порушеннями, що виникли внаслідок випадіння функцій щитовидної залози.

Висновки

Системний підхід до аналізу стану і поведінки пацієнтів з соматичними захворюваннями дозволяє розглядати людину як єдину біо-психо-соціальну систему. В процесі онтогенезу під впливом соціального оточення і в певному соціокультурному контексті здійснюється організація конкретних форм поведінки і способів реагування людини на кризові ситуації життя, яким є зокрема й захворювання щитовидної залози. При цьому сама хвороба справляє своєрідний патогенний вплив на людину, що виражається в способі її психічного реагування на свою хворобу. Звідси можна виділити певні закономірності як впливу психічної сфери людини на виникнення і розвиток патологій щитовидної залози, так і впливу захворювань щитовидної залози на емоційно-вольову сферу людини. Узагальнюючі опрацьований матеріал, можна зробити з цього приводу наступні висновки:

1. Усі захворювання щитовидної залози пов’язані або з її гіперфункцією (гіпертиреоз або тиреотоксикоз) або з гіпофункцією (гіпотиреоз, мікседема). В етіології гіпертиреозу одне з провідних місць займають психогенні чинники – гостра або хронічна психічна травма; гіпотиреоз розвивається або у зв’язку з ураженням тканин щитовидної залози, запалення, пухлини, хірургічні втручання з приводу гіпертиреозу або він пов’язаний з порушенням механізмів, регулюючих функцію щитовидної залози (ураження гіпофізу, проміжного мозку, кори головного мозку).

2. Особливості емоційно-вольової сфери пацієнтів з захворюваннями щитовидної залози безпосередньо пов’язані зі специфікою і формами хвороби (в залежності від того, пов’язане захворювання з гіпер- або гіпофункцією щитовидної залози).

3. Гіпертиреоз характеризується низькою психологічних змін, пов’язаних з патологічним посиленням активності пацієнтів; у хворих спостерігається готовність постійно перевиконувати свої завдання. Прагнення до соціального успіху, до праці і відповідальності у хворих є, очевидно, функцією самозаспокоєння; гіпертиреоз поєднується з неусвідомленими реакціями тривоги і страху. Подальше просування процесу до стадії «фантомного» подолання перешкоди (проявом якого на рівні тіла є тремор і посилення основного обміну, а на рівні поводження - гнів і дратівливість) уже саме по собі здатне принести тимчасове полегшення; через це психологічні установки на дратівливість і гнів закріплюються у хворих гіпертиреозом як своєрідні стереотипи подолання хвороби.

4. Хворі на гіпертиреоз відрізняються від інших клінічних груп з ендокринними розладами по напрямку і ступеню соціальної дезадаптації (для них характерний збільшений ступінь соціальної дезадаптації в порівнянні з хворими на цукровий діабет та інші ендокринні захворювання).

5. В емоційній сфері у хворих на гіпотиреоз спостерігається переважання негативних емоцій – пригніченість, безнадійність, песимістична оцінка свого стану на даний момент і в майбутньому, тривожність і т.д.; характерні для таких пацієнтів й депресивні стани. При цьому сама депресія може гальмувати видужання і викликати мимовільне перебільшення симптоматики хвороби.

6. При гіпотиреозі часто відзначається наявність депресивного змістовного комплексу (денотата): ідеї малоцінності, винності, шкоди, що відображають розлади самосвідомості у формі порушення безперервності “Я” (нав’язливі роздуми з негативною оцінкою минулого, теперішнього і перспектив на майбутнє); іпохондричні ідеї - домінуючі уявлення про небезпеку (зазвичай сильно перебільшені) захворювання, несприятливе її закінчення і безперспективність лікування, негативні соціальні наслідки; тривоги і занепокоєння (аж до фобій), не пов’язані безпосередньо з наявним станом здоров’я, які стосуються до функціонування внутрішніх органів і організму в цілому.

7. Природа депресивних станів при гіпотиреозі неоднорідна. Нозологія депресивних станів не вичерпується, власне соматогенними депресіями безпосередньо пов’язаними з явищами нестачі тиреоїдних гормонів. Поряд з цим спостерігаються також нозогенні депресії (депресивні реакції, які ґрунтуються на поєднанні психогенних і ситуаційних факторів, пов’язаних з семантичною значимістю діагнозу, усвідомленням небезпеки захворювання, фізичними стражданнями, зміною якості життя тощо) та дистимії (затяжні невротичні депресії).

8. Проведене в рамках роботи експериментальне дослідження емоційно-вольової сфери пацієнтів з захворюваннями щитовидної залози дозволяє зробити висновок про підвищений рівень ригідності, відсутність схильності до депресивних станів та інтернальний рівень суб’єктивного контролю хворих на гіпертиреоз, хворі ж з явищами гіпотиреозу більш схильні до депресивних станів, окрім того візуальне спостереження за ними дозволяє виділити такі їх психічні особливості як загальмованість, скрупульозність, апатичність соматичного генезу (порушення гормонального фону внаслідок зниження вмісту тиреоїдних гормонів в крові і лімфі).

Література

Александровский Ю. А. Состояния психической дезадаптации и их компенсация. – М., 1976.

Анатомия / под ред. З. И. Янушкевичуса. – Вильнюс, 1983.

Анатомия и физиология / под ред. Ю. А. Люца. – М., 1989.

Баранов В. Г. Депрессии при соматических заболеваниях. – М., 1984.

Бицелев В. В. Психические расстройства при эндокринных заболеваниях. – Л., 1966.

Валдина Е. А. Заболевания щитовидной железы. – М., 1993.

Витенко И. С. Основы общей и медицинской психологии. – К., 1991.

Воронов М. Тиреотоксикоз и реакции стресса // Прикладная психология. – 2001. – № 1.

Гаркави Л. Х., Квакина Е. Б., Уколова М. А. Адаптационные реакции и резистентность организма. – Ростов-на-Дону, 1979.

Гнездилов А. В. Психология и психотерапия. – СПб., 2002.

Гройсман А. Л. Медицинская психология. – М., 1998.

Демина Л. Д., Ральникова И. А.