Також полові та батьківські безумовні рефлекси, пов’язані з народженням та годуванням потомства, рефлекси, які забезпечують пересування та рівновага тіла в просторі, та рефлекси, які підтримують гомеостаз організму.

Більш складною, безумовно-рефлекторною діяльністю є інстинкти, біологічна природа яких поки що залишається невідомою в своїх деталях. В спрощеному вигляді інстинкти можна представити як складний взаємозалежний ряд простих вроджених рефлексів.

У здійсненні інстинктивної діяльності дуже важливу роль відіграють залози внутрішньої секреції. Вивчення інстинктів має виключно важливе значення: для медицини, так як деякі психічні захворювання залежать від розладу (або порушення) інстинктивних потягів; для тваринництва у зв’язку з відбором тварин з найбільш корисними в господарському відношенні вродженими особливостями; а також для розробки методів перетворення дикої фауни, акліматизації тварин, боротьби з шкідниками сільського господарства та ін.

3. Класифікація інстинктів

Інстинкт - сукупність вроджених складних реакцій (актів поведінки) організму, які виникають, як правило, майже в незмінній формі відповідають на зовнішні або внутрішні подразники. Механізм інстинкту згідно І. П. Павлову, — безумовнорефлекторний, тому поняття інстинкту та безумовний рефлекс він вважав ідентичним. Звичайно інстинктом називають тільки складні безумовні рефлекси (харчовий, захисний, половий та ін.), на відміну від простих безумовних рефлексів (мигання, чхання, кашель і т. п.). Будь-який інстинкт складається з ланцюга реакцій, в якому кінець однієї ланки слугує началом іншої.

Питання класифікації безумовних рефлексів поки що залишається відкритим, хоча основні види цих реакцій добре відомі. Зупинимось на деяких особливо важливих безумовних рефлексах людини.

1. Харчові рефлекси. Наприклад, слиновиділення при попаданні їжі в ротову порожнину або смоктальний рефлекс у новонародженої дитини; проявляється у вигляді накопичення харчів, захвату харчів, накопичення її запасів і т. п.;

2. Захисні рефлекси. Рефлекси, які захищають організм від різних шкідливих впливів, прикладом яких може бути рефлекс відсмикування руки при больовому подразненню пальця; складаються як з пасивнозахисних реакцій (збігання, «завмирання »), так і активного захисту за допомогою зубів, кігтів і т. п.

3. Ориєнтировочні рефлекси. Будь-який новий раптовий подразник звертає на себе увагу людини.

4. Ігрові рефлекси. Цей тип безумовних рефлексів широко зустрічається у різноманітних представників тваринного царства і також має пристосовче значення. Приклад: щенята, граючи, полюють один на одного, підкрадаються та нападають на свого «противника». Отже, в процесі гри тварини утворюють моделі можливих життєвих ситуацій та здійснюють певну «підготовку» до різноманітних життєвих несподіванкам.

5. Групові, складають основу взаємовідносинам членів стада, сім’ї та ті, які проявляються в спільній обороні від ворогів, побудові гнізда, міграції, зігрівання один одного в холодну пору року, в загальній опіці про потомство.

4. Механізм організації інстинктивної діяльності

Вища нервова діяльність – сукупність рефлексів, які забезпечують різноманітні (найбільш досконалі) форми взаємозв’язку тварин і людини з навколишнім середовищем і здійснюються за участю вищих відділів ЦНС (кори великого мозку, підкірки). Основу вищої нервової діяльності становлять умовні рефлекси, що утворюються на основі безумовних рефлексів. Вища нервова діяльність здійснюється за рахунок двох основних нервових процесів – збудження і гальмування. Під час дії умовних і безумовних подразників ці процеси виникають у корі мозку, де вони можуть поширюватися або концентруватися в обмеженій ділянці. Формування і характер вищої нервової діяльності різних тварин і людини залежать від типу їхньої нервової системи. Вища нервова діяльність забезпечує найглибше і найдосконаліше пристосування організму до умов існування. В основі пристосувань лежить здатність кори головного мозку швидко утворювати нові рефлекси і гальмувати старі у відповідь на зміни в середовищі.

Фізіологічними експериментами встановлено, що діяльність нервової системи, а за її допомогою і всього організму носить рефлекторних характер. Комплекс ланок нервової системи, який здійснює сприймання (надходження), обробку і передачу збудження, називають рефлекторною дугою. Фактично це шлях рефлексу.

Рефлекторна дуга складається із 5 ланок: 1) сприймаючий апарат (рецептори); 2) нервові волокна, які проводять збудження в центральну нервову систему (чутливі, доцентрові, аферентні); 3) нервові центри, де відбуваються обробка і перемикання збудження з чутливих нервових клітин на рухові; 4) рухові (відцентрові, еферентні) нервові волокна, по яких імпульси надходять до робочих органів (ефекторів); 5) робочий орган –м’яз, залоза тощо.

Передавання імпульсів (збуджувальних або гальмівних) від однієї нервової клітини до іншої або від нейронів до клітин робочих органів здійснюється за допомогою синапсів. У синапсі передача імпульсу здійснюється при допомозі медіаторів (посередників) – речовин, які виділяються в дуже незначних кількостях нервовими закінченнями. Мембрани сприймаючих клітин мають високу чутливість до медіаторів. Останні викликають їх збудження або гальмування залежно від властивостей медіаторів і клітин. Після виконання своїх функцій медіатори руйнуються спеціальними ферментами, їхня дія припиняється. На сьогодні найбільш вивчені медіатори ацетилхолін і адреналін.

Шлях рефлексу не може порушуватися, бо не будуть здійснюватися реакція, рефлекс, тобто необхідна цілісність всіх ланок. Якщо ж виникне порушення якоїсь ділянки, то рефлекс не відбудеться. Наприклад, при запаленні слизової оболонки носа, язика, коли виражаються розташовані там рецептори, люди втрачають здатність сприймати запахи, смак. Неможливі рефлекси і при враженні нервів, по яких проходять імпульси, а також при порушенні нормальної роботи нервових центрів. Вони розташовані головним чином у спинному і головному мозку.

Список використаної літератури

Асратян Э.А. Очерки по физиологии условных рефлексов. М. "Наука". 1970.

Батуев А.С. Высшая нервная деятельность. М.: Высш. школы, 1991.

Воронин Л.Г. Физиология высшей