Отже, реформи в охороні здоров'я — невідкладна проблема, яку треба вирішувати негайно. Якщо ви-ходити з положення, що всі реформи повинні буду-ватися на економічній основі, необхідно відразу ви-значити основний тезис, що охорона здоров'я — це прибуткова галузь народного господарства, яка без державного управління як основного гаранта не змо-же існувати. Але прибутковість буде опосередкована через підтримку відповідного рівня здоров'я населен-ня. Слід зазначити, що, заданими соціологічних до-сліджень [5, 7], рівень довіри населення до системи державної охорони здоров'я неухильно знижується. Наприклад, якщо у разі неускладнених захворювань 75,4% опитаних віддали б пріоритет державним ме-дичним закладам і 21,3% — приватним установам, то у випадку виникнення ускладнень тільки 54,3% рес-пондентів звернулися б до державних ЛПУ. Отже, люди готові платити за лікування, але бажають отри-мати якісну медичну допомогу. За цими ж даними, тільки 8,7% респондентів вважають, що охорона здо-ров'я повинна залишатися повністю безоплатною; на думку 40% опитаних, за медичне обслуговування част-ково повинні сплачувати ті підприємства, на яких вони працюють. Отже, вже існують соціальні перед-умови розвитку, наприклад, приватної медицини.

Тому успішна перебудова всіх ланок народногос-подарського комплексу України вимагає якісно но-вих підходів до вирішення проблем охорони здоро-в'я, створення гнучкої та ефективної системи держав-ного управління охоронооздоровчими заходами, інтенсивного розвитку нової політики та нових мо-делей надання медичної допомоги всім верствам на-селення. Виходячи з ринкових умов господарювання та основних засад синергетичної науки, така політи-ка і моделі, що з неї випливають, повинні привести до високоорганізованої системи, здатної ефективно розвиватись і повною мірою враховувати, з одного боку, загальнонаціональні, з іншого — регіональні галузеві інтереси в охороні здоров'я людини.

2.2 Оцінка якості кадрового потенціалу галузі

Кадрові ресурси галузі є одним із тих компо-нентів загального потенціалу охорони здоров'я, які за своїми кількісними та якісними ознаками сут-тєво залежать від інших компонентів згаданого по-тенціалу. Насамперед це стосується фінансових ре-сурсів. Адже відомо, що недостатнє фінансування галузі зумовлює не тільки низький рівень оплати праці медичних працівників, а й загальні пробле-ми охорони здоров'я, до яких в першу чергу слід віднести недостатнє забезпечення доступної, які-сної та ефективної медичної допомоги, її нераціо-нальну організацію, диспропорції у розвитку ам-булаторно-поліклінічної та стаціонарної, первин-ної медико-санітарної допомоги, недосконалість правового забезпечення діяльності медичного за-безпечення населення, незадовільний рівень інформаційного забезпечення і управління галуз-зю. Все наведене вище свідчить про те, що дефі-цит фінансових ресурсів є пусковим механізмом суттєвих недоліків в організації медичної допомо-ги населенню.

За оперативними даними, сьогодні в охороні здоров'я України зайнято понад 1,1 млн чоловік, в тому числі 202 тис. лікарів, які обіймають 227,6 тис. лікарських посад, та близько 499 тис. молодших спеціалістів з середньою медичною освітою, які обіймають 471 тис. посад середніх медичних праці-вників. У той самий час у закладах охорони здоро-в'я МОЗ України зареєстровано 240,8 тис. штатних лікарських посад та 456 тис. посад молодших медич-них працівників з середньою медичною освітою. Укомплектованість лікарських посад становить 84,2%, а посад молодших медичних працівників з середньою освітою — 102,6%.

До цього слід додати ще деякі показники, які характеризують кадровий потенціал галузі. Забезпеченість лікарями на 10. тис. населення — 41,0, по-ряд з цим забезпеченість лікарями, які безпосеред-ньо надають медичну допомогу населенню, стано-вить 26,9 на 10 тис. населення. Забезпеченість мо-лодшими спеціалістами з середньою освітою на 10 тис. населення становить 100,1. Із загальної кількості працюючих лікарів — 37,5 тис., або 18,5% —пенсіонери та 28 тис., або 14,6% — молоді спеціалісти. Із загальної кількості працюючих мо-лодших спеціалістів з середньою освітою близько 53 тис., або 10,6% — особи пенсійного віку та близько 58 тис., або 11,4% — молоді спеціалісти. 116,5 тис. (57,5%) лікарів та близько 172 тис. (34,4%) молодших спеціалістів з середньою медич-ною освітою мають кваліфікаційні категорії, з них: вищу - ЗО 761 (26,6%) лікар та 62 162 (36,3%) мо-лодших спеціалісти, першу — 49 896 (42,8%) лікарів та 67 497 (39,4%) молодших спеціалістів, другу — 35 929 (30,8%) лікарів та 41 732 (24,3%) молодших спеціалісти.

Проблема забезпечення галузі кваліфікованими кадрами сьогодні набуває особливого значення. Підготовку, перепідготовку та використання медич-них кадрів у галузі намагаються проводити відповід-но до міжнародних стандартів з урахуванням сучас-ного стану і розвитку охорони здоров'я в розвине-них країнах, пріоритетного розвитку медичної допомоги на засадах сімейної медицини, впровад-ження нових ефективних медичних технологій, формування здорового способу життя, але через де-фіцит фінансових ресурсів при здійсненні цих про-цесів бажаного результату поки що досягти не вдається.

3. Напрямки реформування системи охорони здоров’я

3.1 Розвиток медичного страхування

На фоні зростання захворюваності бюджет держави не забезпечує основні потреби охорони здоров’я, і виходом з такого становища може стати впровадження страхової медицини. Це є першочерговим завданням як на державному рівні в плані прийняття проекту нормативних актів, так і на місцевому в плані проведення значної підготовчої роботи всіх рівнів охорони здоров’я населення.

Із соціально-економічного погляду, медичне страхування є однією з найважливіших складових нормативного функціонування національних систем охорони здоров’я. Незаперечна актуальність цієї проблеми полягає в тому, що, на відміну від інших питань, медичне страхування є формою захисту від ризику, який загрожує найціннішому в особистому і суспільному плані здоров’ю і життю людини.

Обов’язкове медичне страхування повинне регламентуватися законодавством із питань сфери поширення, механізмів